Моїй Україні болить,
І серце моє з нею плаче.
Слізьми тече кожна крапля
За тії дні, що минули вже.
Тумани вкрили нашу землю,
Зелена стала вже не та.
Міста та села опустіли,
На кожному кроці біда.
Слова полум’ям в серці світяться,
Стогоном забиті мої груди.
Утихнути немає сили,
Тільки болі все навколо.
Моїй Україні болить,
Чекає на лікування своє.
І знову квіти на зелених полях
Засяють найбільшим сяйвом
У серці моєму залишаться тільки спогади про тебе, моя Україно.

Лірата

Скажи, за що тебе любити?
За одинокі темні ночі,
Манеру вічно не дзвонити?
Чи за обійми неохочі?
Скажи, за що тебе любити?
Мабуть, байдужість або строгість,
Уміння правду говорити,
А може, ще за твою совість?
Скажи, за що ще полюбити ?
За довге і нудне мовчання,
Або безглузді сподівання?
Мабуть, нема за що любити…
І варто б було все забути.
Та як печаль цю загубити?
Ніяк не можу я збагнути…
Дишлюк Ярослава

Ти по звичці,як завжди не
спиш,
А на годиннику зараз,
лише 3-тя ночі,
Ти мовчиш.Просто лежиш і мовчиш,
Немає більше образ,є
пусті,сумні очі.
Ти ні з ким не хочеш
говорити,
А бажаєш у тиші лежати.
Мрієш самою життя
прожити,
Щоб нічого нікому не
розповідати.
Ти мрієш.Та твої мрії
захмарні,
І їм ніколи не судилось
збуватись.
І ти розумієш що думки ці марні,
Але надто складно з ними прощатись.
Дишлюк Ярослава

Подивись,як час швидко плине:
Ще вчора раділи весні,
Шукали вільну хвилину,
А зараз чомусь уже ні…
Чужі один одному стали
І бачимся тільки у сні,
Почуття вже, на жаль, зіпсувались,
А з ними-щасливії дні…
Дишлюк Ярослава

Два роки…
Це ще небагато,
Проте для мене це вже цілий світ.
І ти, і я любили так завзято:
Це було схоже на якийсь політ.

Політ думок, надій та сподівань,
Наших розмов та вирішень питань.
Політ, що вів до виконання мрій,
Політ, який дарував крила, бо ти – мій.

Згадай усі наші розмови:
Про те що є, що буде і було.
Ніколи не забуду я промови,
Від якої щось у серці "тьохнуло".

Згадавши перший поцілунок засоромлюсь,
Щоки в рум’янці, очі опущу.
А ти от так "нахабно" усміхнешся й скажеш:
"Ну йди сюди вже, дай но обійму"

Багато ситуацій в нас бувало,
І дуже гнівались, було й таке,
Проте, скажу одне: "ми разом" – і це нас рятувало.
І врятувало теж під час війни.

А також ти.
Під час отого пекла, ти був тут ❤️ поруч,
Давав наснаги вірити тобі,
Промовивши лиш фразу: "Я з тобою",
Я вірила, що буде мир на цій землі.

Я сподіваюсь, що до старості самої
Ми зможем рáзом ці рокú пройти.
І що тоді я Вам, дудусь, так само скáжу:
"Кохаю Вас!" Та "Мій ти – назавжди!"
Васюк Поліна Романівна

От люди.
Створіння дивні та й усе:
То люблять, то блукають чуждо.
А деяким й узагалі, плювать на все.

На все і всіх, їм завжди не до нас.
Заклопотані, в своєму супер світі.
Й не помічають чорно – білих мас.
Вони – дорослі, а ми просто діти.

А як дивитися на все це навпаки.
Ну, щоб зрозуміти кожного думки?

"Та ні", "Чого?", "Навіщо?" і "Не зараз."
"Ми потім", "Якось наберу".
А ти чекай і марно намагайся
зірвати з сцени цю белеберду.

Вони там грають свій сценарій,
Який давно вже опису приліг.
Вони не знають радості пізнання.
В звичайних поглядях, та що там, "Вже побіг".

Їм треба бізнес, гроші та майно,
Вони ніколи не стоять на місці.
Але в кінці гри: все зароблене – лайно,
Й вони – пусті краплини на сторінці.

Книга життя не раз уже навчала:
Кохай, мрій, відчувай, люби.
Але, зчитавши книгу – закриваєм
Та йдем по справам, "Лате прихопи".

Ми біжимо у цьому вирі,
Женéмось за фізичністю лише.
Та знаєш, друже, не буває "тих ❤️" – замінних.
Не вбачиш ти, цінивши свій Porshe.

Усе це круто, я не сперечаюсь,
Але чи треба вам оте авто,
Коли сусідом буде сумка Praga,
А на задньому сидінні … Оп… І що ви думали? – ніхто.

Звичайно будуть "приятелі" поряд,
Яким взайми дай, просто поможи.
Та чи буде місце там коханню?
І чи будеш так щасливим ти?

Шлях успіху не є простим,
Це кожен знає.
На нього треба безліч наших сил.
А де їх брати? Де знайти підтримку?
Отут у всіх в щоденнику той штир.

Один… Один, бо не помітив.
Був зайнятий, не хтів відволіктись.
Або відкинув на причалі гнити
Своє кохання, свій душевний штиль.

Лови момент, щомиті, щохвилини,
Працюй, удосконалюйся, рости.
Та знай, що не існує незамінних:
Не вбачиш ти – кохатиме другúй!
Васюк Поліна Романівна

Тихо-тихо йшла…наближалася…
До плечей твоїх я торкалася…
Я теплом твоїм огорталася…
Поцілунком вуст обіймалася…
Своєрідна гра з долею була.
Ти забрав слова, що співав щодня.
Сильний ураган обірвав дурман.
Все окей, все гуд,
Наче б то салют.
Не колише вже вічне і живе…
Не торкають знов слова про любов.
За туманами, за дурманами…
У далеких днях, десь сховався страх.
Відлетів, як птах крил останній змах.
В пам’яті тайник заблукав і зник.
Цей безумний рік…
І душі цей крик!..
ND♥️
https://i2.com.ua/прогулянка-в-чаті-життя
Надія Холод (ND)