Я залИшусь у ТвОїй пам‘яті цим сАмим віршЕм
Незважаючи на те, що ми зовсім незнайомі
Твої мрії під прозорим плащем
Разом зі мною повЕрнуться додому
Твоя неповторність - одна із доведених аксіом
Мої почуття між рядків читатимеш пошепки
А мені введуть по венах шприцом
Залежність від Твоєї ніжної посмішки
Ти головна героїня Бальзаківських епопей
Де ріжуть душу тупими питаннями
Там зрадить кожен за нікчемний трофей
Тільки, щоб не бути останніми
І відповідь шукати серед тисячі теорій
Твоя привабливість всі межі перейшла
Відправивши розум на відпочинок в санаторій
У моїх віршАх, нарешті, спокій віднайшло
Ти справжня, що найголовніше щира
Такі риси не можливо придбати в крамниці
Тобі так личить цей характер командира
Який приховує твої особисті таємниці
Залиш у собі цю неповторність
Ти ж ангел, що живе серед людей
У якого на першому місці совість
Котрий до мого серця має ключ від дверей

Не сумуйте за ранком минулим,
І за днем, що минув, і за ніч.
Не жалійте за словом, за ділом,
Чи колись вже загублену річ.

Не сумуйте, а дякуйте Богу,
За цей ранок та дні дощові.
Та й за ночі ще й досі холодні -
За все дякуйте в своєму житті.

Уявіть на маленьку лиш мить
Ви солдата в холоднім окопі...
Ноги й руки, холодні, мов лід,
Ледве ходять в брудному потопі ...

Мокрий одяг до тіла прилип,
Шапка мокра....усе мокре на фронті.
В грудях - стук, а, може, вже й хрип...
Бо ж солдат - теж людина із плоті.

Бо солдат - то не робот, людина!
Він воює як робот, та все ж!
Мерзне там, у окопі, дитина,
Хоч нема її гідності меж!

Героїчно стоїть на сторожі,
Хоч й хворіє, напевно, як всі...
Та позицій лишити не може,
Бо він - воїн, бо він - захисник.

Бо в руках його - наша свобода,
Спокій вдома та наше життя.
Бо в руках його - мир й перемога!
Хоч і холод нестерпний в ногах...

Уявіть на коротку лиш мить
Наше ліжко й окопи холодні...
Уявили!? То ж Бога моліть
За здоров'я всіх наших героїв!

Як я люблю весну зеленокосу!
Її прихід на крилах дощових!
Крізь сірі хмари і пелену холодну
Все розмальовує в барвисті кольори.

Весна так полюбляє все зелене!
Зелені квіти й трави у садах.
В квітковій сукні, ніби наречена,
Вінок зелений вбрала мавка весняна.

А наші квіти! Радість то очам!
І серцю ніжні почуття любові!
Так хочеться, щоб квітнула земля,
Бо там де квіти - там немає болю.

Бо там, де квіти - там цвіте весна,
Птахів там відголосся тихе щебетання.
Там, де природа наша ожива -
Приходить спокій, радість і кохання.

Рожеві, білі, сині і червоні,
Жовтенькі й голубі, багряні кольори.
А ще - тендітно-ніжні волошкові!
То є багатство нашої весни!

Як я люблю весну зеленокосу!
Її, таку прекрасну й гомінку.
Ми так чекали нашу милу гостю!
Я так люблю її, красуню запашну.

Весняне сонце по-іншому сідає,
По-іншому світає навесні.
Природа тихо-тихо оживає,
В навіть сняться зовсім інші сни.

А як інакше!? Любо так на серці,
Коли проміння в шибку загляда,
Коли вишневим ніжним білим цвітом
Садок біліє - то прийшла весна!

А як ми всі чекали на весну!
На тепле сонце, на крихку надію!
Як перша квітка тягне пелюстки,
Щоб від землі черпнути трохи сили.

Для нас весна, немов ковток повітря,
Неначе струмінь віри у життя.
Крізь темряву - легкий промінчик світла,
Який провів би нас у тихе укриття,

В якому затишно й спокійно ніби вдома,
Де купа квітів, водоспад тепла.
Від радості - легка солодка втома
І тут ніхто не знає, що таке "війна".

Де б таке місце на землі знайти!?
Колись так було добре в рідній хаті...
Колись, коли ракети не гули
І поки не прийшли нас "визволяти"...

Нам би весну у серце повернути,
Нам би надію поселити в дім...
Та головне - ніколи не забути,
Що найдорожчий скарб в житті - то мир.