Куди твій шлях тепер, моя стежино,
Залюблена колись у спориші,
У мрійні далі і пісні пташині?
Куди твій шлях, скажи мені, куди?

Куди ведеш тепер, моя стежино?
Шукаєш де натхнення для душі?
Колись мрійлива, щедра і гостинна…
Прогірк цей світ. Куди тепер? Куди?

Куди твій шлях, скажи мені, стежино?
Німує час: згубив орієнтир.
Та і тепер в тяжкі його хвилини
Лечу думками в споришевий двір.

Не поспішай, життя мого стежино,
Ще обійми легенькими крильми.
Хай квітне сад мій ніжно, білопінно.
Хай буде затишно і тепло… без війни!
Ніна Арендар
07.04.2023

Ніна Арендар

Як зібралися два кума свято відзначати.
Дирунів взяли, горілки й огірків багато,
Ще вареників, ковбаску, сало і сметану,
Стіл вже ломиться від страв, а кумам все мало.

Треба, куме, взять капусту, юшку, борщ і шинку,
Помідори, карасі, яйця, часничинку.
Щось горілки малувато, вип’єм медовухи,
Самогону і вина, пива і сивухи.

Пригощати будем всіх, бо свято велике.
Чаю, молока наллєм, хто не може пити.
Хай столи наші стоять під кущем калини.
Каву пити будем ми з ароматом дивним.

Хай не буде більше сліз, печалі і горя.
У любові будем живути, нам всміхнеться доля!
Щедрі люди, куме, в нас. Добрі, роботящі.
Та не пустим ворогів до себе ні за що!
Шпак Тетяна

Колись давно. Коли? Не пам’ятаю.
Творець задумав диво сотворить.
Він облетів усі Світи навколо,
Зібрав скарби, задумався на мить.

Візьму зірки з Чумацького я шляху
І тіло ніжне сотворю її.
Із Сонця серце – палке для кохання.
Із неба – очі синьоголубі.

Вуста зроблю звабливі мов Венера,
А руки з вітру теплого зроблю,
Щоб при обіймах взимку було тепло
І в літку було з ними, як в Раю.

Вкладу я душу в неї з океану:
Глибоку, повну і без берегів.
У коси руту заплету духмяну.
Вбранням їй будуть трави лугові.

Красива, ніжна, люба і кохана.
Водночас сильна і міцна, як сталь.
Хай буде радісна, весела і жадана.
І трішки в душу я додам печаль.
Шпак Тетяна

Колись давно. Коли? Не пам’ятаю.
Творець задумав диво сотворить.
Він облетів усі Світи навколо,
Зібрав скарби, задумався на мить.

Візьму зірки з Чумацького я шляху
І тіло ніжне сотворю її.
Із Сонця серце – палке для кохання.
Із неба – очі синьоголубі.

Вуста зроблю звабливі мов Венера,
А руки з вітру теплого зроблю,
Щоб при обіймах взимку було тепло
І в літку було з ними, як в Раю.

Вкладу я душу в неї з океану:
Глибоку, повну і без берегів.
У коси руту заплету духмяну.
Вбранням їй будуть трави лугові.

Красива, ніжна, люба і кохана.
Водночас сильна і міцна, як сталь.
Хай буде радісна, весела і жадана.
І трішки в душу я додам печаль.
Шпак Тетяна

Люблю тебе я, милий, до бестями.
Ти лагідний, коханий, дорогий!
Удвох підем широкими ланами.
Благаю, рідний, повернись живий!

У нас лани багаті і широкі.
У нас ліси, яких ніде нема.
У нас лелеки гнізда в’ють високо
І соловейко у садку співа.

Ти повернись. Вінок тобі сплету я
З волошок, маків і вплету росу.
Тебе, коханий, обнімати буду.
Для тебе, милий, розплету косу.

Ти повернись живим, тебе благаю!
Поглянь, як жайвір в небі майорить.
З тобою разом пісню заспіваєм
Про цю чудову, незабутню мить.

Ти подивись, яка щаслива доля!
Нема війни, ракети не летять.
Ти захистив мене і Україну.
З тобою вільне виростим дитя.

Ти подивись: хоробрі ми і сильні.
Стоїм стіною, за життя стоїм.
Найкраща в світі наша Україна!
Ніякий ворог не злама її!
Шпак Тетяна

Люблю тебе я, милий, до бестями.
Ти лагідний, коханий, дорогий!
Удвох підем широкими ланами.
Благаю, рідний, повернись живий!

У нас лани багаті і широкі.
У нас ліси, яких ніде нема.
У нас лелеки гнізда в’ють високо
І соловейко у садку співа.

Ти повернись. Вінок тобі сплету я
З волошок, маків і вплету росу.
Тебе, коханий, обнімати буду.
Для тебе, милий, розплету косу.

Ти повернись живим, тебе благаю!
Поглянь, як жайвір в небі майорить.
З тобою разом пісню заспіваєм
Про цю чудову, незабутню мить.

Ти подивись, яка щаслива доля!
Нема війни, ракети не летять.
Ти захистив мене і Україну.
З тобою вільне виростим дитя.

Ти подивись: хоробрі ми і сильні.
Стоїм стіною, за життя стоїм.
Найкраща в світі наша Україна!
Ніякий ворог не злама її!
Шпак Тетяна

Над країною хмара нависла
Із кровавим і чорним дощем.
Все навкруг сірим тоном фарбує.
Накриває Вкраїну плачем.

Стогін, сльози і втрати щоденні
Серце тиснуть, дихнуть не дають.
Та не зломите ви Україну,
Бо зламає вас власная лють.

Все, що ви зруйнували, розбили
Ми зуміємо знов відродити.
Розфарбуємо Світ у яскраве,
Щоби вільно змогли усі жити.

Колір неба блакитний і ніжний
Хмару чорну розмиє, розвіє.
Жовтий колір – це колір пшениці,
Всі поля України укриє.

Сльози висохнуть, посмішка буде.
Діти в школу пíдуть неодмінно.
Святкувать Перемогу ми будем.
Не поставите нас на коліна!
Шпак Тетяна