Я знаю ти чуєш лише обіцянки
Коли відкриваєш душі фіранки
Лишають на серці малюсенькі ранки
Кохаю, люблю, неповторна ти чуєш
Чим же і ще мене ти здивуєш
Думаєш ти, це все так добре
Але
Доторків, дихання, близість не можеш відчути, нажаль
Відчуваєш в собі ти одну лиш печаль
Коли повернусь я
Набридло це чути
В голові закрадається думка – якщо
Якщо ти повернися
Що буде тоді
Не змінив чи тебе той розлад війни
Залишаюсь коханням для тебе чи ні
Чи приходжу до тебе тепер у ві сні
Обіцянки одні тільки можу давати
Сумувати, бажати не хотіти пропасти
Олександр Б

Вона проста вчителька літератури,
яка живе собі, не переймаючись зовсім,
що я одержимий її запахом, поглядом та стилем.
Що я мрію спостерігати, як вона їсть, п‘є та дихає.
Як вона думає про життя і погоду,
красується перед дзеркалом думаючи,
що одіти завтра на роботу.
Я просто хочу бачити її очі, які усміхаються та радіють від кожної хвилини життя.
Розмовляти на літературні теми,
які роблять з мене творця.
Я готовий на все,
лише б вона подивилась на мене,
як на митця.
Читати вірші та вдавати із себе фанатичного читця,
затримуючи її увагу та милуватись кожним контуром її лиця.

…І ось кінець уроку,
тебе розриває, за вікном листя облітає,
поглинаєш у думки й фантазії свої,
та зариваєшся у дурні історії.

Барен

Моя найбільша проблема – я її люблю!
Кохаю вже декілька років свою проблему, але вона не здогадується про це…
Та це можливо і добре, я ж не знаю як вона ставиться до моєї любові…

Як деякі пишуть «Любов варта всього…»,
хто розчарувався у ній, скажуть «Та ніколи, щоб за це я віддав своє життя», а хто щасливий з нею підтримують слова поета та не спостерігатимуть як вона себе віддала.
Отож моя любов цвіте кожного дня все більше і більше.
Страждаючи я топив, різав, вбивав себе, аби проблема не страждала від мене
Анонімно

Барабанять по шибках дощі…
Поховалися люди в плащі…
Під калюжами всі тротуари,
Вітер звихрився – це грози чари…

Непомітно сховалась Весна…
Зникла в зелені…інша пора…
Літня злива клекоче, шипить…
В червні місто водою кипить…

Я по вікнах вгадаю тебе…
Нехай злива, та, серце моє –
Через відстань полине крізь дощ,
З вітром мовить у простір про щось…

Намалюю по шибці, всміхнуся…
Знов у мріях до тебе тулюся…
Не вгамується це почуття,
Хоч на відстані наші серця…

В унісон барабанить дощ…
Я скажу тобі подумки щось…
Посміхнешся у відповідь, чуєш…
Де завгодно мене ти відчуєш!..
ND💗
Надія Холод (ND)

Зробимо з мамою ми
квіткове поле.
Будуть там троянди
вам на кожен смак.
Будуть там іриси,
і тюльпани й мак!
Кущі матимуть форму
чарівну.
Посадимо з ненею ми
також малину!
Хоч гарно,
і квіти, і спів солов’я,
та найкраще у світі –
це наша сім’я!
Дарина Рокова

Чи знає він як ти його кохаєш?
Як день у день ти думаєш про нього?
Чи знає він, що ти готова йому себе віддать.
Як мрієш бути поряд,
І не намить його не залишать.
І Чи готовий він з тобою поряд, усе життя
А може він так само як і ти, без тями любить
Тільки не тебе
Іншу, жадану йому, від якої його серце завмирає і тіло кидає в жар
Нажаль таке буває мила
І не кори себе,не винна ти !
І його провини тут немає.
Просто створенні для інших ви.
І минуть дні,ночі, місяці,роки.
І знову покохаєш ти.
Каріна Забр