Чого приперся у мою країну!?

Я жив спокійно, в школі працював…

Тепер не бачу я свою родину,

Мою домівку ти вже зруйнував!

Я сіяв вічне, мову солов’їну…

В садку батькам своїм допомагав…

А через тебе, враже, все це гине,

Кровавим чоботом ти серце розтоптав!

Не бачу і не чую учнів нині,

Замість указки у руках “калаш”.

Ти розіп’яв Христа на Україні –

Тепер тримайся, зеківський “алкаш”.

За всі знущання, болі українців –

Заплатиш кров’ю, ворог, так і знай!

Тепер я воїн, ненависть по вінця!

Вже не втечеш – у відповідь тримай!

Я напишу прощального листа.

Відправлю словом швидку мітку!

Тебе оберігає сатана!?

Ну і нехай, не відступлю, хоч гірко.

Не імператор – старий дід,

Часи твої уже спливають!

Шаман з Сибіру шле обід,

Щоби твоє єство не спало.

Та буде так – усе нутро,

Оскаженіло рвуть собаки.

Зникає путінське багно,

Забуде “раша” твої знаки!

На фото вови всі плюють…

Ти крутишся, як вуж в могилі,

Ти викликав російську лють!

Нікчема,- твої плани згнИли!

Ти зникнеш з Всесвіту, як пшик,

Бо ти помИлка, збій у мозку!

Ненависний, вселенський лик…

Душа в казан – на переробку!

Спокійно…

Так дихається вільно…

Немає бомб, ніби надійно.

Мати чекає, дуже сильно!

Тут тихо…

Церковні дзвони женуть лихо!

Тут люди моляться і втіха –

Чергова віха!

Неділя гожа…

Роса Божа.

Кує зозуля – вітер чує…

Минає куля!

Вже скоро –

Надійде стрімко допомога.

Відкриється з вітрів дорога –

І перемога!

Її кровинка…

Відчує дотик половинки,

Аж до останньої клітинки –

Щастя хвилинка!

Чи сумно, чи ні…вже не знаю…

Душа: чи болить, чи страждає…

Вселенська, астральна кома?

Накрила людей перевтома.

Теперішній час, він відомий:

Хаос всесвітній…знайомий…

Та знає душа – хоче жити:

Незвичне, прекрасне творити!

Прокинулось сонце ласкаве,

Як райдуга світить заграва…

Тепліше знов стало, приємно…

О, наше життя незбагненне…

Новини…жахіття… солдати…

Над сином заплакана мати…

Молитви…прощання…

ридання…

Меню українця до рання.

Пізніше прекрасні новини –

Кубло ворогів розбомбили!

Теперішній час…все по колу…

Закінчиться хаос – вже скоро!

Ви Крим окупували – тиха гавань…

Пригріли там свої мирські тіла…

Злетілась із Московії вся погань:

“Прощай нємитая страна!”

Ура! Халява! Московитська “раша!”

Кругом фанфари, десь звучить Кобзон…

На площах: коні, люди, каша…

І віриться й не віриться – це сон?..

Позабирали у татар наділи…

Котеджі, яхти загребли до рук…

Повеселились від душі, як вміли…

Та ось невдовзі – ультразвук!

Запахло смаленим в повітрі,

Це все омана – вічний рай.

Бо ВИЩІ вміють веселити,

Дали вам рублик – сто віддай!

Вся голова опухла московита,

Бо можуть в армію швидесенько призвати.

Гуляти на халяву – суперлипа!

Але за” путлєра” не хочеться вмирати.

Не мали ви ні в чому міри,

Тепер тупик: туди-сюди, де прИймуть!?

Наїлися безплатно сиру?!

Чекайте “himers”, наші хлопці прИйдуть!

Не плачте мамки московитські,

Що тіло сина не знайшли,

Запудрює вам “путлєр” мізки,

Сховав він трупи у землі.

Як біомасу сіро-буру

У крематорій покидав,

Щоб доказів, як менше бУло,

А грошики своїм роздав.

Йому не вигідно вертати:

Криваві, варварські тіла.

Не плач, не вий російська мати!

Розплата вас усіх знайшла!

Тепер ні грошей, а ні сина…

За що онуків доглядати!?

Кривава, путінська машина –

Таке карання будеш мати.

Дарма виносите всім мозок,

До прокурорів шлете лист…

Ох, не розумні – життя морок,

Продали душу – вічний гріх.

І кожний раз душа болить…

Вона так плаче і кричить!

Коли ж прийде вже та пора!?

Та мить, той час – війни нема!

Нечистий косить з тіл жнива…

Нема рахунку…сил нема…

Лик маскою трохи прикрив,

А сам в душі осатанів!

Розносить в щепні всі міста…

Щоб залякати – де межа!?

Він смак страждання укусив,

Чекіст проклятий, щоб ти згнив!

Вже зовсім скоро твою пику –

Від люті скосить, будеш вити!

Не буде смерть твоя миттєво –

Страждати будеш прижиттєво!

Люцифер своїх добре мітить,

Більш сонце для вас не засвітить!

Московія горить, щезає…

Рашист рашиста проклинає.

Лютує руський мир по Україні:

Горять домівки, де живуть родини…

Поля пшениці, соняшнику, сої…

Усе горить у вогняному морі.

Виходить на дорогу молодиця,

Кругом розрухи…повтікала птиця…

Гуляє руський мир, палає…

Вдовиця свою долю проклинає.

Ох, де ж ти ворог в моїм краї взявся!?

Нехай замучить тебе клята трясця!

Щоб рід твій увесь в крові вмився!

Згинь, пропади, як та нечиста!!!

А потім від ридання притихає…

Дитя своє в обійми пригортає.

Воно не дише, не кричить від болю,

Вдовиця побрела по полю.

Упала на коліна, плаче…

Господь могутній, він усе це бачить!

Вогняні блискавки з Небес злетіли!

Всю сарану ординську спопелили!!!

Знову Світу крізь сльози не бачу,

Забиваюсь у сні, потім плачу…

Бо на серці щемить біль жагучий –

БУЧА!!!

Ніби світло кругом посіріло,

Опустились у відчаї крила,

Тільки в сні можу ще політати:

“Де ти, МАТИ!?”

Ти давно вже на іншому Світі,

Помолися до Бога, ми ж діти!

Як колосся на полі згинають –

Серце крає…

Людський мозок не може вмістити:

“Що могло таке породити!?”

Цілий Мир наче оскаженів –

Божий гнів!

Наші предки, усі духи роду!

Помоліться за нашу свободу!

Вирішальний момент, віща битва –

БІЙ СТОЛІТТЯ!!!

Просто люди лягли, задрімали…

А на ранок вже більше не встали.

“Де ми є, хто ми є!?”,- запитали,

Просто люди у сні спочивали.

Налетіло смертельне вогнИще,

Обірвалось життя…вітер свище…

“Де ми є, хто ми є!?”,- ще не взнали,

Наче тіні по зламках кружляли.

Все горить у пожежі, клекоче…

Серед темної, чорної ночі…

Їхні душі на все це дивились,

Над руїнами в Небо звітрились.

Як пташки в вишину полетіли,

У Небесного Батька молили:

“Де ми є, хто ми є!?”,- поклонились,

Разом з душами предків зустрілись.