Як легко розбити серце,
Людині, що тебе кохає,
Як складно відновити щастя,
Якого вже давно не має.
Кохати – значить берегти,
Від болю, розпачу жалю…
Та як ти зможеш вберегти ,
Якщо це все завдав їй ти?
Цей біль душі – пекельні муки,
Подарував ти їй розлуку ,
Розлуку з щастям назавжди,
Розбив її мрії на шматки.
Від дівчини ,що вірила в кохання,
Вже не почуєш слів зізнання…
Вона не скаже як тебе кохала,
Як довго зустрічі з тобою чекала,
Вона втомилась від любові,
Бо ти завдав страшного болю…

Перша ластівка

Я закоханий в жінку, яка нічого не любить
Вона завжди мовчить,
Завжди щось губить.
Часто ловить на слові,
Ніколи не знає меж.
Я закоханий в жінку,
Яка знає все:
Вона розкаже мені,
З чого почалося все на землі
Ця жінка чарує усіх,
Хто, зловить погляд її
Вона не має ключей від власного серця,
Але має сотні окрас
З чого її серце?
Чому воно досі не відчуває страх?
Для кого воно билось в останнє,
Для чиїх фраз?
Через кого плакали її очі,
Кришталеві й безодні вкрай?
Чому я кохаю цю жінку?
Звідки всі ці слова?
Коли я побачу майбутнє?
Напевне, що тільки в снах…
Палаюче Крило

Я закоханий в жінку, яка нічого не любить
Вона завжди мовчить,
Завжди щось губить.
Часто ловить на слові,
Ніколи не знає меж.
Я закоханий в жінку,
Яка знає все:
Вона розкаже мені,
З чого почалося все на землі
Ця жінка чарує усіх,
Хто, зловить погляд її
Вона не має ключей від власного серця,
Але має сотні окрас
З чого її серце?
Чому воно досі не відчуває страх?
Для кого воно билось в останнє,
Для чиїх фраз?
Через кого плакали її очі,
Кришталеві й безодні вкрай?
Чому я кохаю цю жінку?
Звідки всі ці слова?
Коли я побачу майбутнє?
Напевне, що тільки в снах…
Палаюче Крило

Україна пам"ятає
Всіх загиблих українців,
Які воювали у другій світовій війні
З жорстоким нацизмом.

8 травня став Днем примирення,
Коли у Європі уклали мир
З воюючими сторонами,
Заради мирного життя населення.

Нажаль в Україні
Іде війна
З російським рашизмом,
Яка закінчиться обов"язково
Великою Перемогою над росією.

Зіратія

не спить у ліжку та дитина,
збирає тато свій рюкзак,
втирає ніжними руками
мати сльози на очах.
закриті двері,
світ з вікна,
і чути голос з далека:
– не їдь ,коханий, прошу я
не сунь себе де є війна.
– не можу я , любов моя,
це світло нашого життя.
закрило вуха те дитя,
не хоче знати небуття.
на ранок мама, що не спа
сказала:
– тата вже нема, поїхав в гості,
нас не взяв, сказав на довго
сам не знав.
дитина знає де татусь,
мовчить, не скаже що все зна,
не хоче мамі робить зла.
пройшли роки, його нема
він спить вже довго.
де? хто зна.
і ось дитина вироста,
вже є сім’я і немовля.
і знов картина,
ніч, війна.
дитину мати колиха
і ніжно вуха закрива.
– мила моя, спи спокійно,
тато повернеться як зійде зоря.
а чоловік збирає речі,
під’їхала машина до вікна.
– кохана, я вернусь
ти лишень вір,
вдягни дитину та біжи на двір.
вас заберуть кудись по далі,
сховають від цієї хмари.
пройшов вже місяць, потім два,
а татуся усе нема.
вона згадала про життя,
як з матір’ю була одна.
закрила очі, і мовля,
як добре, що поки мале моє дитя.

Діана

Щодня та щоночі, щогодини й хвилини
Секунди рахую, молюсь без упину.
Благаю, Всевишній, помилуй Господь
Не забирай його в мене,
хай живе мій синок!!!
Так хочу побачить його діточок,
Він має та мусить зростити діток,
Що будуть в обіймах триматись за татка!
Так страшно коли дзвонить дзвінок
й щоразу говорять про якийсь "новий крок",
у справі про пошук синочка мого!
Невже щось відомо? -він безвісті зник!
Не маю сніданку, обіду, вечері…
Бо гадки немаю чи є воно в тебе…
Молитись за тебе буду завжди,
Благаю, Господь, йому поможи!
Марія Тутова

І кожен дасть тобі своє ім’я,
І кожен назове тебе по різном,
Хтось богом, чортом чи аллахом охрестить тебе…
Обізве, як відчує – грізно!
І наплювати всім – хто ти є,
Ким ти себе вважаєш.
Пошлють тебе, далеко, і надалі…
Бо чим ти як істота їм потрібен.
Ти – вислів, ти – молитва, ти – слова…
Ти – вигук лютий, заклик грізний!
Коран, Талмуд, Святе письмо
Усі слова – "Твої", але казали що писати,
Що викинути, і забути, й геть.
Те, що мішати десь, колись,
Комусь і стане лінь це виправляти…
А далі всі забудуть, все забудуть…
Окрім фальшивого письма, нічого…
Нічого не залишиться. Повіки…
Просто людина

Задумалась…торкнулася свічі,
Але вона руки не обпалила,
Так мирно запалала уночі…
Іскрилась, веселилась, мерехтіла…

Стрибали бісики в вогні,
В її очах салютом відбивались,
А свічка все палала на вікні…
Хандра минула забувалась…

Так плавно потекли часи…
І пам’ять відгукнулась в серці,
Вже проминули сумні дні…
Струна в душі уже не рветься…

Яскравий язичок вогню
У Світ надію проводжає.
Маленьке диво манить всю,
Вже ранок – знов початок Раю…
ND♥️

Надія Холод (ND)

Я кинув палити тієї ночі
Не бачив я лиць
Не чув голосів
Ти вбила мене тієї ж ночі
Ті глибоко карі очі, в яких лиш жада до помсти
За солодкий голос твій

Вбивай мене щоночі, в солодких обіймах твоїх
Але ніколи більше не дивись в мої очі
У них залишився лиш біль
У нас є рівно доба
Лише доба і забуття,
А далі буде лише пустота
Безодня у сердці, очах, у словах
Лише холодок який залишився у нас

Я точно програв у цій боротьбі,
Настав час розплати гіркої
Я втрачу усе, що я мав
Тому краще піду сам
Я знищу цей світ,
Забуду дорогу додому,
Усе що мав я покину,
Лиш аби не забути той погляд твій
Який я ненавидів щиро.
Лютик Дмитро

Я кинув палити тієї ночі
Не бачив я лиць
Не чув голосів
Ти вбила мене тієї ж ночі
Ті глибоко карі очі, в яких лиш жада до помсти
За солодкий голос твій

Вбивай мене щоночі, в солодких обіймах твоїх
Але ніколи більше не дивись в мої очі
У них залишився лиш біль
У нас є рівно доба
Лише доба і забуття,
А далі буде лише пустота
Безодня у сердці, очах, у словах
Лише холодок який залишився у нас

Я точно програв у цій боротьбі,
Настав час розплати гіркої
Я втрачу усе, що я мав
Тому краще піду сам
Я знищу цей світ,
Забуду дорогу додому,
Усе що мав я покину,
Лиш аби не забути той погляд твій
Який я ненавидів щиро.
Лютик Дмитро