Я намалюю щасливий світ,
Де барвами грає веселка 🌈
Де бабуся готує сливовий бісквіт,
Згадалась перша фіалка…
Я намалюю щасливий світ,
Повен сміху і доброти,
Де звідусіль лунає,, Привіт ",
І хочеться кожному допомогти.
Я намалюю щасливий світ,
Де літо дружить з весною,
І де по річці пливе пліт,
Де друзям я машу рукою…
Де осінь листям ще жбурляє,
Нема зажури взагалі!
Зима ж все снігом посипає,
Які ж чудові всі ці дні!
nezabydka

Перший світанок, щезне за мить.
Легкий, прозорий, немов міраж,
Прокинулась троянда, вже не спить,
І думає собі:,,От взяв би художник гуаш,
І малював мене тендітну,
Як в росяних водах купаюся я.
І кожну виводив пелюстку,
Та це лише мрія блакитна моя".
Та сталося диво, художник прийшов,
Троянду одразу ж помітив.
Дістав мольберт, гуаш і полотно,
І лінії плавно виводив,
Із квітки очей не зводив…
Сміялась троянда, хоч роси тремтіли,
А листя тягнулось до сонця,до неба,
А він малював, забувши про втому.
І так не хотів вертатись додому…
Сміялись обоє, сміялись від щастя-
Кожен отримав своє:
Троянда – усміх і радість,
А він цю картину в люд понесе.
nezabydka

Спека, пустеля, немає води.
Ноги грузнуть в піщаних дюнах,
Бідні лами, бідні верблюди,
Тут виживають тварини, не люди.
Піщані бархани так ваблять до себе,
Хтось каже,, Попореду річка і пляж",
А ще й від термітів – зуде й шкребе.
Та інший мовить,,Це лиш міраж,
Ще воду ми довго будем шукати.
Треба трохи перепочить,
А сонце шкварить, скажене, прокляте,
Ляжем під пальмою трохи спочить,
А думка пульсує: хоч ноги б вмочить".
Та скільки іти їм- ніхто не знає,
Страждають верблюди, страждають лами,
Страждає від спеки земля.
І кожна тварина від спеки вмирає,
Дай краплю води, хоча б з гілля…
nezabydka

Секстина
Вечірня зоря. Призахідний захІд сонця,
Вітер колиха лободу, очерет
Ніч буде тиха й ласкава,
А ще солодка, мов мед 🍯.
Вечірня зоря. Призахідний захІд сонця,
Ніч одягне пурпуровий берет.
Накине на плечі росяний плащ,
І піде гулять по дібровах ,
Залишить трохи краси на кущах,
І на каштанових кронах.
Накине на плечі росяний плащ,
Хай зорі танцюють на моїх бровах.
Яке ж це щастя споглядать таку красу,
І розуміти,як свій край люблю!❤️
Ось я тримаю гілочку бузкову,
А в ній- росу. Тремтливо- шовкову.
Яке ж це щастя споглядать таку красу,
О, краю мій, тебе благословлю!
Живу я тут, неначе у хмілю.
nezabydka

Секстина
В осінньому саду айстри білі,
Палахкотіли божественним вогнем,
Немов пір’їнки легкокрилі,
В осінньому саду айстри білі,
Палають ще більш з кожним днем.
Пелюсточки- сніг первозданний,
Торкнешся- заплаче, як дитя,
Яке ж тендітне у квітки життя…
Пелюсточки-сніг первозданний,
Хай поведе- у світ, світ забуття…
В осінньому саду айстри білі,
Чекають на твій прихід,
А поки луна десь пташиний спів…
В осінньому саду айстри білі,
Побачать тебе, й схилившись промовлять,, Привіт ",
Поглянь, який чудовий цей світ!
nezabydka

Людина не птах, але крила має,
Летить далеко, ген за небокрай,
І високо в небі щоразу ширяє,
Дивись не впади і крил не зламай!
Літай лиш у творчих просторах,
Шукай себе всюди,шукай!
Лиш не ховайся в коморах ,
Розвивай свій талант, розвивай!
Бог дав тобі оці крила,
Аби ти себе проявляв,
Тож не затьмарюй сонце-
А грай- тисячами різних барв!
nezabydka

Цей дивний світ – великая печера,
Зайдеш – валізи всюди, рундуки.
І кожен крок,немов стрибок пантери,
Ось на, бери- лиш руку простягни!
Відкриєш ти рундук чи то валізу,
А там гора- цікавеньких секретів,
Там повно мелодій шансону і блюзу
І трохи припалим пилом портретів.
Цей дивний світ – великая печера,
Там сто доріг… А може більше буть,
Тут може жити лютая химера,
Хай труднощі не поламають, не зітруть.
А знаєш, дивний світ – ласкавим може бути,
Ти лиш навколо озернися:
Зніми мерщій оці кайдани – пути,
І наче птаха- розправ крила, стрепинися!
Літай над ставом, життю радій,
І памятай- кожна мить прекрасна!
Світом цим ти володій,
Коли,мов циганка убрана рясно.
nezabydka

Квіткова ваза на столі стояла,
А в ній – нарцисів букет
У нього душу всю вкладала,
З тобою зустрічі чекала.
Квіткова ваза на столі стояла,
А я наводила все марафет.
Дивилась знов я на нарциси,
На сукню ту,яку любив,
Згадалось, як вивчав ти риси,
І ті цілунки, наче гострі списи.
Дивилась знов я на нарциси,
У сукні тій, мене ти на руках носив…
Я одягну її для тебе – обіцяю,
Ти лиш прийди і більше не зникай!
Я в коси заплету красу розмаю,
Бо досі ще тебе кохаю!
Я одягну її для тебе – обіцяю,
Плекай мене, любий, плекай,
Давай поринем в наш рай…
Квіткова ваза на столі стояла,
А в ній – нарцисів букет,
Усе, що я уявляла- здійснилось,-
Квіткова ваза на столі стояла,
Ми п’ємо чай і говорим тет-а-тет…
nezabydka

Оксамитовий сезон кличе на пляж ,
Море вабить пірнути у хвилі,
Зберусь і поїду в осінній вояж,
Ці легкі коктейлі,
І чайки білокрилі.
З морської піни вийде наяда,
Поставить поряд пісочний хитун,
І кине на бережину мушель мільярди,
А потім – легенький бриз,
Й весело – сумних хвиль каприз.
Допю коктейль, запрошу каву,
Посидіти тут на причалі,
Запрошу осінь ніжну й ласкаву,
Хай забере усі тривоги й печалі.
Нехай побігає ще боса-
І закарбує в пам’яті моїй,
Те літо жовтокосе,
Й нічний морський прибій.
Я підійду поближче до води,
Зберу вивласнення, й пущу за течією,
І споглядатиму яскраві епізоди,
Як кликав ти мене своєю,
І дарував щодня лілеї…
Останні дні літа вже догорають,
Беру валізу – й їду в осінній вояж,
Мене там море й хвилі чекають,
А теплий пісочок шепоче:,, Приляж",
Я знаю, це буде яскравий кураж.
Я вивласнена, ні очищена,
Від бруду,чвар і пересуду.
Я теплим морем прощена,
Для мене грають клавікорди,
І правда лиш за мною буде.
Я вдячна морю за прибій,
За той легенький бриз,
Він повернув мене до мрій,
А я у відповідь розкажу- одну з своїх реприз,
І побіжу по бережині вниз…
nezabydka

Лічилочка
Ріс червоний мак на лузі,
А чи є у нього друзі?
Звісно ж є, їх рівно п’ять,
Нумо, разом рахувать:
Мишка принесла горішків,
Ну і ще дзвіночків трішки.
Бджоли весело літали,
Нектар з ромашечок збирали.
Лугом коники тут мчали,
І волошки рахували.
Далі кашка ще росла,
Що в волосся я вплела.
І барвінок у струмка,
Ось лічилочка така!
Раз, два, три, чотири, п’ять,
Будем разом рахувать!
nezabydka