НАРОД І АРМІЯ ЄДИНІ

(Щодо "благодійного" вечора в Українському
Католицькому університеті м.Львова. Де як виявилось збирали кошти не для ЗСУ, а на стипендії студентам і викладачам!
Це той університет з якого у 2014 році, після анексії Криму і окупації Сходу України, вийшов заклик "Львів розмовляє російською!")

Одні в країні гірко плачуть,
Бо мертвих їм синів везуть.
У той час інші дружньо скачуть,
Їх же у військо не візьмуть.

У них є бронь, вони студенти,
Або кварталівці від слуг.
І в них "серйозні" аргументи –
"Ми сміхом підіймаєм дух!"

І ми не просто так скакали
І реготали мов дурні.
Ми кошти немалі збирали
І багатіли на війні.

Говорять, що єднатись стало
Потрібним. Ми ж мішаєм їм.
Але ж єднатись не з кварталом,
А з військом треба нам усім.

Та слуги в бій не поспішають,
Хоча здорові, як воли.
Вони в тилу перечекають,
А потім скажуть – не втекли!

5.05.23 м.Львів 519
Христина Пелікан
Христина Пелікан

Мені не потрібно бути Сократом що б зрозуміти вас
Мені не потрібно бути Бетховеном що навіть не чувши вас, помітити як тремтить ваш голос
Мені не потрібно бути Шерлоком що б знати що ви пережили за останню добу
Я і так все знаю
Я не Сократ, Бетховен чи Шерлок
Я звичайна людина
Людина із своїми проблемами, переживаннями
Я не особлива
Ніхто не особливий
Ми нав’язали собі цю думку, але навіть не звертали на неї уваги
Ми нав’язали собі цю думку, про те чого немає
Ми не є героями фільму, книжки, легенди чи міфу
Ми самі по собі
Ми займаємося самореалізацією що б стати кращими
Що б завжди пам’ятати про те своє "я"
Ми самі наковуємо його, додаємо все що тільки забажаємо
Але результат не завжди буде таким на який ми очікували
Тому що ми не особливі
Ніхто не особливий.
Sitak Alona

Жінка – ти королева
Там, де ти існуєш,
Твоя постать неперевершена
І ти всіх зачаруєш.

Жінка – ти богиня,
З якої писати образ
З дитиною на грудях
Ніжна і турботлива.

Жінка – ти красуня
Була завжди і будеш,
Маєш природну вроду,
Яку кохають і обожнюють.

Жінка – ти українка
Сильна і незламна,
Як наша Україна
Жіночна і прекрасна.
Зіратія

В якому Світі мешкає любов?..
Вона злетіла, де високо зорі…
Полинула за хмари, щоби знов –
Вернутися на Землю через гори…

Серед квіткових, осяйних ланів…
Прогулюється вільно і натхненно,
Любов заграє фібрами зі снів,
Вона, як всесвіт: вічна, незбагненна…

В усмішці світиться, в устах п’янить…
У ритмі пульсу, холодком у серці …
Любовний подих зачарує вмить,
Крізь простір ехо відгукнеться…

Навколо сирість і туман…
І втома душу полонила…
Та, є любов,- це не обман!
І знову за спиною крила!

Де мешкає твоя любов?..
У кутиках, у тайниках, у фібрах…
Вертається у душі, щоби знов –
Зцілити біль пораненого тіла.
ND🌹
Надія Холод (ND)

Мені не потрібно бути Сократом що б зрозуміти вас
Мені не потрібно бути Бетховеном що навіть не чувши вас, помітити як тремтить ваш голос
Мені не потрібно бути Шерлоком що б знати що ви пережили за останню добу
Я і так все знаю
Я не Сократ, Бетховен чи Шерлок
Я звичайна людина
Людина із своїми проблемами, переживаннями
Я не особлива
Ніхто не особливий
Ми нав’язали собі цю думку, але навіть не звертали на неї уваги
Ми нав’язали собі цю думку, про те чого немає
Ми не є героями фільму, книжки, легенди чи міфу
Ми самі по собі
Ми займаємося самореалізацією що б стати кращими
Що б завжди пам’ятати про те своє "я"
Ми самі наковуємо його, додаємо все що тільки забажаємо
Але результат не завжди буде таким на який ми очікували
Тому що ми не особливі
Ніхто не особливий.
Sitak Alona

Життя після смерті. Може зараз ви подумали що мова буде йти про реінкарнацію або про переродження, але життя після нашої смерті це спогади які пов’язанні з нами, пам’ятавши їх ми будемо жити вічно. В одних людей життя не має ніяких красок та контрасту, а в інших навпаки. Спогади що ж це таке? – Може ви навіть і не замислювались над цим питанням, може і не придавали значення, у кожного із нас є дещо спільне ми застрибуємо в ліжко з таким полегшенням, яке відчуваємо, тільки коли прокидаєшся до навчання або роботи і розумієш, що сьогодні субота. Це теж спогад, спогадом буде і те що я зараз публікую свій твір, спогадом буде те що ви його читаєте , та що там може сьогоднішній день ми запам’ятаємо, поділимося ним з кимсь із близьких і поки цей спогад буде жити – будемо жити і ми. Недавно переглянувши фільм «Винні зірки» мені запам’яталася одна фраза з одного із героїв – «Я скажу, що ти помреш, і ніхто тебе не згадає», почувши цю цитату я задумалась , чи насправді це так?. Пам’ятаю як на зборі клубу «Young Life» в одного хлопця запитали про що він мріє, на що він відповів « я хочу залишити свій слід в цьому мерзеному світі, може він буде й непомітним, але принаймні я буду знати що він є, я хочу що б цей слід нагадував про мене, що б кожен раз коли хтось його помічав, згадували мене», це одні із тих слів які люди іноді не придають значенню, бо вважають це пустим звуком або простим набором слів, але я так не вважаю , сьогодні кожен з нас зайнятий своїми насущними проблемами – навчанням, роботою, наукою, політикою, створенням сім’ї та іншими рутинними справами. І ніхто з нас не замислюється про те, що в суєті проблем кожен з нас, нехай по-своєму, творить історію. Бо саме такими повсякденними турботами, хочемо ми того чи ні, ми будуємо дорогу в невідомість, кожен на свій лад, кожен по камінчику, але будуємо. При цьому ніхто не замислюється про те, а що ж чекає нас в майбутньому, що ж далі? Відкрийте будь-який тлумачний словник української мови, знайдіть слово «життя» і спробуйте зрозуміти, що ж це таке: пояснення цього поняття або дуже коротким, або не буде взагалі.
Життя – як лампочка: може перегоріти в будь-який момент. Втрата людини, з яким тебе пов’язують спогади, все одно що втратити пам’ять, ніби все, що ми робили, стало менш реальним і важливим, ніж кілька годин тому.
Мені здається що кожен із нас хоч раз мріяв про життя як в фільмі, дивлячись фільм ми сприймаємо все що там відбувається дуже захопливим, навіть спорити не буду кінематографія це дуже гарна річ яке створило людство. Але чи насправді все так файно як нам здається? Мені здається що ні, тому, що не все те що ми бачимо є насправді. Не буває такого кохання як у фільмі, не буває таких вирішень проблем, так може і іноді і є але не таким ідеальним яке ми хочемо тому, що ми звикли до цього ідеалу який показують нам у фільмі що вже не можемо приставляти своє життя без нього. Це наше ідеальне життя про яке ми мріємо як у фільмі, лиш фальш. Ідеальне життя буває лиш після нашої смерті. Іноді мені здається, Всесвіт хоче, щоб її помітили, але світ це не фабрика по виконанню бажань.
Життя та смерть, на перший погляд це дві різні речі як добро і зло, світло та тьма, це як дві сторони однієї монети Януса, такі різні але в той же час схожі, адже якби не було одного інше не мало б сенсу, як то кажуть без зла не буває добра а добра без зла, тому, що це все пов’язано. Люди сприймають зло з чорним кольором або колір з темним відтінком, а добро з білим та яскравими кольорами. Чому? Та тому що ми звикли так все це сприймати, «тому що це так потрібно, це так прийнято, навпаки не можливо», але насправді ми навіть не намагалися.
І так що ж таке життя після смерті, чи існує воно?
Якщо ви уважно читали мій твір то моя відповідь «так».
Сітак Альона

Я намалюю кольоровий настрій…
Мазками квітів, як митець Моне…
Засвітить промінь через морок хащі,
Прекрасне, вічне знову оживе…

Я простелю доріжку, аж до небокраю,
Із самоцвітів матінки Весни…
Відкрию двері до самого раю!
Ввімкну у підсвідомості пісні…

Відкрию весь безмежний простір,
Вдихну на повні груди – крильми змах!
З небес проллється дрібний дощик
І посмішка розквітне на вустах…

Хай вітер прошепоче мантру щастя,
В обійми райдуги хай віднесе…
Моє життя …я дуже тобі вдячна!
Всесвітня подорож триває ще…

Не спиниться потік, не обірветься:
Миттєвості…бажання…вічність… час…
І серце у захопленні так б’ється –
Від Світу Божого, в черговий раз!..
ND💞
Надія Холод (ND)

Брудна, як ангел – люди казали,
Та чиста була її душа,
Всі брудом юнку поливали,
А вона… Вірила в дива:
Вірила, що люди усі добрі,
Щирі, чесні, відверті…
А серця – відважні, хоробрі,
І не бояться круговерті.
Брудна, як ангел – люди казали,
А юнка серед них жила,
Вона для людей танцювала у залі,
Ця юна чарівна весна!
Від бруду, яким її поливали,
Вмивалась рясним дощем,
І зачіску кожен раз поправляла,
Вдягаючи вінок з лавандових поем.
Щодня вона міняла сукні,
Джерельною водою вмивала лице,
І знала, прийдуть дні ці ясні,
І стане юнка великим творцем.
Та й бруду більше не буде,
Зміниться і цей світ –
Земля дихатиме на повні груди,
І сонце врешті скаже:,, Привіт!"
І в душах людських – розтане лід.
nezabydka

Секстина
Небо спалахнуло знов загравами,
Малювало вечірню красу ,
Смужки всі були яскравими:
Червоними і золотавими,
Рожевими й блакитними,
Ранковим сонцем вмитими.
Небо спалахнуло знов загравами,
Розплітало з листя косу.
Крони дерев червоніли,
Пурпуровими стали кущі,
Річка блакитна блищала,
Зірка весь світ осявала.
Крони дерев червоніли,
Земля ж чекала дощі.
На купині спали жабки,
Туман оповив очерет,
Верба схилила гілкИ,
Заснули навіть бджілки.
На купині спали жабки,
Вечір ховав від нас цей секрет…
І крадькома йшла ніч,
Одягнувши пурпуровий берет…
nezabydka

Навпроти люстерка я сиділа,
І роздивлялася довкруж –
П’янка весна дала ці крила,
На хвильку лиш очі примруж-
І ти побачиш два світИ:
Один це- театр і є лицидії,
У кожен з них , ти боїшся ввійти,
Вони тепер твої суховії.
А другий – кав’ярня і вірні друзі,
На столі філіжанка чаю,
Схопилась за трубку- дзвонити подрузі,
І спогад сплива: буяння розмаю…
Ти лиш достоту розплющ очі,
Зніми вуаль зажури-
Поглянь, як струмок дзюркоче,
Всміхнись, хай зникне усе похмуре.
Цей світ манливий і загадковий,
Кличе тебе усюди:
А ти ж – художник, лише початківець,
Малюй свої власні етюди!
nezabydka