І так крапає дощик, мрячить…
Затуляє світіння орбіт…
Я ступаю по мокрій дорозі,
Спочиваю…мій світ не в тривозі…

Мій "релакс", моє ехо душі…
Дощ весняний…я наче у сні…
Краплі стукають в ритмі з базальтом,
Відбивають танок на асфальті.

Хоч промокла – не хочу додому,
Забирає ця ніч перевтому…
Омиває стихія всесвітня…
Мої роздуми линуть привітні…

Нічні вікна в людей засвітились,
Я крізь крапельки в них подивилась.
Ніби просто усе…усе звичне…
Але захват в душі феєричний!

Від дощу, що кругом поливає
І душа моя знову співає…
Люблю серцем природу – то диво!
Просто все неймовірно красиве…
ND♥️
Надія Холод (ND)

А я закрию за минулим двері,
Пора прощатися,- скінчилася журба,
Я оминула всі суворі скелі,
Привіт життя моє – це Я новА !

Не буду згадувати всі розчарування.
Земне життя…далеко тут не рай!
Та, хочу знову чути слів зізнання,
Розкриється душа в чергове хай…

Я хочу милуватися зірками…
Нехай орбіти Всесвіту звучать…
Прогулянки вечірні під дощами…
Слова у піднебесся прокричать!..

Ніколи не зупиниться миттєвість,
Чарівна подорож через роки…
Небесний Світ розбурхує чуттєвість,
Так хочеться торкнутися мети…

Прощай минуле, не ходи за мною,
Бо я вже інша – зовсім Я новА!
Ще може стрінуся колись з тобою,
Лише на хвильку – вже себе знайшла!
ND💞
Надія Холод (ND)

Ти розпалюєш іскрами очі,
Моє серце так ніжно тріпоче…
Не здавалася: вірила, знала,
Я на тебе так довго чекала!

Якщо хоче Господь врятувати –
Він кохання спішить дарувати.
Ти відчуєш цей дотик космічний,
Цей коктейль феєрично-незвичний!

І всміхаються знову всі зорі…
Знову сняться квітки кольорові…
Знов зворушує жили бажання!
Ох, кохання: вечірнє й до рання!..

І птахи на деревах привітні…
В особливих тонах все розквітло…
Над ритмічно знов стукає серце,
З холодком кров у жилах несеться!

Не забудеш мій дотик весняний,
Ох, кохання: вечірнє й до рання…
Тінь спокуси по віях гуляє,
Це любов… нехай вічно палає!
ND💞
Надія Холод (ND)

Ті карі очі так дивляться-
Та шкода не на мене,
А усмішки Так сипляться-
Та лиш не для мене.

І ти дарувала мені усмішку.
Та й подарувала мені гіркі сльози.
Бажаю тобі і йому успіху,
А мої сльози хай замерзають на морозі.
Богдан Яворський

Виходять помахати мені
Дві дівчини – все гарні такі.
Серце зігрівають мені –
Як це добре, коли є такі.

Усмішка на обличчю з’являється
Аж до вух і щасливий сміх.
Помахаю я їм , рука весело махається –
Буде байдуже сонце, дощ чи сніг.

Дивлюся на них я
На янголів з красивими очима
Прекрасні їх серця
З чистими душами і думками ясними

Їхні усмішки і очі чарівні
Мені усміхаються і проведуть
Дороги навіть найпотайні
Вихід завжди знайдуть.

Їм дякую дуже щиро
За їх увагу – важливою є
Для мене, бо це щиро.
Моя про них думка – файна є.

Погані думки відженуть,
Спогади недобрі згинуть,
Причину для усмішки знайдуть,
І хороші митті нехай линуть.

Вони причина для усмішки мені,
Бо все гарні та хороші такі.
І ще раз вийдуть помахати мені –
Як добре, коли є такі
Богдан Яворський

На небо подивись ти,
Поглянь у далечінь…
Де всесвіт видно тлінний,
Безодню й чиюль тінь.
Де вже нема нічого,
І, в той же час, усе…
Там будем ми колись,
чи може вже були…
І всесвіт дивиться зеркально,
у відповідь, де ти?
Скажи йому, він прийде,
І подивиться: як ти?
Хто ти є, ким ти є…
СКАЖИ!!!
І затягне в цей сон,
В ЦЕЙ сон…
Де життя є і смерть,
Де є мрії і пекло,
Де прощення і рай!
Давай: поглянь, поміркуй…
І знову йди вперед…
Просто людина

Волонтёр -это тот кто по зову души
Днём и ночью не спит
К нам на помощь спешит,
Кто рескуя собой,под прицельным огнём
Нас спасает с тобой
Ты подумай о нем.
Ты подумай о тех,кто тебя приютил, обогрел, накормил ,успокоил,взбодрил ,
Кто детишкам возможность дал,что-то забыть,из подвальных руин смог мечту воскресить .
Ты подумай, пришедший из мрака и тьмы,
Волонтёры такие же люди ,как мы.
Различает нас с ними одно,что не мы,
Погрузили на плечи всю тяжесть войны.
Анатолій

Вернулся я с войны домой,
А дома нет-один лишь пепел,
По кирпичам гуляет ветер
Предвесник голода и тьмы.
Зияют дыры в воротах,
Весь двор воронками изрытый.
Лишь боль и страх в моих глазах
Слезой,как пулею пробитый.

Анатолій

Ми боремось за нашу перемогу,
Ми не здамося ворогу ніколи!
Не віддамо й шматочка нашої землі,
Тим окупантам, хай горять вони в вогні!!!
Ми визволемо всих дітей з неволі,
Доведемо про свій козацький рід,
Та звільнимо вже нашу Україну
Й про це співатиме увесь щасливий світ!
Бо ворог цей завдав тяжкого горя
Великій території Землі,
Не думаючи про закони Бога,
Не пам’ятаючи про наслідки душі…
Марія Тутова