Так серце сильно заболіло,
Подумала, а може все?
Ні ні ні я ще не готова, я не зможу!
Сказала, це вона –
Як ангели спустились з неба.
Віталія

Не думала, що вмію кохати,
Не думала, що кохатимуть мене.
З тобою кохати навчилась,
З тобою кохання палке.
Кохання натхнення, життя,
Кохання щастя, добра.
Кохання глибоке, співуче,
Кохання єдине одне.
Єдиний, милий, коханий,
Сонечко ти моє,
Словами не можливо сказати,
Як навчилась кохати тебе.
Віталія

Десь за лісом вже зірка палає,
День минає…
Спокій тихо мандрує з вітрами,
За полями…
Ледве чути здаля залізницю
І дзвіницю…
Тсс…не плач, засинай дитинча,
Час…пора…
Пригорнися до мами в обійми,
Рости сильний!
Най Господь у житті збереже!
Проведе…
Тільки зараз не плач, ти поспи!
Підрости…
Невідомість попереду жде,
Все мине…
Місяць з хмар у вікно заглядає,
Час свій знає.
Мати горне дитя до грудей,
Світ очей…
Кращу долю так молить, ридає
І благає…
Її віра усе переможе!
Допоможе…
ND💗
Надія Холод (ND)

Перші дні березня,квітня і травня,
Та сама любов бурлить окаянна.
У листуванні відправлені два-три смайли,
Хоч обіцяли говорити ночами і днями.
Я клялася в любові, грішила спонтанно,
Ти боявся,що зраджу тобі наостанок.
Закурив сигарету, хоч сказав,що не палиш,
Але від моєї любові ти уміло страждаєш.
Розкидані речі, холодний омлет,
Я на кухні вдивляюсь у твій силует.
Він видніє у сивій темряві ранку,
Я кохаю тебе. Тепер ставлю крапку.
Наталі

Не думала, що вмію кохати,
Не думала, що кохатимуть мене.
З тобою кохати навчилась,
З тобою кохання палке.
Кохання натхнення, життя,
Кохання щастя, добра.
Кохання глибоке, співуче,
Кохання єдине одне.
Єдиний, милий, коханий,
Сонечко ти моє,
Словами не можливо сказати,
Як навчилась кохати тебе.
Віталія

І от я знову, лежу уся в сльозах,
із болем в серці згадую минуле
І як нестерпно згадувати час,
коли ти був обманутий,
щей дуже
Коли тобі казали ті образи,
а ти сліпо вірила що то любов гірка
ніяк не люди
Коли тебе морально вже нема
і тільки тіло нагадує, що ти існуєш
Хотіла ти піти у забуття,
не раз ти намагалась не проснутись
Але щось зупиняло весь цей час
і що це, може світлеє майбутнє
І не дарма ти зупинилася тоді,
і не дарма ножа поклала вчасно,
ти зараз не існуєш, а живеш,
ти зараз знаєш, що таке кохання
Хоча ночами і страждаєш ти,
стараєшся зібрати серце в купу,
але ні клей, ні нитка, ні слова
не можуть перекрити весь той смуток Назавжди в світлій пам’яті твоїй залишаться ті рани не зашиті,
удари, біль, крик і порив,
порив не виживати, просто жити.
Ела

В

Життя…
З колиски розпочатий шлях.
Турбот не маєш, не журби.
Йди шляхом рожевих мрій,
Де є кохання з теплих днів.
Усе яскраве, голосне;
Усе любов тобі несе.
Ласкаве сонечко зігріє,
дощем торкає ніжно, тихо
Та сніг стежину пухом мостить.
Там рідна мати над тобою,
Як горлиця,
А ти в спокої.
Життя…
Вже на своїх ногах стоїш.
Шлях починає копати рівчаки.
То рівно, м’яко, без зупинок.
Ось раптом град та б’є під дих.
Турботи, клопоти, зітхання,
Але твій шлях,
Твоя наявність.
Вже ти, як горлиця, кружляєш.
Кохання, радість віддаєш
Та маєш щастя, бо даєш.
Життя…
Десь там шляху прийде кінець,
Але своє, однак, несеш.
З колиски, де пізнав життя;
Де на шляху скарби збирав.
Які залишиш малюкам, що почали з колиски шлях.
Вони пройдуть свою стежину,
Залишать скарб своїй дитині.
Так рід від пращурів іде;
Від віку в вік.
І назва є такому диву:
ЖИТТЯ…

С. Клоб (Олійник Сергій)

Ой гуцуле, мелодію грай!
Хай ця пісня полине за край…
Хай трембіта звучить крізь Карпати,
Хай почує її твоя мати…

Ти свободу на крилах неси!
Лине пісня у гори, ліси…
Довговічні дуби хай здригнуться,
Твої плечі – вони розігнуться!

Бо твій рід за спинОю стоїть,
Хай у жилах вся кров забурлить!
Грай, гуцуле, хай чують Карпати,
На далекому Сході солдати…

Розворушує душу твій клич…
Україна моя! Сотні свіч…
Голоси материнські лунають,
Долю кращу для діток благають!

Над вершинами світить зоря…
Хай трембіта звучить крізь поля…
Цей код нації – він не стихає!
Прийде час! Знову сонце засяє!
ND♥️
"Війна нас не скорила!"- збірка віршів військової доби.
Надія Холод (ND)

Жнець смерті тяжкою ходою
Крокує в нашому обійсті.
Личину святості натягнув, але язик – отруйне жало.
Тіла людські, як бур’яни та душі начебто смаколик.
Усе ковтає злісний гном.
Руйнує, палить, все псує.
Не бачить міри, брудом тхне.
Чи буде край цьому свавіллю?
Надходить час приборкати звіря.
У допомогу свята віра
та дух козацький –
це Україна!

С. Клоб (Олійник Сергій)

Ущелина у надрах відчинилась
із царства мертвих,
шлях вогню.
Пекельний шлях в краю зневіри.
Крокують слуги Люцифера
на шостій частці світу.
Хода кривава.
Мерців зграя.
Личину святості напнули.
Душі, душі проковтнули!
До влади тільки бісові сини.
Виплодок пекла на коні.
На ті землі заброд
військо зростало
в чані лицемірства.
Частину Пекла
на теренах України,
мовби пролог
турне по світу.
Місця в партері для Європи,
щоб дійство бачили наочно.
А для балкона окуляри,
які сцену наближали.
Гастролі хочете пекельні?
Чи не бажаєте
завісу сцени опустити
та "вогняного півня"
тим акторам запустити?
Афішу треба написати:
" Турне пекельного театру
усім світом зупинили!".

С. Клоб (Олійник Сергій)