Ну, нарешті прийшла, засвітилась…

Кольоровими квітами вкрилась…

Зі смарагдів траву простелила;

Зустрічаю Весну: ясну, милу.

Промінь сонця привітно-ласкавий,

Мене сяйвом своїм огортає…

І пташки на гіллі звеселились,

Березневим теплом вже зігрілись…

Ох, Весна ти моя п’ятдесята,

Не втомилась роки зустрічати,

Бо ніколи душа не зів’яне,

Нехай час зі снігами розтане…

Бо захоплює серце відрада,

Українська Весна, то розрада,

Бо зі снігом зими зійде втома,

Прощебечуть птахи перемогу!

Вітер лагідно Світ обдуває…

Непомітно журба пропадає…

Дивовижне творіння природи,

Цей початок життя – вічна врода.

Ох свіча, моя свіча…

Догорай аж до кінця.

Ти спали всю мою тугу…

Прийде диво, стане чудо!

Біля образів світися,

Хай душа злетить, як птиця!

Спали весь сердечний біль,

Шлях до успіху відкрий!

Образ Пресвятої Діви,-

Подаруй нам знову диво!

ОновИться дух і тіло,

Знову станемо щасливі!

Ангели небесні дружать,

Хай серця наші не тужать!

Пропадуть усі турботи,

Згинуть вороги в болоті!

Наче гімн Землі звучить,

Це душа людей кричить!

Смерть і сльози – все пропало!

Божі сурми зазвучали!

Розтулились Небеса!

Йде молитва до Творця!

Тримаю у руках я “Кобзаря”…

До строків знов очима припадаю,

Один рядочок, другий і сльоза…

В очах моїх від смутку застигає.

Нічого не змінилось, ні!

Як і раніше біль скрізь пробирає,

Втекли роки від юності мої…

Не можу прочитати,- закриваю.

Блукає український смуток:

Від ляхів, московитів, всіх шакалів,

Духовність роду прибиває, душить –

Проклята сарана, навала.

Наввипередки: хто скоріше, перший –

Ярмо накине, як чавунну шапку,

Ні словом більше, а ні словом менше,

Від Бога наше місце – КРАПКА!

Шевченко, ти наш батько, наш учитель!

Ти бачиш, що ми бродимо по колу.

Ми віримо в чудесне, бо, як діти…

Чергова битва за свободу, нова…

Чи, як Мойсею треба років сорок –

У відчаї пустельному ходити!?

Та, Господь, зглянеться і зніме морок!

Він нас обрав – ми його любі діти!

Ніжний цвіт краси, в променях Весни…

Душу звесели, сонцем огорни!

Відроди струну віри у Зорю…

Пригадаю я молодість ясну.

Дай мені краса жагу до життя!

Хай шумить листва в зелені рясна…

Білосніжний цвіт з синім в унісон,

Заплелись вінком, кольоровим сном…

У моїх очах барви всіх полів,

Квітнуть морем мрій із казкових днів…

Обіймуся з вітром, погуляю в лісі…

Босоніж по полю пробіжусь Поліссям…

Хай засліпить Сонце сяйвом золотавим!

Розтріпає вітер волосся русяве…

І не стане суму, кров у венах рветься!

Рідний край барвистий – в серці відгукнеться…

Є у людини одне бажання,

Єдина мрія з зорі до рання!..

Злетіти вільно, крізь білі хмари,

Парити в небі, та, крил немає.

Щоб під ногами мелькали гори,

Дуби дрімучі, широкополі…

Трава зелена і синє море…

Чого ще треба,- не мати горя!

Єдина мрія, одне бажання!..

Де ж взяти крила!? Злетіти зрання!..

А може вітер підкаже слово?

Де мої крила? А там, де воля!

Вона живе в моєму дусі,

В моєму роді, в якого вчуся.

Я маю крила, я птаха вільна!

І я незламна, бо духом сильна!

Тож є в людині священні крила –

Відкрийся Світлу і полетіли…

Проміння лагідно торкнулося лице,

Мій Боже, дякую тобі за це!

В руках парує ароматна кава…

Світанок…майорить заграва…

Дочка сховала носик в покривало,

Втомилась від вечірньої забави.

Я поцілую ніжно її в скроню:

“Пора вставати, прокидайся, доню!”

Мартин збиває знов із ніг,

До корму черговий забіг.

Птахів захоплива юрба –

Вже на балконі, ждуть зерна…

Такі прості та звичні речі…

Спокійно моє серце б’ється.

Цей новий день, дрібні турботи…

Я поспішаю на роботу…

Промінням вранішнє тепло,

В гармонії моє єство…

Я посміхнуся в Небеса:

“Спасибі, Боже, що жива!”

Все освітилось, ніч особлива!

Іскрять зірки небесні.

Ангели Божі віщають диво –

Сьогодні ніч чудесна!

СИН народився у Вифлеємі:

Від ГОСПОДА СПАСИТЕЛЬ!

Тепер у кожного, хто несе Світло –

Є рятівник і покровитель!

Гріх пропадає, вся тьма щезає,

ХРИСТОС у славі вічній!

Тепер душа смерті не знає,

Бо з людством ВІН довічно!

МАРІЯ ДІВА дитя ховає, від Ірода тікає,

Не може зло торкнутись СИНА,

Бо ГОСПОДА дитина!

Землі Єгипту їх прихистили,

Ангели Світла крильми закрили!

Ніхто не знищить, не змінить долю!

Бо сам ТВОРЕЦЬ віщує

волю!

ІСУС ХРИСТОС! ТИ НАШ УЧИТЕЛЬ!

НАВІКИ СЛАВА! ТИ НАШ СПАСИТЕЛЬ!

Мій друже, я завжди з тобою!

Хоча не бачиш ти мене.

Я подарую райдугу з грозою…

Зігрію сонцем – усе зло мине!

Я обійму вітрами надшвидкими…

Полетимо далеко…земна вісь…

Я Всесвіт – разом будемо щасливі,

Я огорну тебе любов’ю скрізь!

Куди б ти не ступив – зустрінеш друга,

Підказку Світу я скажу тобі…

Печаль мине, покине сіра туга,

Довірся,- будем разом йти!

І сніг, і дощ, і вітру урагани –

Помічники мої, дивися на Зорю!

Я прошепчу,- вони омиють рани…

Повір мені – і я допоможу!

О, ні! Не одинокий ти на Світі!

Є вірні Ангели – шляхів провідники.

Безкраї надихають гори й ріки…

Знайду тебе, допоможу тобі!

Темна ніч завітала до хати,

У долині сріблясті сніги…

Виглядає дитя своє мати:

“Синку мій, тільки ти не засни!”

Йойкіт серця промчався крізь вітер,

І пробив, наче меч ураган!

Через поле несе місяць січень –

Її поклик, рятунок від ран!

Він відчує, не буде дрімати,

Клич летить через гори, ліси…

Десь далеко не спить його мати

І так дують вселенські вітри…

Вона довго на образ дивилась…

Все шептала молитви слова…

І самі Небеса відчинились,

Щоби доля у сина була!

Темна ніч і сріблястий січень…

Подивився на зорі солдат.

На душі так спокійно, як квітень,

Щит і захист – Небесний гарант!

Ці милі ранки солов’їні…

Вже просинаються ліси…

Люблю природу України:

Її поля, її гаї…

Ця неповторна нотка шарму…

Вона прадавня, від дідів.

В часи безжалісного шторму –

Зцілює душу від вогнів.

Пшенична тиша колоситься

По всіх околицях її…

Злітає впевнено, як птиця…

Душа Вкраїни по Землі…

Усі світила піднебесні –

Осяюють її добро…

Нехай душа її воскресне!

Настане час – розтане зло!..