Де ви зараз, карі очі,
Що сміялися грайливо?
Думаю про вас щоночі,
Зустріч згадую мінливо.

Спогади як пташки вільні,
Вириваються з грудей.
Відчуття як божевільні,
Їх сховаю від людей.

Дуже шкода, що так сталось,
Я скучаю кожен день.
Так обставини всі склались,
Як живеш і де тепер?

Знаю, більше не почую
Слів твоїх та сміх дзвінкий.
В спогадах досі ночую,
Знаючи, що ти лиш тінь.

Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Нехай будуть морози, зливи й сніг іде,
Нехай буде спекотно й прохолодно.
Матусю, вір, твій син додому прийде,
Обіймами накриє безтурботно.

Ти головне не плач, здоров’я бережи,
Бо тишу я для вас рідненьких захищаю.
Я пам’ятаю ніжний шепіт: "Повернись…
Лише цього всім серцем я благаю!.."

На вигляд син твій сталь міцна,
Але нутро все розколотись може.
Будь ласка, мамо, попри все будь сильна,
І вір, що Україна переможе!
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Моменти радісні ти створюй,
Нехай життя буде в веселих барвах.
Під оплиски упевнено на сміх весь сум тут перетворюй,
Сплети віночок і впади у поле в мальвах.

Рожеві окуляри поклади далеко у шухляду,
Не забувай свій розум, навіть після чарки.
А краще пити не плануй, бо результат страшний від цього яду,
І точно сум не спалиться в диму цигарки.

Згадай про себе та майбутне уяви,
Навіщо сили віддавати, лишати в шафі пустоти?
Всередині у кожного смертельні війни,
А відповідь знаходиться у призмі простоти.
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Нехай будуть морози, зливи й сніг іде,
Нехай буде спекотно й прохолодно.
Матусю, вір, твій син додому прийде,
Обіймами накриє безтурботно.

Ти головне не плач, здоров’я бережи,
Бо тишу я для вас рідненьких захищаю.
Я пам’ятаю ніжний шепіт: "Повернись…
Лише цього всім серцем я благаю!.."

На вигляд син твій сталь міцна,
Але нутро все розколотись може.
Будь ласка, мамо, попри все будь сильна,
І вір, що Україна переможе!
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Поверніть мене додому,
Де всі радісні, смішні…
Поверніть мене додому,
Де батьки мої живі…

Поверніть хвилини щастя,
Та безпеку у душі…
Принесли сюди нещастя,
Нелюди із злом чужі…

Поверніть мені світанки,
Де з дитиною їмо…
Поверніть з коханим ранки,
Каву разом де п’ємо…

Поверніть чудових друзів,
Що загибли в Ірпіні…
Це провина боягузів,
Що хаос несуть країні…

Поверніть життя спокійне,
Без смертей і без тривог!
Кожен вбивця тут загине,
Вже без сенсу діалог!
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Звідки з’являється страх у людей,
Де всі причини появи його?
Як це можливо, явище є,
Але підтвердження ні одного?

Що ж за емоція така непостійна,
Але важка неначе та сталь.
Як та аварія нестабільна,
І дуже чіпляється, наче поталь.

Де би не був, вона завжди с тобою,
Подруга страху – тривога мала.
Але якщо в неї пірнеш з головою,
Зростає в секунди, й швидка прибула.

Страх заважає нам розвиватись,
Наче бур’ян у бабусі в саду.
Але є ті, відважні, що йдуть знов змагатись,
Доводячи будні свої до ладу.

Дивлячись чітко і дуже уважно,
Висновок тут тільки такий:
Страхи на дні всіх тримають поважно,
Тому крізь них пробирайся і дій!
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Кохана, тримайся, будь ласка не плачь,
Пробач за новини, я вас захищав!
Дзвінок цього ранку був наче палач,
"Микола загинув…" – голос тихий сказав.

Кохана, навіщо ти так кричиш,
Не треба, голубка, мене душить,болить.
Я поруч і бачу, як ти тремтиш,
Під вітром як прапор наш майорить.

Кохана, прошу, себе не кори,
Ти ж знаєш характер мій запальний.
Весь жаль свій в смітник скоріш прибери,
І вір, що мій внесок був людям потрібний.

Кохана, все зможеш, ти сину потрібна,
До речі, як школа, вже має "мадам"?
Бачу із плавання медаль в нього срібна,
"Орлу" поможи дати волю сльозам.

Кохана, назавжди ти в серці моїм,
Як хочеться посмішки бачити ваші.
Від всіх небезпек захищатиму дім,
Й виженем "гостя" у напрям далекий піславши.
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Пам’ятайте, треба жити зараз,
Цінуючи кожну мить і хвилину!
Будьте сильними, створюючи свій образ,
Любіть себе й не забувайте родину!

Ніколи не йдіть за людьми,
Що мати рідну продати готові.
Їхне майбутнє давно у пітьми
Навічно застрягло в полоні.

Не треба жити комусь в радість,
Будьте вільною птахою на висоті.
Відчуєте щастя велике натомість,
Несіть свою думку як лицар доблесті.

Згадайте про жадібність у момент,
Коли час дорогоцінний марнуєте.
Непохитними будьте як монумент,
Якщо право вибору за ваше життя не даруєте.

Не відчувайте провину за мрії,
Не дозволяйте зламати свій світ!
Знайте, успіх – це тільки дії,
Будь жагою до розвитку оповит!

Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

А закохуються не в красу,
Не в фігуру або обличчя.
Просто іноді хтось розтопив кригу,
І витягнув душу із потойбіччя.

А закохуються не в слова,
Бо діїї говорять гучніше.
І в цей момент не працює твоя голова,
А розум із кожним моментом м’якіше.

Закохуються у дрібниці:
Увагу, турботу, розмови.
Занурюєшься неначе в гробниці,
Де ховали скарби фараони.

Те кохання, що справжне,
Воно не планується.
Воно просто прииходить
І з кожною миттю будується!

І тільки тоді відчуваєш свободу,
Де немає очікувань і думок.
Так кожен починає свою роботу,
Прибираючи на поличку вагання й смуток.

Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

У ранах любов помирала,
Згасала надія в очах…
Дорога її пропадала:
Невидима вся, в міражах…

Закрили тумани світила
І розпачем обволокли,
Любов не здавалась й щосили –
Старалась росток вберегти!

Ще іскра з надією тліла,
Майбутній вогонь стерегла,
Перемогла безнадію,
З мороку вирвалась вся!

Любов… вона все переносить,
А віра творить чудеса,
З попелу душу виносить,
Немає любові кінця!
ND💗
Надія Холод (ND)