Йшла по шосе…дощова злива…
Обмокла з ніг до голови,
Погода холодом накрила,
Не гріє промінь від весни.

Калюжі, наче мирні ріки,
По тротуарах потекли…
Холодні краплі по повіках:
Струмками плакали, пекли…

Волосся очі затулило,
Вона розгублено брела…
Сердечна чакра заніміла,
Змиває смуток вся вода…

В її очах картина маслом:
Його усміхнене лице…
Ті самі врази, наче гасла,
Шепоче іншій вже слівце.

А може це початок нОвий?
Час забере сердечний біль!
Аж стрепенулася раптово,
Бо зупинивсь автомобіль.
ND💗

Надія Холод (ND)

На запах пороха и гари,
Под Люциферовыми крыльями,
Из Ада поднимались твари.
И горе измерялось милями.

На землю, с сажею и дымом
И с ниспадающими звёздами,
Слетали к душам херувимы.
И горе измерялось вёрстами.

В Мегиддо, радуясь победам,
Тасуя судьбами как картами,
Смеялись демоны всем бедам.
И горе измерялось ярдами.

И в Авадонне переполненном
Грешившими людскими расами,
Селили всех, кто духом сломленный.
И горе измерялось брасами.

Но Ангел, с небесов шагающий,
Поверг дракона бесконечностью.
И скован дьявол поглощающий.
И радость измерялась вечностью.

27.07.2008

Юрій Шиганов

Бузок кудлатий при дорозі
Розкинув віти запашні…
Стрічає новий день в порозі,
Розквітнув кущик навесні…

Ох, фіолетова ти радість,
Моя відрада для очей,
Суцвіттям ароматним маниш,
Під звуки місячних ночей…

Бузок і вишні коло хвіртки,
Матуся жде свою дочку…
Вже заховались в небі зірки,
Згадаю молодість свою…

Букетик щастя в кожній хаті,
Окраса мирного буття…
Прощай моя рідненька мати,
Я згадую тебе щодня…

Цей запах ніжний, фіолету
Я до обличчя притулю…
Не буду рвати я букета,
Рости кудлатий,- обійму!
ND♥️
Надія Холод (ND)

Не веришь, что могу не пить полгода?
Не веришь, что друзей могу забыть?
Не веришь, что предсказывать погоду
Смогу, и бросить «Беломор» курить?

Не веришь, что серьёзным завтра стану?
Не веришь, что я к женщинам – ни-ни?
Не веришь, что прильнём к телеэкрану
Смотреть? Не веришь, на плече всплакни.

Не веришь, что скажу я тёще «мама»?
Не веришь… Чувства меркою измерь.
Не веришь, что любви глоток бальзама
Ещё остался? Правильно – не верь!

Юрій Шиганов

Я украду минуту в каждых сутках.
Я в каждом сне немного недосплю.
Не досмеюсь, хоть и смешная шутка.
И для тебя, чуть-чуть, не долюблю.

Мы дружбу пили из одних стаканов.
Плечом к плечу держались каждый бой.
Ты из окопа вылез слишком рано,
И от меня, чуть-чуть, забрал с собой.

Юрій Шиганов

Я не сказав тобі те
Як кохав тебе
Як думав, плакав
Сердце рвалось на куски
Пробач мені

Чи було це все взаємно
Вже ніхто не згадає
Я писав тобі листи
Думаючи що скину їх тобі
Та цього не сталось, мила
Мені пробач
Тетяна Люти

Молилось утро в тишине рассветной,
Стараясь перегнать немую ночь.
Спешило солнце к небесам заветным,
Луну, пытаясь светом превозмочь.

А ночь коварная, ковёр земле стелила
Из бело тканых нитей – всё обман.
В тиши рассветной утро лес молило,
Что б ветерок сдул утренний туман.

Юрій Шиганов

Чи були марні твої погляди
Чи було це просто так

Можливо і кохання це
Або дитяча забава для нас

Та ніхто нікому не признався
І ніхто нічого не казав

Дні, ночі минали а я все думала
Що було між нами
Чи могло щось бути
Чи ж все таки кінець
Тетяна Люти

Тато, з днем народження вітаю!
Радість твою я відчуваю!
Хай сонечко світить!
Хай сміх лиш лунає!
Хвороба та смуток хай тебе обминають!
Хоч скільки б літ тобі не минуло,
Розумній завжди,
Ми всі тебе любим!
Це світле свято раз рік ти лиш маєш,
Але на мир і злагоду
Ти тільки чекаєш!
Ми любимо тебе!
З днем народження!
Дарина Рокова