І як до болю доходило
Мовча шла в кімнату
Щоб ніхто не чув бої
В моїй голові

Наче сердце розбивалось
Здавалася ця мить
Буде нескінченна
Тяжко на душі
Бої нескінченні
Тетяна Люти

я поринаю в вихор чистоти
шукаю таїну в забутому столітті
так , я не янгол – світоч доброти
але й не тіні зрадливе монисто
я не герой… людина… просто так
крокую день у день у неймовірне
можливо й друг тобі , можливо й так
забуте слово – слово заповітне
я сам на сам з незгодами душі
я сам на сам з тривожними думками
чаїним криком – криком таїни
хитким містком між нашими світами
уклін минулим долям і словам
уклін земному притяжінню й волі
я кров і плоть , не лише дух забав
я ціль , мета , завдання , поклоніння
я мить , та мить одвічна і терпка
на присмак – брат гіркого цар – полину
мотив , мелодія – проста , дзвінка
людина , ціль , ідея , мрія , диво…
2007 рік
Лана Краска

мені не боляче ввійти до світу ночі
мені не боляче забути назавжди
пекельно – сірі з голубінню неба очі
гріховно – тяжкі , гіркі молитви
я все пізнала на шляху до воскресіння
я все пізнала в сяєві лампад
прости мені щасливу мить падіння
в ласкавий , ніжний , істинний дурман
я вкрала серце , скроєне з любові
з любові до життя , до світу , до небес
я присяглася в вірності на крові
та тільки тілом… дух же не воскрес
не одізвався на закличний відгук плоті
не полетів в гріховну , темну даль
він на землі лишився забобоном
щоби любов не викрала печаль
та що з того ? ти не повірив долі
ти не повірив пристрасним словам
дух залишився духом , плоть же плоттю
котрій з ненавистю сказали – не права
мені не боляче , нехай стікають сльози
пройде цей час – і спогад лиш вони
але на серці залишиться слід погрози
любові плоті… жаль , що не душі…
2007 рік.

Лана Краска

не шукай мене більше у снах
там немає для мене світанку
там немає для мене надій
післямова – останняя крапка
ти згадай мене просто як тінь
одинокого сонця в безодні
ти згадай мене як заметіль
серед літнього стону колосся
не шукай мене там , де любов
я лиш там , де панує неспокій
я – слова всих живих післямов
я – шукач півтонів одинокий
ти згадай як сіяла зоря
післямовою , післяпочатком
як кричала вона немовлям
одинокість дарую на згадку
ти пробач за нехитрий мотив
ти повір у мою післямову
я своєї недолі факир
твого щастя невтішна небога
післямовою , криком душі
пролунаю на згадку … Розтану
після себе залишу пісні
ідеальності світу оману
2007 рік
Лана Краска

ти мій листок , мій чистий папірець
в мені написані рядки чекання
я одинак … а ти душі знавець
ти моя мрія , істина , зізнання
ми сам на сам… а нивою життя
крокують наші душі непомітно
я твоя книга … правдонька твоя
що розквітає весною привітно
цілющий промінь твого почуття
вкарбований словами у століття
а я все йду… все далі … навмання
бо твоя книга – то моє життя
навіщо , запитаєш , кожен раз
один сюжет відтворюєш недбало
я відповім – настав мій час
мене , нарешті , щастя відшукало
і кожна книга то чиєсь життя
з якого черпаєм своє уміння
і не журись , що йду я навмання
ти лише мить , а книга покоління…
2007 рік.
Лана Краска

а хто ж то я ? і де моя дорога ?
для чого народилася на світ ?
і ти , і я – ми доленьки небоги
як таємничий папороті цвіт
ти віриш в тінь , а я – в безодню неба
мандрую манівцями в майбуття
ти мов негода . А мені не треба
твого смертельно – палкого чуття
я йду в нове , не боючись тривоги
я посміхаюсь вдячному дощу
переді мною – світлії дороги
і промінь цей навік не відпущу
я знаю – ти завжди зі мною
мій янгол щастя і моя любов
ти не залишиш мене самотою
і обереш для мене долю знов
я як і ти – молю у світла блага
я як і ти – бажаю лиш добра
але як ти – нещастя і омана
я вирішальний крок зроблю сама
2006 рік.
Лана Краска

чому
я знову вірю у світання
отих воскреслих у мені надій
не забуваю . Марне намагання
закреслити минулий хід подій
за що
розтерзана душа голосить
а серце знов ошукане в ніщо
за що
до мене знов приходить осінь
коли ще літо ясне не пішло
чому
я не здолаю небуденність
хоча бажання все ще тут , в мені
чому
я замість сили маю неміч
а замість зірки – нічку несвяту
коли ж
ці муки муками не будуть
а лиш безцінним даром талану
коли ж зірву я маску велелюдну
коли ж
надію свою покажу
2006 рік.
Лана Краска

смуток… тиша… єдина зоря…
шмат паперу… і мрія єдина…
непокірність… забутість… свіча ,
що палає віднині єдина…
і єдина душа… і надія єдина…
і забуті слова… знову , знову і знов
відгук щастя – єдиний . Єдина
незабутня , остання любов
і печалі світанок… непомітно – рожевий
і останньої мрії прощальний політ
і останньої зустрічі усміх травневий
і прощення твого припізнілий отвіт
світ єдиний… для тебе , для тебе
лиш для тебе пала цей вогонь
та негоді весняного неба не треба
лиш оманливий поклик – любов…
2006 рік.
Лана Краска

зникають лінії , сіріє небуденність
мереживо туманів , зграї мрій
і щастя тихого чуттєва неміч
і полохливість необачних дій
осінній подих – ніжний і п’янкий
остання мрія , почуття , бажання
а вітер налетить неговіркий
зірве листок – сумне його прощання
в прозорім плесі озера печаль
шепочуть стиха трави над водою
а нашого життя крута спіраль
лиш зрідка нас лишає самотою
як невблаганно змінює все час
неначе тільки вчора тільки перші кроки
сьогодні ж за плечима цілі роки
як невблаганно змінює все час
і я в цю осінь стиха увійду
як ледь помітний проблисок світання
зорею вранішньою із небес зійду
розтану іскрою останнього зізнання…
2006 рік

Лана Краска

ОСЕЛЮСЯ В ТВОЄМУ СЕРЦІ

Я В ЛЮБИСТКУ ВОЛОССЯ СПОЛОЧУ,
ПРИЧАРУЮ ТЕБЕ НАЗАВЖДИ.
Я НІЧОГО В ЖИТТІ ЦІМ НЕ ХОЧУ
ЛИШ ОДНОГО-ЩОБ БУВ ПОРУЧ ТИ.

Я ПІДУ ПО РОЗРАДУ ДО НОЧІ,
ДО ЗІРОК І ДО МІСЯЦЯ ЛАСК…
УПАДУ Я ТОБІ В ТВОЇ ОЧІ
І ЗАЛИШУСЬ У НИХ НА ВЕСЬ ЧАС.

В ТВОЇМ СЕРЦІ НАВІК ОСЕЛЮСЯ,
ЗАВЕДУ В НЬОМУ ВСЕ НА СВІЙ ЛАД.
ЗАЛИШИТИСЬ БЕЗ ТЕБЕ БОЮСЬ Я,
ВЖЕ НЕМАЄ ДОРОГИ НАЗАД.

І ВІДДАМ Я ТОБІ ВСЕ, ЩО МАЮ,
ЩО ЗДОБУДУ І ЩО ЩЕ ЗНАЙДУ.
Я З ТОБОЮ НЕВДАЧІ ЗДОЛАЮ,
БУДЬ-ЯКУ ПЕРЕМОЖУ БІДУ!

1987 рік Львів 78
Христина Пелікан
Христина Пелікан