Ти не шкодуй слова любові,
Скажи їх відданій душі…
Ти не ховай їх у неволі:
В тенетах серця, в глибині…

Нехай вони, як річка ллються,
Купають в променях весни…
Як ехо в далі рознесуться…
Вона почує уві сні…

Таке полегшення відразу,-
Звільнив свій простір для мети!
Вона прийде, твоя відрада,
Ні, не полишить в самоті…

Не думай довго, не вагайся!
Адже для цього всі ми тут!
Живи в любові, посміхайся! Благословенна твоя путь!
ND💗
https://i2.com.ua/прогулянка-в-чаті-життя
Надія Холод (ND)

Сказав що стала егоїсткою?
Так,але з недавніх пір.
Якщо ти переймаєшся про інших,
Це лиш для тебе біль.
Коли почала дбати я про себе – краще стало,
Коли себе я полюбила – біль пропала,
Для тебе тоді егоїсткою я й стала.
Але це вже не моя провина,
Провина лиш в тому,що себе я полюбила..
Ти зникнеш? Мені всеодно вже стало,
В мене є "я" ,як зрозуміла це,то полегшало ..

Тетяна С.

Піднімайте ви теми важливі,
Буде день,світанок й зоря.
Стануть люди сильніше, мов простір ,
Та робитимуть усе й без прикрас .

Піднімайте,буде в темряві просвіт,
Й без сорому буде борьба .
Будуть люди усюди щасливі,
Й діло добре буде в серцях..
Тетяна С.

Ви з загубленого світу?
Не сподівайтесь на диво в житті,
Диво буває лиш в книжці.
Ви з казки.?
Могло бути гірше,
Але могло бути й краще.
Ви живете в повній ілюзії?
Достатньо однієї секунди,
Щоб зробити те що так хочеться.
Ви з короткого життя?
Звертайте увагу на дрібниці,
Які вам дарують радість і щастя.
Й життя те коротке –
Витрачайте тільки в своє задоволеня..
Тетяна С.

Вона була прекрасна як осінній вечір,
Вона була як птах що відлетів.
Очі її мов той каштанчик з печі,
Який закинули туди без простих слів.

Вона була чарівна як метелик,
Укутаний у кокон із краси.
Її усмішка як тепленький вітер,
Майнула і залишила свій слід..

Вона була прекрасна як прикàзка
Написана між всіх тих сторінок
Любила її голос той сріблястий
І так любила той її смішок..
Тетяна С.

Є снів багато про моря і весни,
Є сни про гори і літа,
Є також сни про теплі вісти,
Є просто я,спокійна я.

Це звісно добре,що приснилось,
Тобі про весни і моря.
Але я ще бажаю в долі,
Щоб снилась я,тобі лиш я..

І дуже гарний був той сон,
Що снивсь про гори і літа.
Але я все одно чекаю,
Коли приснюсь тобі лиш я..
Тетяна С.

Коли я піду,не шукай мене в заходах сонця,
Чи в гаях де дерева стояли сумні..
Буду тінню твоєю під сонцем
Буду серцем тужливим й сумним.

Коли я піду,не шукай мене в заходах сонця,
Не шукай і не плач по ночам..
Буде сидіти там кіт десь під сонцем,
І буде там місяць,світити ночами.

Я знаю як важко втрачати,
Але смерть настає силоміць.
Я знаю як це сумувати,
Але першим хтось має піти.
Я знаю як це любити,
Бо любила,й люблю ще сильніш.
Я знаю як це сумувати
Ти просто прийди і постій..

Тетяна С.

Ти не протився своїм почуттям !
Що люди скажуть..? Якась маячня.
Не люди люблять,любиш тут лиш ти,
Яке до біса тут вже каяття?

Чому хтось судить,коли ти не така?
Чому ж любить забороняється двом вам?
Прийшло кохання і не помітила ти як,
І так багато "чому..?" з’являється в цей час..

Прийшов ваш час.
Любити до останнього,
Й людей відставити,
На план останній.
Не можна вибирати вам кохання
Але воно вже вибрало для цього вас.
Тетяна С.

Вона була богинею,а ти був атеїстом
Вона була пташиною,а ти був просто глистом
Вона любила каву,а ти пив тільки чай
Вона любила маму,а ти тільки кричав

Це дивно правда? Які різні..
Але кохали кожну мить.
Моменти де разом бували,
Навіть різниці ті кохали.
Він вставав рано і робив їй каву,
А по обіді вона чай давала..

Та що в них спільного? То це кохання,
Кохання наче перше і останнє.
Взаємодії і зв’язок потужний,
І вже ніхто кохання це не зрушить..
Тетяна С.

Одне око зелене друге каре,
Дивне дівча без друзів і турбот.
Вдома сидить й забилося книжками,
В своєму світі чарівних думок..

Крім того вірші та складає,
Й малює трохи,без морок,
Читає книги про одежу,
Та вбивство вчинене з казок.

Не робить вона геть нічого,
Але й часу немає для дізнання.
Сидить й вивчає другу мову,
Щоб знов знайти якесь пізнання .

Як я й сказала дівча дивне,
Але ну хто ж вона така?
Назву вам я вже її ім’я,
Її ім’я це я,так я…
Тетяна С.