Як дивно…

Відкрилось радісне прозріння…

Як по-вселенському велінню:

Космічний імпульс – жити час!

Як бути!?

Себе почути, зле забути,

Відкинути сумні спокути,

Не відставати, все на раз!

Ти вільний…

Свободи крила…ти всесильний!

Несамовито-божевільний!

Бо ти відчуєш – маєш шанс!

Що треба?

Над головою світле небо,

Вся наполегливість від себе.

І буде фарт, іще не раз!

І Божа,

Вселенська Сила допоможе!

Ніхто й ніщо не переможе,

Бо віра в диво є у нас!

Десь за лісом вже зірка палає,

День минає…

Спокій тихо мандрує з вітрами,

За полями…

Ледве чути здаля залізницю

І дзвіницю…

Тсс…не плач, засинай дитинча:

Час…пора…

Пригорнися до мами в обійми,

Рости сильний!

Хай Господь у житті збереже!

Проведе…

Тільки зараз не плач, ти поспи,

Підрости…

Невідомість попереду жде,

Все мине…

Місяць з хмар у вікно заглядає,

Час свій знає…

Мати горне дитя до грудей,

Світ очей…

Кращу долю так молить, ридає,

І благає…

Її віра усе переможе!

Допоможе…

Зі снігом дощ, такий прогноз погоди.

Пориви вітру, шквали, ураган …

Сховались люди у плащі –  негода,

Сльози Небес, понаднормовий план…

Жбурляє опади вселенське царство,

Все мряка поливає навкруги…

Але з-за хмар світліє, буде ясно!

Туманна сирість…та, Весна в душі!

Спішать авто, шосе полите рясно,

Промоклі вулиці…прощається Зима!

Все буде, як завжди,- настане вчасно,

Немає збою і вже мчить Весна!

Прогноз примхливий: вітер, сніг і мряка…

Та головна погода на душі!

Усе минає, хоч бувало всяке…

Наше життя…пройдуть негоди всі!..

Цей нинішній день настав літній…

В яскравих нарядах все квітне…

Прокинулась я ще під рання,

Дарую у Всесвіт вітання!

Я хочу бажання здійснити,

Я дякую Богу за квіти…

За те, що я тут і що мрію…

За те, що ВІН дав мені крила!

Що я дочекалася літа…

Що ситі й одягнені діти…

Що бачу цей Світ у красі!

Вклонюся, ТВОРЦЮ, до землі!

Людина все може змінити,

Підступність вражин перебити!

Бо Віра всесильне мистецтво!

Усе, що нас мучить минеться!

Нещастя, всі сльози, страждання…

Усе перемелеться зрання.

Піде в забуття, як омана,

Загояться в душах всі рани!

Суворі ми маємо дні,

Та ми на Землі – ми живі!

Щаслива мить – коли нема чим дихать!

Навколо ейфорія від життя…

Народження дитини – вічна втіха,

Не просто так пройде твоє буття…

Є щастя у великих злетах,

Коли бар’єри подолав…

Поставив ціль, промчав тенета

І присмак мрії скуштував…

Коли читаєш лист кохання…

По тілу дробу холодок…

Миттєвості Весни в чеканні…

Любові-щастя, наче шовк…

Шепоче вітер в Піднебессі…

Сніжить зима…опалий лист…

Душа моя – вона на злеті,

Бо чудеса Господні скрізь!

Спинися, роззирнись довкола –

Кругом всміхається краса…

Людське життя іде по колу…

Всім щастя буде без кінця!

Небо над Фюрстенвальде…

Яка таємниця в тобі?..

Закрилося сонце зрання

І хмари нависли важкі…

Там думи людські позбирались

І сірістю вдерлися в Вись…

Так спішно позалишали

Нездійснені мрії чиїсь…

Та простір невпинно вирує,

Проллється дощем з самих хмар!

Знов думка людська помандрує –

У подорож вічності чар…

Осяяний Фюрстенвальде…

Ти казку в душі засвітив!..

Б’ють дзвони в церквах…серце крає,

Взнаю український мотив…

Там ніжні лілії з безодні проростають…

Крізь морок ночі так красою манять…

Роса ранкова…і туманне полотно…

Вселенська тиша… промінь…розцвіло…

Я над водою з квітів нахилюся,

Уважно у зображення вдивлюся,

Хай віддзеркалиться увесь мій біль, печаль…

Нехай сповзе з душі сумна вуаль.

Мене накрила легкість, невагомість…

Наче не я і не моя свідомість…

Чарівний сон, симфонія буття…

Все як колись, закінчилась війна…

Чи то фантазія, чи марево, реальність…

“Релакс” душі, омана, віртуальність…

Я роззирнулась навкруги – яка краса!..

Відкрила очі вмить – прокинулася я…

На Паску зло в забуте відійде,

Покине кадебіст всю драну рать!

Усе пісками вітер замете:

Всі лиха скоєні, різні печать.

Він втік в тайгу, шамани дають лад,

Так хочуть фюрера із пекла відтягти!

Але вже час, покинув його фарт!

Пора платити – кличуть із пітьми!

А поки що поплічник маску вдяг,

Старається манери зберегти.

Його дратує український стяг!

До Києва все хоче підійти.

Навала суне в дім з усіх сторін…

Дніпро кровавий стогне від жалю…

Кобзар великий наказав усім –

Стати на захист, вбити сатану!

І після темряви настане день чудес!

Кріпіться люди – це століття бій!

Впаду я на коліна до Небес!

Буде Весна на Україні всій!

По-новому складу своє життя…

Цеглину до цеглинки прикладаю.

Нехай засвітиться з Небес Зоря!

До неї свої руки простягаю.

Усі складні обставини буття –

Перекладу на вітер, хай звітриться!

Вдихну на повні груди я…

Моє життя…а може все це сниться…

Чергова віха – людство у тривозі,

Черговий вибір: так зробити, ні…

Але не стримають мене страхи в порозі!

Не зупинюся, буду далі йти!

Таке життя – філософи віщають…

Сторінки лихоліть минуть…

Душа моя…вона вже Світло

знає!

Нехай іскриться! Добрі люди – в путь!

Хіба ж ви заповідь забули, матері?!

Чого своїх синів ви понавчали?!

Прості слова: не вбий і не вкради…

Хіба ж ви вічну книгу не читали?!

Чомусь так трапилось, що русинська душа:

Застигла, зачерствіла, заніміла…

І не стікає з кутика сльоза…

Від звістки, що немає сина…

Хіба російський, православний світ –

Вбивати у церквах навчає?!

І як можливо з голови до ніг –

Перевернути істину,

Але Господь все знає!

Перевели ви душі та свої життя –

На тисячні з рублів банкноти.

Ох, нерозумні…ваше все буття –

Перетворилося в поклін мерзоті.

І не потрібно мати супер знань,

Щоб зерна правди від омани відібрати,

Старий сатрап поширює обман,

Вклонились ідолу, наділи шати!

Не бачити вам вічного життя,

Бо розтоптали заповідь Небесну!

Тепер тримайтеся, вас забере пітьма –

За братовбивство!

І це буде чесно!