Тепер я знаю, що таке свобода,
Вона в простесеньких речах.
Спокійний ранок, кава, гості,
Дні без тривог, без страху у серцях!

Свобода – мати поруч друзів,
Живих батьків, здоровья, сон.
Не боячись йти по дорозі,
І не тікати закордон!

Тоді, коли не плаче мати ,
Тримаючи від нелюдей чуже дитя.
Свобода – прокидатись не в окопі,
Не бачити в країні кровопролиття!

Вона в словах, що кажеш ти спокійно,
В думках, які з’являються в віршах.
У праві вибирати мову вільно,
Незламну боротьбу вести на аркушах.

Свобода – це так мало й так багато,
Та річ, яку знецінювали ми.
Не помічаючи її в буденності пихато,
Наше відношення змінилося із подихом війни!
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

А знаєш, я нарешті відпустила,
Це сяйво мрій, яке мене губило.
І знаєш, та образа вже не прийде,
Бо вибір мій – не жити в користь злидням.

А знаєш, я так довго плакала, страждала,
Все думала, та що ж зі мной не так?
Не розуміла поклику нахабно,
Доки упевненість не взнала я на присмак.

Ти знаєш, зараз я щаслива,
Не дивлячись, що з донькою сама!
Я піднімаюся з колін невпинно,
Потрохи створюючи нову версію життя!

Ти просто знай, лише хорошого бажаю,
Ти посміхайся, змінюйся, іди вперед.
Роби все те, що серце тобі скаже,
Але мою сім’ю облиш насамперед!
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Вже весна стоїть на дворі,
І тепло від сонця ллє.
Лиш війна в моєму домі,
Немає спокою ніде.

Тут прильот, а там тривога,
Гул і крик – звичайний звук.
Ворог б’є по нам, сволота,
Йому це не зійде з рук!

Увесь світ побачив ясно,
Хто тут правий, а хто кат.
І говоримо завчасно,
Обійдемось без порад.

Покарання всіх зустріне,
Хто вбивав тут мирний люд!
Ми зупинимо свавілля,
Прибирем із неньки бруд!
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

Сиджу я ввечері на кухні,
П’ю чай, у голові слова.
Чую із вулиці звучання милозвучні,
Луна немов неонова.

Перед очима твої очі,
Такі глибокі, неначе дюни та піски,
Але питаюся щоночі,
Зі мною хочеш бути ти!?
Олександра(_Alex.aaa_virshi_)

А травень тихо пише сторінки…
І облітає цвітом білих вишень…
Вбирає яблуні у сукні пишні…
Гортає календар… і знову щедро пише…

Про день, що знов настав,
Про "щастячко" в бузочку,
Й зелений шепіт трав,
І про з кульбаб віночки…

Про затишний і теплий дім,
Про коло щирих друзів і родини,
Про те, як допоможуть рідні стіни,
Коли, здавалося б, весь світ бере на кпини…

Коли ж допише він свій лист
І покладе до чистого конверта –
Уважним адресатом будь, дивись,
Щоб мудрість ту… із пам’яті… не стерти…

11.05.2023
Юлія Маринич

Аліна- пизда, як маліна
Я така же хуіла
Ірина- з собою дитина
Не треба, як в жопі сардина

Я не плачу по ночам
Бо немає тебе
Я не плачу по ночам
Бо люблю сам себе

Наташа- пизда, як параша
Впринципі, як і любов наша
Марія- єбалась з Матвієм
Про таке тільки мріють

Я дрочу сам собі тільки днем
Бо ночами я плачу
Я дрочу сам собі тільки днем
Бо з тобою не бачусь

Тепер є тільки лахудра
Та і та щас с’єбе
За це я віддав їй 2 к
А тебе якийсь хач єбе

Не бачу землі під ногами
Був тількіщо на даху
Не бачу землі під ногами
І тепер я лечу
Борис Джордан

Як же свезло мені бути людиною
Травичку глядіти і радість шукати
Добре не став я якоюсь твариною
І не почну я курити, й бухати

Я можу мислити, можу любити
Добре не пес я, що просто гарчить
Дурь я не буду ніколи довбити
Хай і тебе цього батько навчить

Батька немає, є тільки мати
Ну непогано- це вже хоч щось
Тільки не треба під забором блювати
Ти ж не якийсь тупорилий там лось

Ми ж не тварини і ти там не лазь
В цьому краї загрібущих звичок
Якщо ти хочеш щоб житуха жилась
Зроби ти з ігли простенький зіскок
Борис Джордан

Щодня, прокидаючись, думаю я
Як добре буде мені
Дякую тобі, мамо, моя
За те, що у мене є ти

Без тебе, не бачив би радощів я
Не бачив би я і життя
Мені віддаєш ти своє все буття
За це тобі дяка моя

А як ненароком погано мені
Чи настрій поганий, чи я захворів
Тобі вже начхати на проблеми твої
Все зробиш для мене, щоб я не тужив

За це тобі матінко, люба моя
Віддячити так хочу я
Пишу я тобі простого вірша
Сказати, як тебе люблю я
Борис Джордан

Пароль до людини, що це може бути?
Гроші, надія, любов
І як же ж тоді її відімкнути?
Питаю себе знов і знов

Можливо подія, а може момент
Не знаю як це назвати
Тебе розворушать і здіймуть намет
Та сможеш себе покохати

Ні кулі, ні списи, а также й мечі
Не сможуть пробити бар’єри
Пробити бар’єри твої душі
Не сможуть і квіти зелені
Борис Джордан

І кожен дасть тобі своє ім’я,
І кожен назове тебе по різном,
Хтось богом, чортом чи аллахом охрестить тебе…
Обізве, як відчує – грізно!
І наплювати всім – хто ти є,
Ким ти себе вважаєш.
Пошлють тебе, далеко, і надалі…
Бо чим ти як істота їм потрібен.
Ти – вислів, ти – молитва, ти – слова…
Ти – вигук лютий, заклик грізний!
Коран, Талмуд, Святе письмо
Усі слова – "Твої", але казали що писати,
Що викинути, і забути, й геть.
Те, що мішати десь, колись,
Комусь і стане лінь це виправляти…
А далі всі забудуть, все забудуть…
Окрім фальшивого письма, нічого…
Нічого не залишиться. Повіки…
Просто людина