Не знаю зовсім що до тебе відчуваю.
Чи то кохання, чи то вигадки мої.
Але одне я точно знаю!
Мені так добре із тобою поряд йти.
Твій голос то для мене пісня,
Твоє тепло зігріє восени,
Ти притули мене сильниш до себе.
І час зупиниться між нами,
Назавжди.

Ольховик Ксенія

Ні, це не сон, в реальності живу я,
Ні, це не матриця, свідомості дурман,
Не в часі паралельному існую,
Це не фантазія і не обман…

В астральний світ у снах нас переносить –
Свідома мрія, що в думках жива,
Та, це не значить, що все ілюзорно,
Ні, це не так, тому що я жива!

Твого єства торкаюся рукою…
Відкрию ніжно я твоє чоло,
Наживо, в ому з головою,
Моє єство конкретно ожило.

І поцілунок мозок задурманить,
Втікає вкотре з під ноги Земля…
Закрутить Всесвіт, у вічність віддзеркалить!
І нереально знову я жива!
ND💞
https://i2.com.ua/прогулянка-в-чаті-життя
Надія Холод (ND)

Мутно в очах і болить голова.
Ще менше тепер я сміюсь і радію.
Пустив крізь увагу важливі слова, –
Довіри нема, але маю надію.
Гординя зжирає нервові клітини.
Зневіра щораз провокує мовчання.
Щирість намірень, немов до дитини, –
Простими словами – це просто кохання.
Не дай загубитись мені в твому тілі.
Ти вмієш красиво стелити про очі.
Ночами видніються сни чорно-білі, –
А я жовто-сині сни бачити хочу.
Буди серенадами й квітами зранку,
Не будь егоїстом, кохай не себе.
Запрошуй мене зустрічати світанок,
Допий те вино, поки’ не вгребе.
Веди на перон, цілуй ніжно в руки.
Не переймайся. Я їду. Зідзвон.
Не будеш страждати. Жодної муки.
Бо мука – це бути з тобою разом.
Каміла

Мінливість поведінки не змушує лічити.
Характер твоїх дум не спалює дотла.
Горизонтальні лінії на тілі не злічити,
Вони ніде раніше не бачили тепла.

Ти відчуваєш іскру, що проповзла між нами?
Для мене то сигнал, для тебе – збіг речей.
Про це говорить все. Під оком темні плями, –
Як знак моїх пустих, недоспаних ночей.

Суворість твого голосу ніяк не означає, –
Невміння промовляти слів за’палу і ласки.
Очікування справді, так часто докучає, –
Він нині в світ реальний я дивлюсь вже без маски.

Мені набридло йти самій у невідоме.
Я не горю бажанням, як марила колись.
Не мучать усередині оті страшні судоми, –
Удачі не бажай. За себе помолись.
Каміла

ВСЕ НАДАРМА

Все надарма.
Мої старання, муки, сльози…
Все надарма.
Мої прохання і погрози…
Все надарма.

Як той німий,
Що крикнути ніяк не може,
Так надриваюсь і хриплю.
Як той глухий,
Який почути вже не може,
Не чуєш ти про що молю.
Як той сліпий,
Що світ побачити не може,
Не бачиш ти мого жалю.

Все надарма.
Скінчилася у тебе віра,
Бо легше би
Навчити було видно звіра.
Все надарма.

11.05.94 м.Львів 516
Христина Пелікан
Христина Пелікан

ЗАСЛІПЛЕНА ЛЮБОВ

Яка любов ніхто не знає,
Вона у кожного своя.
Одному очі відкриває,
Для іншого безмежна тьма.

Давно вже я любов зустріла.
Мені не рада ти була.
І непривітно так скривилась,
Але у бік не відійшла.

Бо я любила, як любила!
Я вірила в пусті слова.
Все, що було в душі відкрила,
Все, що я мала віддалА.

А ти безрадісно дивилась,
Тому я більше не змогла.
Бо серце боляче забилось, –
Все, досить, я таки жива.

Прогнала я тебе, забула
Й дорогу ту, що ти прийшла.
Таке полегшення відчула,
Що ожилА і розцвіла.

Скажи, для чого ти вернулась,
Щоб біль мені принести знов?
Мій спокій в серці похитнула
Моя засліплена любов.

12.10.75 м.Львів
Христина Пелікан
Христина Пелікан

ОСТАННІЙ ДЗВОНИК

Стояла збоку я й дивилася на тебе.
Крізь сльози погляд був неначе у тумані.
Ти винувато посміхався, бо для тебе
Сьогодні друзі всі твої на першім плані.

Я бачила тебе зовсІм малим, в пелЮшках,
І згадувала твОї щирі оченята.
Як я ночами хухала тобі на вушко,
Щоб заспокоївся і не боявся спати.

І як я плакала, коли мені сказали,
Тоді, тобі як виповнився тиждень всього,
Що ти не виживеш. Вони зовсІм не знали,
Що виблагаю я твоє життя у Бога.

У пам’яті зринає перший крок і слово,
І перший зуб, що довго мучив нас з тобою.
Той перший дзвоник в день, коли прийшли у школу,
Де ти боявся розлучатися зі мною.

Сімнадцять тих для тебе певно довгих літ,
Для мене виявилися короткі дуже.
Тепер ти вирушаєш у широкий світ,
Дорослий світ, де самостійним бути мусиш.

Візьми з собою ти усе тепло тих рук,
Які твої найперші кроки страхували.
Ще до народження твого твій кожен звук,
В моєму серці я луною відчувала.

Дивлюсь який ти красень став тепер, юнак.
А я хотіла би тебе на руки взяти.
І як колись в дитинстві твОєму, от так,
В майбутньому тебе від всіх проблем сховати.

Хай буде шлях щасливим, без невдач, тривог.
І щоб зумів в житті людиною ти стати.
Нехай завжди з тобою поряд буде Бог,
Бажаю щиро так, як може тільки мати.

26.05.94 м.Львів 515
Христина Пелікан
Христина Пелікан

В якихсь химерах
переплівся час,
святе і грішне тут
зійшлись в двобої,
вже зло і ницість
злізли на парнас,
і душам праведним
нема тепер спокою.

Прошу я Бога:
«Пригорни мене,
палітру дай у душу
кольорову,
хай черствість й зло
її завжди мине,
хай світлом дня
сіяє, як в обнові.

Хай заздрість,
непорядність
і бездушність
ніколи не зрідняться
із душею,
нехай вона пізнає
справжню сутність
тих, хто наблизиться
колись до неї».

Квітує переливами
душа,
А інколи буває що і
плаче,
її сльозам даю я
відкоша
і сповиваю радістю
одначе.

Я не впускаю теміні
у душу,
і зла ніколи в неї
не впущу,
із нею в суголоссі жити
мушу,
й ніколи я її
не знапащу.

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат

Ой зозуленько сива, куєш,
відліковуєш в ритмі літа,
на життя ти надію даєш,
те «ку-ку» в моє серце вліта.

Ой зозуле, зозуленько мила,
все куєш і куєш у лугах,
де й береться у тебе та сила,
щоб луну розгулять в берегах?

Ой зозуленько, може, втомилась,
перерви те надривне «ку-ку»…
Я Всевишньому тихо молилась,
відганяючи сум за ріку.

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат

СЛЬОЗИ КАПАЮТЬ НА СТІЛ

Мої так тихо сльози капають на стіл,
А я мовчу і зупинити їх не в силі.
Я згадую таємний дотик наших тіл,
І твОї очі, що здавались дуже милі.

Я голос ніжний твій, неначе, знову чую.
Він дуже схожий до мелодії кохання.
Не знаєш ти, як за тобою я сумую,
Яке важке це несподіване мовчання.

Тепер здається, що усе давно так було,
Неначе час із мене весело сміється.
Я рук твоїх тепло ще досі не забула,
Ще серце із твоїм в одному ритмі б’ється.

Ніч кожну уві сні з тобою розмовляю,
І про твоє повернення благаю Бога.
Якби ти, тільки, знав, як я тебе чекаю.
Так не чекав, мабуть, іще ніхто нікого!

3.07.76 м.Львів 518
Христина Пелікан
Христина Пелікан