Ти байдуже дивишся у вічі
У відповідь чекай того ж
Якщо за спинами говориш
Чи просто любиш будь кого
Або може навіть заздриш ти з добра.
Зупинись, стань, відчуй, що ти летиш
Ти зараз у польоті всесвіту мандруєш
Байдуже на все сповна,
Потрібно просто зупинитись.
Для того відчуття, побачити себе там де схочеш,
Повірити,представити, намалювати.
Ти просто,просто так це можеш
Відкрий ти очі, подивись.
Ти там де сонце в центрі, а ти летиш.
Проснись!
Mikola Chereshnya

Сонце, Небо, Місяць, Зорі
Хмари, вітер, дощ, гроза
Земля та височенні гори
Вода та полум’я вогня
Ти матінко моя, ти матінко моя, уві сні та наяву даруєш нам усім нове життя

Вчасно ти протягнеш руку
Коли нам тяжко на душі
Або даси магічний стусан коли ми лінуємось мов діти ті
Але ти поруч, ти повсюди, ти завжди та для всіх
Ти вічна, ти могутня, ти незламна
Матінко Земля
Mikola Chereshnya

А жінка, мов квітка, живе у коханні,
Як свіже повітря вдихає його аромат,
І стукає серце, неначе у перше зізнання,
І стільки у ньому магічних і чар, і принад!

А жінка, мов квітка, живе у коханні,
Воно підіймає, мов крила пташині, увись,
До нього ішла вона з тисяч доріг жадання
Й благала-молила: «У серці моїм озовись!»

А жінка, мов квітка, живе у коханні,
Бо в’яне без нього, хоч в розкоші й сад,
Дарунок від долі бере без вагання –
Флюїди сердечок, мов той зорепад.

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат

Скільки років плаваю в цій мутній воді,
Бачив, що твориться на мілені й на дні,
Знаю на пам’ять усе підводне каміння
І як гачок рве піднебіння.

Тут ніщо не знайдеш за просто так
Зажди нафарширований металом хробак.
На дні й поверхні ховається біль
Хижаки та рибалки щей морська сіль

Анатолій

Лежить в солдата в руці автомат, він буде стрелять, бо він є солдат
З патроном в грудині лежить дитя, дитини нема, солдат умира

Крові немає, болі немає
Жар у грудині він відчуває
Очі закрив, та й світло він бачить
То промені сонця світять чи ні?
Це вже дізнається тільки він

Пальці синіють, повітря нема
Тіло на градус цельсій знижа
Жити життя хотіло дитя
Але сука війна лиш його забира
Денис

Затишшя перед грозою,
Вітер не шелестить…
Нема у природи збою,
Хмара з дощами спішить…

Ластівки навколо хати
Кружляють сюди-туди…
Вже почали покидати
Люди свої всі лани…

Мати стоїть біля ґанку,
Чекає на дитинча…
Не бачила з самого ранку,
Десь забарилось, нема…

І почалось…колотнеча:
Вітру, Води та Небес…
Пісня природи ллється,
Громом всесвітніх чудес…

Гроза поливає все щедро:
Дерева й квітки весняні…
Так будь же ти благословенна –
Ця мить, що живе на Землі!..
ND♥️
Надія Холод (ND)

Відчувавши біль, мої думки губились знову.
В якісь безмежніїй пустоті
Де не було спокою і свободи.
Лише думки, чужі думки, важкі і розриваючі
Не мої.
Не я хотіла їх відчути – страждати.
Від цього болю, мої думки губились знову.
В цій ж безмежнії пустоті.
……
Не цього щастя я хотіла, хотіла вміти розуміти.
Цю біль, що не виходить, і більше ніколи не простить.
Емілія