Я буду у темряві жити, без світла Але не з тобою, враже Я буду від голоду й холоду скніти, Але не з тобою, враже Я буду в підвал дітям спати стелити, Але не з тобою, враже Я буду пшеницю і сонях ростити Але не з тобою, враже Я буду щасливо все нове вершити, Але вже без тебе, враже Я – БУДУ! Тобі ж так ніколи не жити! Нехай тебе Бог накаже. За вбивства і звірства, За сплакані очі. За янголів наших Убитих щоночі. За вдів і розруху, Недоспані ночі За те, що напав, Як той тать злопорочний За те, що дітей обездолив Завчасно За те, що брехав, Що ти брат повсякчасно. На кожен твій вдих Тобі пам’ять підкаже ЯК БУЛО ЗІ МНОЮ, Ти – проклятий, враже!
12, Вересень, 2022, Індія #MarynaAkram
Марина Акрам
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Засиніло небо, засиніло, Вітерцем повіяло із гір, А мені навіяло… Навіяло соловейка ніжний передзвін.
Вдома тане сніг і скоро грози І підсніжники вже квітнуть – йде весна! Передам я у лелечу пошту До родини ніжного листа.
Як живеш, сестричко, чи здорова? Як там діти, свекри, чоловік? Сестрам і братам скажи до слова, Що я всій родині шлю привіт! Як там тітка, дядько, всі здорові? А сусіди, як в них там усе? А про себе? Трішечки. До слова. В нас все добре. По-старому все.
Діти підросли ще трішки вище – Батька і мене переросли. Ти здивуєшся – такі вже самостійні! Стали справні, наші парубки. Чоловіка може й не впізнаєш, Бо не бачила його роки… Трішки схуд, хвороба дошкуляє Часом. Але ще поки міцний. Ну а я.. у мене все чудово! Маю сили, бігаю, кручусь. Так… стискає серце часом… Не хвороба, ні! Бува спіткнусь Я об думку – як там мої любі? Чи гаразд? Чи думають про нас? І потягне хоч на мить почути Рідні голоси. Про вас. Про вас…
Вже летять лелеки, свищуть крила — Так спішать до рідного гнізда! У лелечу пошту на вітрила Вкину я і оцього листа.
Мені здається , я знову полюбила. Чи це ілюзія така? Я хочу бачити очі твої вічно, які так дивляться кудись туди. Я дивлюся на тебе щоразу й щоразу закохуюся знов. Ці почуття немов кришталь , такі безцінні і крихкі. Кохання дивне відчуття , буває так що ти сяєш немов отой кришталь , а буває так що навпаки , ти потухаєш на очах які так прагнули любити. Таня
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
– Я йду! – Та зажди! Та куди ж ти, дитино? – Мій брат на війні! – А якщо ти загинеш? – А він? – Боже мій, – крає матері серце… Не втримати хлопця, Він рветься до герцю. Бо там вже загинув його однокласник, Бо брат уже там, а він — вчителем в класі.
– Не плачте, не треба… – Та як же ж, синочку? – Я з братом приїду! – Візьми ось, сорочку, я вишила квітом і листям дубовим, Хай тілу твоєму щитом буде новим, Візьми ось тепленькі носочки, синочку… – Не плачте, матусю. Чекайте. Я скоро! Недовго,на місяць,чи два та й по всьому. Ми виб’ємо ворога з нашого дому! Не думайте мамо про те, що загину. Чекайте, надійтесь, я Вас не покину…
…казав кожен з тих, хто пішов у бої А мами чекають, а син – на "нулі". І, моляться матері ревно до рана, Щоб та люта жниця дітей не дістала, Щоб сита вона перейшла через поле, Щоб їй не схотілось їїї сина крові. Щоб жала вона лише ті чорні душі, Що палять дітей і пологові рушать Тих звірів хай зіжне та жниця з косою, Що в нашу країну зайшли із війною.
Біснується ворог, стягає всі сили. Ракетами смалить, копає могили. Вже більше ста тисяч нізАщо своїх В могили упхав, бо поліз до чужих. Бо тому, у бункері, слави схотілось І просто сусіда поставив в немилість. "Це ж як? Не скорився, коли я казав? То на рій ракет, мін, і бомби тримай!"
– Ти як там,синочку? – Все добре, матусю. Не мерзну. Їмо. – Я за тебе молюся – Моліться й за брата, й за все наше військо – Молюся, синочку. Ви там бережіться! Під кулі не пхайтесь, бо скоро весна Картоплю садити тебе жде рілля. – Люблю вас! Чекайте, і я повернуся! – Чекаю, чекаю, синочку! …Й молюся….
…. отак кожна мати. Сестра і дружина… Отак кожне серце. Отак вся країна.
Ти, вороже лютий, хотів підкорити Людей, які хочуть картоплю садити, Ростити сади, будувати дороги (бодай вже на них ти зламав собі ноги!), А не воювати хотіла Вкраїна. Лиш жити, і вчитися. І щоб була вільна. Найперше від тебе свободи хотіла. Тому і не впала тепер на коліна. Тому йдуть батьки і сини воювати. Щоб мами й дружини могли мирно спати.
– Синочку, ти як? І немає одвіту. У матері серце на скалки розбито. – Матусю, живі, просто часу не мав! – Ой-ой, слава Богу! А то налякав!
– Пробачте, матусю, не завжди вдається – Ти там у теплі? Бо мороз он несеться. – В теплі, мамо, точно! – Посилку дістав? Я може б і більше, так пошта в напрузі, – Дістав, мамо, дякуєм я і всі друзі! люблю Вас, матусю! Все добре, чекайте1 – І я тебе, синку! А ти там тримайся! Тримайся і бий тих паскуд чорнодушних. Під кулі не лізь! – Добре, мамо, не бійтесь! Ви краще носочків нам ще нав’яжіть! – А то я не знаю, в’яжу! Ви себе бережіть!
… отак і щодня серце рве кожна мати…. Бодай ти пропав десь, вороже проклятий.
– Витягуй! Тримайся, браток! Довезем! – Лиш мамі моїй не кажіть! – Та ж бо ти не помер! Тримайся, дружище! – Тримаюся, брате. Ти мамі мовчи! – Я мовчатиму, брате! – Я сам напишу, коли буду у змозі, Хай мама вважає, що я десь в дорозі. …хай… вірить…, що я… у теплі, і… не мерзну… – Тримайся, браток! Уже майже довезли! – Ти… мамі…мовчи… сам… скажу їй… вже… після… – Тримайся, браток! Не скажу! Ми вже близько!
…отак кожен син, брат і батько, що в крові Від ран ледве дише, а не дасть мамі болю… Кого ти хотів, враже лютий, скорити? Дитину і матір? Які хочуть жити?
– Ой, синку, синочку, та де ж ти пропав? Цілісінький тиждень! – Та, ма,я ж стріляв. І, як Ви казали, отих чорнодушних з братами давили, як блох, відчайдушно. – Але ж не писав, не дзвонив, – Таж робота! Ось спробуйте витягти танка з болота! – Ой, божечку мій, а мені ж серце тисло, А ви танк тягали… як ти? – Та лиш трохи стомився. А так все окей! давим ворогу горло! – Тримайся, рідненький! – Перемога вже скоро!
… отак кожен син береже свою матір…. Кого ти скорити хотів, враже клятий?
Біснується люто вражина і сипле Ракети на місто, вбиває невинних. Все рушить осліпло куди попадає. Та тільки того ворог лютий не знає, Що цим не поставить він нас на коліна. Ніколи не здасться йому Україна. Дніпро не пробачим, Херсон, Харків, Бучу, Людей не пробачим, яких вбив і замучив! Прислухайся, вороже, вітер підкаже: МИ ПЕРЕМОГЛИ! Кінець тобі, враже.
