У ранах любов помирала,
Згасала надія в очах…
Дорога її пропадала:
Невидима вся, в міражах…

Закрили тумани світила
І розпачем обволокли,
Любов не здавалась й щосили –
Старалась росток вберегти!

Ще іскра з надією тліла,
Майбутній вогонь стерегла,
Перемогла безнадію,
З мороку вирвалась вся!

Любов… вона все переносить,
А віра творить чудеса,
З попелу душу виносить,
Немає любові кінця!
ND💗
Надія Холод (ND)

Привіт, моя ненько…
Добри́день, матусю…
Який особливий для мене цей день!…
Заплаче серденько,
коли притулюся,
бо квіти не можу покласти до жмень.

Та й личко холодне…
Ввібрав в себе камінь
тепло того серця, що гріло весь рід.
А очі з безодні,
мов свічі із храму,
у душах розплавлять будь-який лід.

Прийшла я, рідненька…
Та не до порогу,
де Ви так чекали на мене щодня.
Де вишня біленька
квітує за рогом.
Народження день Ваш святкує одна.

Горнусь, як в дитинстві,
до рук припадаю…
Цілую, вітаю, радію без меж…
Хустину барвисту
в дарунок тримаю.
Вона ж так пасує до Ваших одеж!

Та гірко… В думках все…
Тут спокій і тиша…
Святкують із Вами цей день небеса.
Нишком витру лице…
Дописую вірша…
Хай сум убирає ранкова роса…

Не плачу, матусю —
радію із Вами…
Бо ду́ші, як Ваша, живуть у Раю.
І тихо молюся…
Щоб хоч міражами,
а бачити в снах Вас у ріднім краю.

Для Вас, моя ненько,
ця свічка і квіти,
гостинці до столу і хусточка в дар.
Вклонюся низенько…
Всім рідним привіти,
Хто з Вами тепер вже живе вище хмар.

10.05.2023
Любов Таборовець

Він рай подарував своїй коханій –
Чарівний сад, де сакур насадив.
Привів її, замріяну й щасливу,
І показав найкраще диво з див.
Вона вдихала аромат цвітіння –
Проймала душу ніжність неземна.
Він тонув у її очах-озерцях.
Немовби спив солодкого вина.
Зустрілись душі кінчиками губ –
Відчув непереможний голод тіла.
– Моє серденько, я тебе люблю!
І танго станцювала їм довіра.
О аргентинське танго – насолода!
Емоції і пристрастей струна.
Співали сакури мелодію кохання,
Яку подарувала їм весна.

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат

Мої зіроньки,
місяцю ясний,
як давно вже
не бачила вас,
з вами небо
вночі прекрасне
і осяяний світлом
Парнас.

Де ж були ви,
мої неозорі?
Чи злякались
ворожих ракет?
Як без вас мені
темно, о зорі,
й місяць в келії,
ніби аскет.

Заховався, щоб
жаху не бачить,
щоб сховать його
в темінь від нас.
Ми ніколи катам
не пробачим –
віри промінь
у нас не погас!

… Ненароком
фіранку відкрила –
зорі глянули
в вічі мої,
Нут їх стільки
для нас народила
і спустила
до краю землі.

До зірок
досягаю рукою,
Віз Великий
дістану ось-ось…
Я не сплю –
вже не маю спокою,
і радіє, й болить
в мені щось.

Зорі вказують
шлях Перемоги
України моєї
в борні,
битва наша іде
до знемоги,
згорить ворог
в пекельнім вогні.

Ми відродимось,
вірю і знаю!
Ми зійдем на
найвищий Парнас!
Світлі зорі
небесного краю,
не згасайте,
освітлюйте час!

Нут* — у староєгипетській релігії богиня неба.

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат

Яка іронія в думках,
Усі ми помиляємось.
Ми розчиняємось в словах,
А далі ми прощаємось.

Довго караємо себе
Тупими діалогами.
Чекаємо, доки не прошкребе
Се‌рденько тривогами.

А потім плачемо сильніш,
Із біллю той нестерпною.
Від досвіду стали мудріш,
З бронею вже залізною.

Безпечніше тепер іти
По стежці долі з правдою.
Собі правдиво ти скажи,
Цей вибір не є зрадою?

Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Перелякане сонце зрідка виходить з-за хмар,
Схарапуджений місяць сховав свої роги в безодню,
Втекли зорі від палаючих в небі примар –
Тишу ворог порушив в природі Господню.

І немає кінця їх триклятим крилатим ракетам,
Траєкторія смерть блискавичну на землю несе,
У глибинних келіях навіть страшно й аскетам,
Невблаганно смерчем убиває живе вона все.

Лиш звитяги вкраїнців не зможе убити крилата,
Дух нескорених предків славетних живий,
За убитих катами буде кара небесна й відплата,
На землі нашій, враже, для себе могилу ти рий.

І затям, що вкраїнець не ішов ні на кого з мечем,
Але міцно держави тримав і трима оборону,
І старі, і малі стали поруч єдиним плечем,
Щоби збити з іуди монаршу криваву корону.

І заграють вже скоро переможно цимбали й бандури,
Із блакиті небесної сонце землю зігріє теплом,
Сльози висушить й зболені душі зцілить від зажури,
А весна вкриє рани землі тим цілющим зелом.

М_А_Л_Ь_В_А &Валентина Пошкурлат

Зривайся,кричи, посуд бий що є сили,
Ніколи не можна здаватись!
Наплюй на усе, що раніш говорили,
Ти чуєш, хутчіш біжи рятуватись!?

Забудь всі слова та емоції злі,
Міняй ті утвердження чітко.
Як пляму поставлену на білому тлі,
Фарбуй яскраво та швидко.

Змивай із душі багнюку образ,
Які досі руйнують твій всесвіт.
Терези вже чекають цей крок та не раз,
Коли вирвеш зсередини дикий цей шепіт!

Коли зможешь нарешті себе полюбити,
Всі забувши відрази, відштовхнувши сумління.
Щоб зросла ти духовно, всюди треба платити,
Та велика ціна для прозріння й спасіння.
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Яке зоряне небо вночі,
И тихе відлуння кохання.
Хтось в час цей балакає увісні,
А інший вмирає в благаннях.

Усюди у темряві тиша сама
Блукає крізь парки ліниво.
А поруч із нею королева-пітьма,
Всміхався їм місяць грайливо.

Там десь у лісочку поміж ясенів,
Співала колискову вовчиця.
Із нею на пару і сов чути спів,
Бо в кожною поруч дитина.

У місті вже тиха година прийшла,
Усюди вимкнули світло.
Я пам’ятаю ті відчуття,
Коли думки атакають невпинно.

Упевнена я, зараз біля вікна
З очей сльози ллються рікою.
Маленька, не треба, ти не сама,
З тобою твоя перемога!

Не знаю чому закохалася в ніч,
Без неї мені буде сумно.
Єдиний період в моєму житті,
Де маски злітають безшумно.
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Я зараз в темряві одна,
Страждає серце люто й страшно.
Не розумію я сама,
Чом на душі моїй так тяжко?

В думках багато запитань,
Вже мучає давно безсоння.
Я хочу зараз, як та лань
Заснути й увісні безодня…

Кричати хочется мені,
Але із вуст слів не лунає.
Невже назавжди у пітьмі?
Страх невідомості лякає.

Це коло сумнівів й тривог,
Диявол палить десь в куточку!
Нажаль не знаю епілог,
Мій стан постійно на замочку!

Не маю шансу на невдачу,
Бо приклад я для донечки!
Я тихо вийду і заплачу,
Дійти повинна до мети!!!
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Не треба слів гучних і сильних,
Не обіцяй, що назавжди!
Я в цьому більш не бачу сили,
Все тимчасово, припини!

Не треба цих питань, банально,
Не лізь у серце, не кричи.
Я вже давно живу охайно,
Хаос прибравши із душі.
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)