Я напишу епістоль про перемогу,
Про каторг наших днів,
Про тую важкуЮ дорогу,
І про повернення синів.
Аби вернулися додому,
Здорові, незламні, живі-
Так хочеться впасти на рідну солому,
Їх сила у слові та булаві.
Я напишу епістоль про перемогу,
Про той блискучий адамант,
Про те, що молимося Богу,
І як захоплюється нами наш закордонний брат.
Я напишу, що всіх бентежить,
За що болить вкраїнська душа-
Та ворог лютий – пильно стежить,
Та ми відстоюєм свої права,
Щоб Україна знову квітла,
Мов юнка молода!
І діамантами блищали,
Всі вулиці і всі міста!
nezabydka

Плив за вікном легкий серпанок,
Прокинувся перший метелик, 🦋
Готувала дітям уже сніданок,
Біля мене дзижчав милий джмелик.
Квіти ще спали,вкутані росами,
Спали мурахи й трава,
Пахло в саду абрикосами,
Та літо засучило яскраві рукава.
Зійде сонце, прокинеться світ,
Бігтимуть діти до ставка,
Нявчатиме коло ніг кіт 🐈,
Й розквітне троянда, мов мавка лісова.
Зайду у розарій, торкнусь пелюсток,
На них ще досі роса тремтить.
І кожна має свій колір хусток,
Та ароматом своїм пашить.
nezabydka

Секстина
Я твій демон- ти казала,
І серце спалахувало знов,
Пальцями торкалась тіла,
І душа в цю мить тремтіла.
Я твій демон-ти казала,
Нам не потрібно було передмов.
Усе робили наші рухи:
Сплелись закохані тілА,
Цілунками вкривались шиї,
А ми летіли знов до мрії.
Усі робили наші рухи:
А ти від щастя розімліла,
Так близькості хотіла.
Я твій демон-ти казала,
Тонула в обіймах моїх,
Так пристрасно й щиро кохала,
Зі мною цю радість пізнала.
А вони були теплі,як сніг,
І цей дзвінкий сміх…
І наше шалене кохання – повір, моя люба не гріх!
nezabydka

Сповідь калини
– Не можу, так , не можу!-
Волала вже калина,
Чом маю терпіти навалу ворожу?
Чом нищите мою країну?
Забула вже я- як то радість нести,
Як тішить цвітінням своїм.
І в інші країни пишу я листи,
Не хочу рости біля руїн!
Не знаю… Чи чують мене ті країни,
І те що в листах пишу…
Та серце болить щохвилини,
Я зброю для нас прошу…
****
Схилилась калина знов до землі,
Плаче гіркими – гіркими сльозами…
Країна її – тоне в імлі,
А їй хочеться знову буяти ярами.
****
Немає, немає пишного цвіту,
І листя зелене давно не буяє,
А вона мріє про лагідне літо,
Та ворог нещадно шрами лишає…
Та вірить калина – настане той день,
Розквітнуть лани, та гаї-
І будемо ми співати пісень,
І задзюрчать ручаї!
nezabydka

ЩО КРИЄТЬСЯ В ТОБІ?

Чому такі гарячі твОї руки,
А слово є холодне і різке?
У погляді гніздиться повно скуки.
Що криється в тобі, таке низьке?

Чому мовчиш, чому ти не перечиш,
Який обман приховуєш в собі?
Ти думаєш, що є на світі речі,
Які доступні тільки лиш тобі.

Здається так, що можеш все на світі.
Показуєш свою ти силу там,
Її де треба вміти придушити,
Й безпеку поділити пополам.

ЗовсІм не так виховують сміливість,
Як сильний зі слабким стоять одні.
За скукою ховаєш ти вразливість.
А впевненість свою узяв в мені?

13.12.76 м.Львів 525
Христина Пелікан
Христина Пелікан

ХВИЛИНИ РАДОСТІ КОРОТКІ

Вернулися би ті хвилини радості короткі,
Щоб знову ти до мене стиха підійшов.
І цілували б мої очі ті вуста солодкі,
І з нетерпінням ти б мої вуста знайшов.

Відчути б знову силу мужнього такого тіла,
Надійних рук твоїх тремтіння і тепло.
У полі аромати буйних трав і яблук спілих,
Щоб навкруги усе у мареві пливло.

Так хочеться припасти ніжно до грудей твоїх,
Щоб вірне серце поруч з мОїм серцем билось.
І вже, можливо що, звершити той любові гріх…
Та що поробиш? Видно, що нам не судилось.

27.01.78 м.Львів 526
Христина Пелікан
Христина Пелікан

НА СЬОМОМУ ДЕСЯТКУ

СПРАВА ЙДЕ ДО ОСЕНІ ТИХЕНЬКО,
БО ЖОВТІЄ ЛИСТЯ Й ТРАВАМ ЧАС.
ВІТЕР СТАВ СВІЖІШИЙ І РІДЕНЬКИЙ,
НЕ ГУСТИЙ, ЯК БУВ У ЛІТНІЙ ЧАС.

ЗОРІ ЗОВСІМ БЛИЗЬКО, МЕРЕХТЛИВІ
ВЖЕ ГОТУЮТЬ СВІЙ НА ЗЕМЛЮ ПАД.
ОЧІ В МЕНЕ ТРІШЕЧКИ ЩАСЛИВІ,
ЩЕ ЧЕКАЮТЬ, ХОЧ МАЛЕНЬКИХ СВЯТ.

А НАДІЯ ВМЕРТИ ЩЕ НЕ ХОЧЕ
І ДУША СТАРАЄТЬСЯ ЦВІСТИ.
ЩЕ МЕНІ НА ВУШКО ПРОШЕПОЧЕ
З ПІСНІ ХТОСЬ СЛОВА"ТАКА, ЯК ТИ…"!!!!!!!

2017 рік Львів 8
Христина Пелікан
Христина Пелікан

Травневий ранок

Вмостилося Сонце на ґаночок Ранку,
Низенько вклонилося, знявши свій бриль.
З блакиті бездонної лився серпанок
Рожевим мереживом в ніжності хвиль…

Тендітними рухами поміж фіранки
Гайнуло по закутках сонних кімнат…
Насипало жмені проміння у склянки
Під звуки весни й солов’їних сонат.

Прокинувся сонний, розніжений Ранок,
Вмивається бризками зрошених віт…
Ковточок з горнятка спиває Світанок,
Де в мареві травня ховається світ.

Спасибі Всевишній, за Ранок травневий,
За Сонце, що будить його на зорі.
От тільки б дощі не лилися сталеві…
На розкіш весняну в цей Рай кольорів.

ID: 982494

Любов Таборовець

Осіннє листя падає додолу,
А ти засмучена ідеш додому,
На душі твоїй лиш одна печаль,
Бо він серце розбив..
Той дорогий кришталь.
Це вибачити просто неможливо,
Й забути також немає сили…
Розбив він серце
Серця вже нема…
А залишилась лиш вина.
Моєї вини у цьому нема.
Бо все що хотіла я віддала,
Я довірила серце,
І серця нема…

Перша ластівка

Такі слова як «Я тебе люблю»,
Так просто не кидаються на вітер…
Тому якщо сказав «Люблю» – люби.
Цілуй. Дари їй квіти.
Кохай щомиті і щодня,
Таким простим і є життя.
Коли кохаєш ,то нічого навкруги не помічаєш..
Та ти і сам прекрасно знаєш,
Що кожна казка має час,
Який повільно вбиває нас…

Перша ластівка