Смак життя…дещо він притупився,
Ніби час в дану мить зупинися…
Що робити, де йти – хіба знаю…
Я у вітру, що дме запитаю.

Бо він в горах високо літає,
Крізь пучини морські виринає…
Не зупиниться, не спотикнеться!
Через хмари з грозою несеться!

Вітре-брате, відкритий всі дороги,
Забери всі душевні тривоги,
Прожени із сердець людську тугу,
Більш не можуть терпіти наругу!

Він почує, осипле листвою…
Ніжним цвітом бузковим, вербою…
Спинить біль, який душу колИхав,
Ясний місяць засвітить, знов втіха…
ND💞

Надія Холод (ND)

Всі наші мрії та думки
Сплелися воєдино в небі.
Навічно поєднались ми,
Відносить вітер нас на гребні…

На різних полюсах Землі,
Нас розділяють кілометри…
Могутні скелі на шляху,
У холоді застигло серце…

І так багато різних чвар,
Розсипані зі скла осколки…
Не склеїти ніколи їх?
Вони скололи, наче голки.

Та, пам’ять зможе відновити,
Той феєричний сад бузковий,
А серце в змозі відпустити –
Весь розпач, біль у світ ранковий.

Нас розділяє море снів…
Нас віддаляють кілометри…
Та, живе спомин наших днів
І віра, що любов безсмертна!..

ND💞

https://i2.com.ua/прогулянка-в-чаті-життя
Надія Холод

Почалася весна, а війна не вщуха.
23-й мина, а вона крадькома другий рік вже крокує та життя забира.
Не злікуємо ми загиблих героїв,
Не знайти всих останків понівечих тіл,
Як же тяжко нам жити з усвідомленням цим…
А ще важче їм жити із ділами цима:
і літай, і стріляй, і окопи копай…
В результаті чого ще й контузить могло.
Кожен має, хто там, за державу свою, за майбутнє дітей, навіть світу всього
Звання мати одне, зветься просто – "ГЕРОЙ",
А від люду простого – уклін до Землі,
Це найменше, що можемо зробити всі ми!

Марія Тутова

Перевесла квітучих суцвіть
піднялись від землі аж до неба,
весни запахом можна схмеліть,
бо її нектари’ спити треба.

Вже наповнені келихи вщерть,
молодий їх підносить легіт,
огортає тебе круговерть
пелюсток і пташиний щебет.

Мило кліпають сонечка війками
і цілують-цілують галявину,
на берізці синичок двійко,
весняну’ сповіщають цікавину.

Нарядилась черемха на бал,
переливами пишна сукня,
кида посмішку всім назагал
і взува на підборах туфлі.

А нарциси – які ж юнаки,
так залюблені у свою вроду,
все фіалкам шепочуть казки
про красиву свою породу.

А в саду он черешеньки квітнуть,
як зав’яжеться плід, буде всім новина,
що осяє всю землю привітно,
бо влива в мою душу надію весна.

Благодаттю мене огортає вона,
насолоду спиваю до дна,
і хмелію-хмелію від чар і вина.
О весна! Моя мила весна!

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат

Весна вбирає день в квітучу барву,
Примула розкриває пелюстки,
Тремтять на вітрі гіацинти-трави,
На маргаритках – файні сорочки.

У вінку барвистому природа,
Смарагдові левади в ліхтарях –
Це діти сонця, молоді кульбабки,
Облюбували жити в цих краях.

На голубому гобелені неба
Зграйками зібралися хмарки.
Цілує сонце променями землю,
Ніжність хмар торкають ластівки.

Біля річки – зелено, барвисто.
Стіною розрослася рогоза.
Сім’я качина – на водяній гладі.
Аж до води лягла верби коса.

Бджола збирає мед із цвіту китиць –
Верба дає їй золотий нектар.
Симфонія весняних барв природи –
Величний неповторний Божий дар!

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат

Не збагну в сьогоденні, рашисти,
Чи можливо назвати людьми,
Через кого з очей наче з прірви
Беззупину течуть річки,
Через кого не бачиш дитину,
Через кого лиш біди одні…
Через кого свого чоловіка обіймаєш лишень уві сні.
Я не можу змиритися з горем,
Яке є у вкраїну моїй!
Невже вам, недалеким істотам,
Не страшні ці прокльони людей
Що ховали й ховають дітей?!
Я не знаю як можу звернутись,
До осіб, що ґвалтує малечу,
Що була в себе вдома, доречі…
Я не бачу коли. Скажу "СКОРО".
Переможемо вашу гидоту.
І росія домоглася свого – Україна живе по новому!!!
Марія Тутова

Щодня та щоночі, щогодини й хвилини
Секунди рахую, молюсь без упину.
Благаю, Всевишній, помилуй Господь
Не забирай його в мене,
хай живе мій синок!!!
Так хочу побачить його діточок,
Він має та мусить зростити діток,
Що будуть в обіймах триматись за татка!
Так страшно коли дзвонить дзвінок
й щоразу говорять про якийсь "новий крок",
у справі про пошук синочка мого!
Невже щось відомо? -він безвісті зник!
Не маю сніданку, обіду, вечері…
Бо гадки немаю чи є воно в тебе…
Молитись за тебе буду завжди,
Благаю, Господь, йому поможи!
Марія Тутова

я кожен день пишу вірша
проте не на папері , а в уяві
тебе шматую , рідная душа
до кольору вечірньої заграви
чекаю мить , коли жадане слово
в мені пробудить спогади сумні
молюсь тобі я , ідоле любові
кому ж молитись , якщо не тобі ?
сплітаю фрази у п’янкі сонети
проте для себе , лиш собі одній
себе дарую синій висі неба
де сумно плаче зграя журавлів
пробач мене , вогонь мого натхнення
пробач мене , що грішна і проста
себе дарую звичностям буденним
і забуваю записать вірша

2008 рік.
Лана Краска

кожен крок – то є біль
то є нове моє завдання
на душі заметіль
хто є поряд для мого зізнання ?
обернусь – порожнеча
залишена горем на згадку
щастю сум недоречний
як ніч протилежная ранку
де ти є , мій герой ?
і навіщо блукаєш по світу ?
нам до Плачу – стіни
залишилось здолати піввіку
нам лишилось зустрітись
і просто в розмові дізнатись
хто є ти , хто є я
серед безлічі зустріч – обраниць
нам лишилось дійти
до останньої краплі отрути
зруйнувати світи
які вперто дарують нам смуток
нам лишилось знайти
порятунок від сяйва обману
до фіналу дійти
самоту відігнати духмяну
адже чуєш мене
серед безлічі мені подібних
най печаль омине
твої днини тужливо – привітні
най лиш сонце тобі
посміхається крізь перешкоду
най промінчик мені
подаруєш , бо щастя не шкода
кожен крок – то лиш мить
де чекає любові дарунок
адже доля не спить
нам з тобою удачу віщує
там мене зачекай
де панують доріг забобони
долі правду пізнай
щоб любові вклонитись поклоном
зачекай поки біль
нас з тобою відпустить навіки
щоб чуття заметіль
нас зігріла у ніжних обіймах
кожен крок то є ти
що ще досі блукаєш у мандрах
кожен крок то є я
та що досі – єдина , жадана
кожен крок то є шанс
що ми дійсно крокуємо поряд
кожен крок то фінал
що кохання написана повість

2008 рік.
Лана Краска

мій світе
край моїх вчаровань
де лине завше пісня – самота
мій любий край
моє жадане слово
що зрідка відпускаю в небеса
там тільки вечір
огорта мій смуток
і сяють зорі
з місяцем блідим
там тільки сон
там тільки барви ночі
там тільки день
і ранок – пілігрим
мій світе
моя правда долі
ти весь як Всесвіт – грішний і один
мені даєш наснагу не зламатись
піднятися з утомлених колін
прошу тебе
молю тебе , мій світе
най не образиться на мене Бог
існуй навік
і будь зі мною , світе
у щастя вір
за нас
за нас обох

2008 рік.
Лана Краска