А я любив її одну,
Та я люблю її і досі…
В її очах завжди тону,
В її очах я ніби в трансі.

Вона для мене сенс життя,
Без неї я прожить не зможу.
Вона вже назавжди у моїй душі,
Але шкода, що пишу про гроші.

Максим Трач

Серед моря маятник світився…
Серед неба Місяць, біля Зір…
Він на неї в захваті дивився,
Бачить образ на вершині гір…

В голові пітьма і морок,
Вже не може він спокійно жити…
Світ не милий…у душі осколок,
Серце не втомилося боліти.

Не радіє він жіночим звабам:
Не такі всі та дратує все…
Ставити втомився барикади,
Його тінню стала,- вона все!

Задивився у космічне море,
Так самотньо…зовсім він один,
Передав привіт крізь вічні Зорі,
Свою тугу і сердечний дзвін.
ND💞
https://i2.com.ua/прогулянка-в-чаті-життя
Надія Холод (ND)

Чи то сніг, чи то цвіт забинтовують зранену вЕсну,
від лукавих очей прикривають її наготу.
А стурбований світ насипає на шальки терезів
розпач наших ночей і своїх напівправд глупоту.
Небо тужить дощем і лікує роз’ятрені душі –
людям легше у дощ приховати зрадливу сльозу.
Непояснена ще, але вже помічнА і цілюща
тиха мудрість приходить в найдовшу життєву грозу.
21. 04.2023
Олена Присяжна

Така весна заплакана – що аж…
брунькам померзли душі пелюсткові,
а пекло світ бере на абордаж –
лелечий світ, що зітканий з любові.

Така печаль, що аж слова затерпли:
як ти, мій Боже, нелюдів прощаєш?
Ця нечисть, яка вирвалась із пекла,
Ти теж за них там на хресті вмираєш?
12.04.23
Олена Присяжна

Чи то сніг, чи то цвіт забинтовують зранену вЕсну,
від лукавих очей прикривають її наготу.
А стурбований світ насипає на шальки терезів
розпач наших ночей і своїх напівправд глупоту.
Небо тужить дощем і лікує роз’ятрені душі –
людям легше у дощ приховати зрадливу сльозу.
Непояснена ще, але вже помічнА і цілюща
тиха мудрість приходить в найдовшу життєву грозу.
21. 04.2023
Олена Присяжна

Я крила з віком розгубив –
лишились тіні,
я б полетів до журавлів –
трима коріння.
А десь за тридев’ять світів
моя родина
питлює мірки мрій і снів
про Україну.
Скриплять у Вирії вози
і сіють долю,
а з того млива і сльози
най вродить воля.
На перехресті трьох доріг
тримаю небо,
серед усіх земних утіх
одна потреба:
хай на полях цих родить хліб,
хай луки квітнуть
і колоситься на землі
життя і жито.
07.04.23

На великому вигоні перед селом сто років тому стояли десятки млинів. Залишився один – як вартовий хліборобської долі і генетичного коду українського народу
Олена Присяжна

Ми зараз всі – двохсоті і трьохсоті,
лиш робим вигляд, що живі й цілі.
І що не день – то по душі прильоти,
і все точніший снайперський приціл.

А якось треба втриматись у світлі,
заштопати (хоч по-живому) рани
І попросити мудрості у квітів,
або хоча б прикрити ними шрами
03.04.2023
Олена Присяжна

Із трави постоли –
аби тихо ступати,
підійти до Сули –
зайченят не злякати.
У сорочці прозорій
(по білому – білим)
порозказувать зорям,
що людям не сміла.
Зачерпнути води
і напитись з долоні,
відігнать холоди
за моря, за солоні.
З березневих дощів
квітню виткать серпанок,
змити зиму з душі
і тоді – наостанок –
нахилитись побожно
до сонного зілля:
– Просинайся, вже можна,
розхлюпуйся синню.
01.04.2023
Олена Присяжна

Згадаю молитви семи поколінь мого роду,
І ті замовляння, що знахарка сива шептала,
І виплачу сльози гіркі на непОчату воду,
Печаль заховаю, де лЮдська нога не ступала.
Я – жінка. Я – мама. Біду заговОрю словами,
У лісі прадавнім знайду джерело потаємне,
Живою водою скроплю закривавлені рани.
І навіть по смерті повЕрнуся птахом тотемним.

21.03.2023

Олена Присяжна

Так душі обіймаються вночі
На перехрестях і часів, і доль,
Відшукують загублені ключі,
Відгадують захований пароль.

-Ти десь літав мільйони довгих літ,
Але вітри не обламали крил.
І хуртовини не оббили цвіт,
Чиїм ім’ям мільйони літ ти снив?

– Сто тисяч зим летів на голос твій
Серед земних і зоряних світів,
На роздоріжжях безнадій і мрій
Впізнав ім’я, тебе в собі зустрів.
27.03.2023
Олена Присяжна