Моє миле чорне море,
Алушта, Коктебель, Судак,
Воно покрито морфем й хворе,
Чому? Чому все так?
О, Боже дай нам знак!
Від болю хочеться волати,
Забрали кляті орки Крим,
Відтяли руку України – мати,
Колись курортом був крутим…
А зараз… Плаче рідний Крим.
Немає пляжів, топчанів,
Стоять там російські танки,
Немає сонця й золотавих днів,
Ми нищемо їх, щоб лишилИсь останки,
І знову в Криму стрічатимуть світанки.
Моє миле чорне море,
Судак, Алушта, Коктебель,
Воно слізьми гіркими плаче неозоре,
Воно втомилось, воно хворе.
Не видно морських скель,
І знов пливе ворожий корабель.
А поки море вмивається кров’ю,
Гинуть невинні люди,
Воно не штормить бурхливо водою,
Вкрилось море моє журбою.
В новинах повно облуди,
На жаль, у це вірять люди…
Та ми повернем обов’язково Крим,
Засяє сонце в Україні,
Приїде подорожній пілігрим,
І небом прогримить щасливий грім!
Розквітне черемшина при долині,
Річки дзюрчатимуть джерельно – сині,
Лише у нас на Україні!
nezabydka

Листя танцвало вальс,
Падало людям під ноги,
Осінній потяг експрес,
Вкривало усі алеї, дороги.
Тьмяний вечір губився у кронах дерев,
Спалахував промінцями,
Вдягаючи сукні- королів й королев,
Розчісуючи листя гребінцями,
А вітер співав пісні мами.
… Вечір осінній дарував тепло,
Поснули квіти й птахИ,
А небо смужками палало,
Заснуло місто. І великі дахи…
Спи моє місто до ранку,
Завтра буде новИй день,
Розсуне сонні фіранки,
І знов лунатиме стоголосся пісень!
nezabydka

Верлібр
Бігало по вулиці руде кошенятко,
Щось шукало у дворі,
Може власну хатку?
Може, мишку тут шукало,
Чи пригод хотілось киці,
Тільки бачу, крадькома іде до синиці,
Я кричу:,, Тікай мерщій,
Зараз тебе схопить,
А синиця:,, Ців- ців- ців,
Що ж, нехай підходить".
І дивлюся на картину:
Кошеня іде до пташки,
На оце видовище – дивились і комашки.
Розліглась на ганку киця,
,,Мурр"- вона сказала,
І за мить на її спинці – пташечка співала.
– Дивина,- подумав я,
Й потилицю почухав,
Лише бачив іздаля,
Як синичка чистить вуха.
Киця радісно муркоче,
Синичка поряд же співає,
Та певно киця їсти хоче,
Така от дружба теж буває!
Налив у миску молока,
І каші трохи теж насипав,
Їдять разом і їжу ділять,
Ну як в це диво не повірить?!
nezabydka

Її немає вже давно,
Вона себе занепастила,
Де дім її? І клятий цей полон,
Вона убила руського чийогось сина,
За це нещасну за грати посадили.
Колись – то вільною була,
І дихала на повні груди,
Смілива, сильна, мов скала,
Допоки не прийшли іуди.
Тоді ж вона пішла на фронт,
Країну вільну захищати,
Аби засяяв рідний горизонт,
І близьких родичів за столОм знов зібрати.
Її немає вже давно,
Вона змінилась, тепер інша,
Перебирає міни, мов зерно,
Тепер і може дати відкоша,
Для всіх вона не буде вже хороша.
А син матусю одразу ж зрозумів,
І теж пішов за мамою на фронт,
Йому набридло бачить кількість вдів,
Він хоче бачить рідний горизонт.
Вони стоятимуть і день, і ніч,
На захисті своєї батьківщини,
А цих тварюк, катІв – кинуть у піч,
Нехай горять! А попіл- знищить вітер України!🇺🇦
nezabydka

Десь на острові далекім,
Може, серед океану,
Дім стояв там одинокий,
Відомого усім султана.
Може, це був аладін,
З чарівноЇ лампи?
Чи принцеса Азазель?
А можливо, в цім будинку проживали лами?
В якої колись затонув корабель?
… Хто жив у цім будинку –
Достеменно не відомо,
Та кожен пілігрим – перепочине, зніме втому.
Цей дім, що тут на острові,
Завжди гостЕй чекає,
І хто б не завітав сюди –
Душею тут відпочиває!
nezabydka

Чи бувають лавандовими зорі?
Чи бувають чуття, немов оксамит?
Чому вони завжди в фаворі?
Чи може шлях мій знов транзит?..
Не знаю, чесно зізнаюся,
Але уява, так малює долю,
Та поки берегом спущуся,
Усе погане геть спалю,
Бо позитив я більш люблю ❤️
****
Чи бувають лавандовими зорі?
Чи буває серце золотим?
Так, коли палахкотять у небі неозорім,
І хмари підбирають кольори.
Так, коли немає павутин,
І гаптоване лиш квітом весняним.
Чи бувають лавандовими зорі?
Чи бувають правдивими слова?
Так, коли вони неоново прозорі,
Й місяць угорі далеко проплива,
Дуже рідко – та бувають, все ж правдивими слова.
nezabydka

А як звучить музика надії?
Можливо, це веселий бубон чи романтична флейта?
А може ліричні поезії?
Що квітами у серці вишита?
А як звучить музика надії?
Можливо, свій стиль вона має?
А музика її- мелодії веснянії,
Вона в серцях людей , сонцем сяє.
****
А може надія любить танцювати?
Вальс, танго, а чи фокстрот,
І хоче усіх окриляти,
І дарувать безліч щедрот?
А може надія любить співати?
Церковну арію чи просто соло,
І їй не треба навіть нот знати,
Із нею співає усе навколо:
Дерева, квіти, кожне серце ❤️
Звучить ця музика усюди!
Лиш не ховай її в фортеці,
Хай надія малює для вас етюди!…
nezabydka

Секстина
Вона дивилась на захід сонця ,
Теплий вечір її обіймав,
Уявляла себе наядою морською,
Вона дивилась на захід сонця,
Вітер із її волоссям грав.
А вода, мов дзеркало блищала,
Лише чути стрекіт цикад.
Вона журбу хотіла тут лишити,
А вода, мов дзеркало блищала,
От-от почнеться зорепад…
Вона дивилась на захід сонця,
Милувалась красою ріки,
Ось шубовснула риба в воді-
Вона дивилась на захід сонця,
У вербах поснули ластівки…
nezabydka

Стосунки закоханих – то страва зі спецій,
І кожна свій має рецепт:
Тут зібран буревій емоцій,
У кожного власний концепт.
Маленька образа- то смак базиліку,
Радість і щастя – то липовий мед 🍯
Ще додамо любов чоловіка,
Та з вірою йди тільки вперед!
Стосунки закоханих – то страва зі спецій,
І кожна свій має рецепт:
Про це писав навіть Лукрецій,
У кожного власний концепт.
Обурення, злість- то смак кардамону,
А ніжний цілунок -тімян.
Та іноді нагадує калину червону,
Лиш чутно одне:,, Нікому тебе не віддам!
Завишена гордість – то цедра лимону,
А ніжність і ласка- ваніль.
Бувають емоції, мов шквал армагедону,
А хтось від щастя танцює водевіль.
****
Хоч який би рецепт ви готували,
Знайте, він унікальний для вас ,
Головне, щоб від кохання палали-
І разом були: щодня, кожен час.
Підбір спецій дуже важливий,
Без цього кохання згасне,
І навіть трохи спокусливий –
Тож бережіть чуття, мов сонце ясне,
І пам’ятайте – воно прекрасне!
nezabydka

Верлібр
Боже, дай мені крила,
Аби долетіти до мрій,
Аби не впасти й не розбитися- о скелі надій!
Дай мені крила, прошу, молю,
Дай мені можливість політати,
Я ціную життя і люблю-
Так набридло уже страждати.
Ти почуєш мене, це я знаю –
І на крилах мрій , я полечу,
Впади рясним дощем благаю,
І я мов квітка, пелюстками затремчу!
nezabydka