Я хочу літа ... Квітів повно хочу!
Полів пшеничних, житніх колосків!
Щоб раннім ранком, теплою росою
Пройтись по стежці в сад, який розцвів.

Щоби босоніж бігти по садочку
І милуватись небом голубим.
Щоби зірвати у саду ромашку
І аромат вдихнути запашний.

А ще б і чаєм із ромашки смакувати.
Духмяним, вітамінним! Смакота!
До чаю б можна ягід назбирати
І з легкістю літати у думках!

Думках приємних, радісних, щасливих...
У небо глянути й поринути у сни.
У сни, де дні і ночі наші мирні,
У сни, в яких нема ні крапельки біди...

Яке ж то літо щедре на надію!
Які ж ті квіти щедрі на красу!
А наше серце так чекає мрію -
Добро здолає горе і війну.

Так лиє дощ, так лиє, як востаннє,
Навколо вже потоки весняні.
А за вікном - лиш темні сірі хмари
Квітневий ранок зустрічають у воді.

Могли б зустріти хмари й без дощу!
Могли би бути голубі, не сірі!
Могли б квітнену пору весняну
Зустріти радісно, і сонячно, й гостинно!

Погода ж горда, горда і весна!
І поступитися - їм то понад силу!
А ми чекаємо, ми хочемо тепла -
Лиш трохи сонечка і квіточку красиву.

Ну або дві чи три прекрасні квітки,
Та і промінчиків не трошки, а багато!
Багато всього - усмішок привітних,
Багато приводів для радості і свята.

Ну як багато... Сонячна весна,
Блакитне мирне небо в Україні.
Щоб перемогою закінчилась війна,
Щоби були усі здорові у родині.

Та й ніби все! Нічого більш не треба.
Ще трохи і весна по- справжньому прийде.
А ми, як завжди, глянемо у небо
Й подякуємо Господу за все.

Весна - то не тільки лиш проліски,
То не тільки пташки та їх спів.
Розцвітає жовтесеньке сонечко,
Жовтий братик весняних братів.

А брати - то підсніжники білі,
Вони люблять нарциса красу.
Пелюстки його ніжні, красиві
Так чарують і манять весну.

Квіти жовті весна поливає
І дощем, й навіть снігом щодня!
Та нарциси попри все розцвітають!
Їм холодна весна не страшна!

А нам тепло та любо на серці,
Споглядаючи жовту красу.
Ніби чисті тендітні озерця
Зазирають в душі глибину.

Бо ж нарцис - гордий, ніжний, незламний
Й не боїться красу показати.
Крізь сніжинки холодні, "весняні"
Він цвіте, щоб людей потішати.

І потішив! Жовтенька голівка
Немов сонечко власне в садочку.
Біля нього листки розпускають
Його син та красунечка- дочка.

Прийшла із фронту звістка до родини -
Сумна, страшна, трагічна і тяжка:
Одна секунда - і немає сина ...
Немає сина, але є війна.

Чекала мама сина, ой чекала!
І тато сивочолий так чекав...
Молила всі молитви, які знала,
Просила Бога, щоб оберігав

Дитину всюди, бо навколо - кулі
Літали як птахи, які там не живуть.
Молилась мама з усієї сили,
Та серце відчувало ту біду.

Бо материнське серце не обманиш,
Занило так, мов обірвалася струна!
Бо тільки материнське серце знає,
Коли дитина дихає й коли її нема...

Вже й сльози висохли, вже й погляд ніби вмер,
Та і душі немовби вже не стало.
Хто би той біль із серця мами стер?
Життя, напевно, вже для того мало.

Та і життя, то більше не життя,
То оболонка - безлика і незрима.
Як тяжко чути - " А у нас війна"...
Як гірко мамі хоронити сина...

Тут, кажуть, наші воїни пройшли,
Тому і виросли ті жовто- сині квіти.
До дому рідного вели їх ті стежки...
Аби назавжди в тій землі спочити...

Весна, розпустила свої зелені коси,
Сонечко цілує сади і гаї,
На травичці вітер гойдає срібні роси,
Кожного ранку дзвінко співають солов'ї.

Але у серці так щемить,
На Україні йде війна,
По щоці сльоза біжить...
Наша Батьківщина стоїть сумна...

Від пострілів, гармат та кулеметів,
Наша рідна земля дрижить,
Цих кровавих і страшних сюжетів,
Ми нікому не бажаємо пережить...

Ніколи не пробачимо...
За сльози і біду.
Ніколи не забудемо...
Загарбницьку орду.

Зруйновані міста і села,
Вбиті донечки й сини,
Рідненька Україна тепер невесела...
Ми не забудемо цієї весни...

Тримайся рідна, не журись,
Не плач так тяжко моя ненько,
Іди до мене, пригорнись,
Ми ПЕРЕМОЖИМО, моє серденько!

18.05.2022 С.М. Онисенко

Прийшов до нас квітень,
Теплим сонечком світить,
Промінчиками нас зігріває,
Тихенько вітерець повіває.

Білі і жовті нарциси милуються,
Із зеленими листочками цілуються,
Поважно поставали тюльпани,
Одягнули різнобарвні жупани.

Виглядають проліски тендітні і синенькі,
Різнокольорові крокуси лагідні і гладенькі,
Колихає вітер їхні ніжки тоненькі,
Лоскоче їх за стебе́льця молоденькі.

А навколо бузковий килимок рясту,
Мій квітник прекрашає так рясно,
Маленькі, барвистими очима дивляться,
Весняним дощиком живляться.

А який же гарний садок біля хати!
Ніби побував у царських палатах,
Сливи, вишні, яблука і абрикоси,
Вкриті рожево-білим цвітом їхні коси.

Над квіточками бджілки трудяться,
Пилок збирають, не нудяться,
Медовий аромат пахучого цвіту,
Приваблюють бджолину еліту.

Із бджілками метелики літають,
Весело і грайливо пархають,
Фіалочки їм завжди раді,
Співають, танцюють, як на параді.

Квітень дарує нам чарі́вну казку,
Радість, неймовірну ласку,
Мелодійний спів пташечо́к,
Ніжний аромат квіточо́к.

04.04.2023. С.М. Онисенко

Дні летять, похмурі, невеселі,
Природа плаче, йдуть дощі,
Полишають діточки свої оселі,
Скорбота й сум у маминій душі...

Вона так чекала свою дитину,
Обійняти, поцілувати свою кровину,
Та війна забрала у домовину,
Серденько заполонила хуртовина...

Тепер стоїть матінка у чорній хустині,
Говорить до синочка на його могилі,
Благає його: " Повернись додому!
Тобі ж ще жити і жити, такому молодому!"

Та відповіді не почула мати,
Якжеш їй цю біль подолати?!
Плаче її серденько, болить,
Тільки вітер над нею шумить...

Тепер одні спогади лишились,
Мамині квіти зажурились,
Стогне калина, на могилі у сина,
Стоїть на колінах, зморена й сива...

Кровиночку викохала, ночей не доспала,
"Не вберегла...", від болю стогнала,
Сонце сховалось, далеко, за хмари,
Пустота і тьма... Не витримало серденько мами...

05.04.2023. С.М. Онисенко

Вірш присвячується всім загиблим синам-Героям🙏💙💛
Героям Слава! Вічна і світла пам'ять!

Сколихнула серця́ страшна звістка,
На фронті зів'яла ще одна квітка,
Мамина й татова люба донечка,
Тепер не усміхнеться їм рідне сонечко.

Наша чиста, невинна дівчинко,
Пташечка дорога, мила перлинко,
Відлітає від нас із татом так рано,
Тепер ніколи не загояться рани.

Ятрить душу невимовне страждання,
Закінчилися всі нездійсненні бажання,
Ти була лікар, пораненим допомагала,
Щоб солдат вижив, у Бога благала.

Руками закрила очі бідна мати,
Почала сильно кричати і гірко ридати,
"Я все віддам, тільки повернись доню!
Я не зможу жити..!" Впала додолу...

Всі проводжають дівчину-захисницю,
Молоду, невинну, Героїню білолицю,
В останню путь несуть їхню дитину,
Яка захищала свою неньку-Україну...

06.04.2023. С.М. Онисенко

Вірш присвячую всім Героїням-захисницям, які загинули🙏💙💛
Героям Слава! Вічна і світла пам'ять!
На світлині зображені Героїні, які захищали нас і загинули, але пам'ять про них жива і вічна! Їхні імена:
Романчук Анастасія; Аліна Лук'янова;
Владислава Черних; Таня Фесенко😪🙏😔

МАНДРИ СТЕЖИНАМИ ЖИТТЯ

У мандри йду стежинами життя,
І кожна з них для мене особлива,
На них я бачу диво-вишиття,
Думок на них у мене сильна злива.

Вдивляюся у кожну зокрема,
На них мої́ життєві візерунки,
Вплітаються, мов стрічечки-тасьма
І ще якісь між ними є пакунки.

Стежини ті все далі десь ведуть,
Орнаменти утворюють незвичні,
Намисто з митей защораз плетуть,
Та й всі вони, на диво, фантастичні.

Стежини всі, неначе ті скарби,
Які в собі́ тримають таємницю,
Вони сплели́сь із радості й журби
Й самі́ ідуть в життєвую скарбницю.

Стежинами життя я дорожу,
Бо кожна особлива й неповторна,
У пам’яті усіх їх бережу,
Не змеле їх ніяка в світі жорна.

У мандри йду стежинами життя,
Цікаво так, хоч все знайоме й рідне,
Назад по них немає вороття,
І жодна з них у пам’яті не зблідне.

25.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 979338