Вона не бачила нічого,

Нікого вже не чула,

Просила лише смерті в Бога!

Як кадр життя минуло.

Оскаженілі недолюди

Себе вже не тримали,

Стогнали діти, крики всюди

В околицях лунали.

А її тіло, наче рана,

Як місиво кроваве.

Від жаху коси вже не рвала,

А час все не минає…

Донька маленька за стіною,

Її вже теж не чує.

Невже кінець, душа в покої?

Зловіщо вітер дує…

Запам’ятає Небо світле –

Її рогівка ока,

Самотнє дерево, без листя,

Там птаха одинока.

Для чого даний інтелект людині!?

Щоби вбивати, нищити усе!?

У нас є цінності, ми не тупі тварини!

Пройшло століття, знову теж саМЕ…

Дали прекрасне, тіла насолоду…

Людино! Ти прообраз від Творця!

Життя чудесне, тож тримай нагоду,

То Божий задум – вічний цикл буття.

Прогрес людський вирує на планеті,

Відкритий розум… здійснення мети…

Чомусь насильство, лиш одні монети…

Хіба ж для цього всі ми на Землі!?

І що тепер, ЛЮДИНО, що з тобою!?

Це збій у генах, чи то просто дебілізм!?

Отож не нарікай, що ріки болю,

Тепер вирує руський шовінізм…

Так, переможемо, попросимо у долі…

Пройдуть літа…заквітне знов Земля…

Та де гарантія, що злий урок від болю –

Він буде пройдений? Гарантії нема!?.

Знову тепло всю

душу огорнуло…

Скоро я про відчай свій забула,

Бо відчула доброту і ласку,

Люди Світу принесли нам казку.

Ми блукали на варшавському кордоні…

Біль і страх… життя, як на долоні…

Що робити!? Куди бігти!? Ждати!?.

А у когось дома рідна мати…

Але Божі люди є на Світі!

Прийняли нас, в школу ходять діти…

Бо душа, вона дана Всевишнім!

Значення немає звідки вийшли.

Польща тепер друга матір,

У Німеччині є друга хата…

Добре серце в дівчини-німкені –

Її путь завжди благословенна!

Тому вірте славні українці,

Не здолають нас лихі мисливці!

Ми піднімемось, зітремо сльози,

Вся Європа в нашій допомозі!

Накликали горе, страшенну чуму,

Чекали не довго, йде місто в пітьму.

Маршує по кістках ординський солдат,

Там люди замучені, вбиті лежать…

Ох, Маріуполь! Так стогне душа…

Чому не молився, а кликав царя!?

Чому наші воїни в ранах, в крові –

Тебе захищають від пут сарани!?

Тепер ти побачив всю правду, всю суть!?

Ми воїни Світла і сурми нас звуть!

Весь Захід горою за тебе стоїть!

Чому ж не молився братерський наш Схід!?

Чому ж ти над ідола лик сотворив!?

Тепер ваші душі у пекло він звів.

Його не хвилює російська сльоза,

І мова не спинить, бо то сарана!

Та, ти не ламайся,- ставай, підведись!

До Бога душею хоч раз притулись!

Пошириться Світом твоє каяття…

В молитві уся українська земля!

Засніжена душа…життєва втома…

Залишилась на пам’яті оскома.

Листочками шепоче голос вітру,

Я відчуваю вічний поклик Світла…

Ох, соловейку, пісня твоя ллється…

Нехай струна сердечна не порветься!

Кругом Весна…вона завжди рятує,

Життя в майбутнє стежками мандрує…

Яскравими квітками хай заграє…

Усе проходить… хай душа палає!

Сьогодні ясний день і мені тепло,

Життєва втома, хай вона померкне!

І вже поволі сонечко сідає…

Навколо простір мирно засинає…

Я Господу з любов’ю помолюся!

Гармонії життя в нього повчуся.

Вечірнє небо…місяць визирає…

Вдихаю свіжість…зірка вже палає…

Краса врятує Світ вчергове!

І соловей в садку, і пісня колискова…

Збуваються написані слова,

Що в “Одкровенні” Іоан писав.

Поставив мітку, вибрав сатана,

Самі схотіли, їхній Світ – пітьма!

Хто має очі, роздивіться – “Z”.

О, люди Світу, проганяйте зло,

Рятуйте сім’ї – в руки кулемет!

Вони помічені, в їх душах запекло.

Хто має вуха – слухайте слова:

У “Одкровенні” сам Господь сказав!

О, люди Миру, це страшна біда!

Боротися Архангел наказав!

Країни Світу – стережіть кордон!

Не відчиняйте двері сарані!

Вони лякають, в них брехливий тон,

Але самі застрягнуть у багні!

Нехай помічені самі себе згризуть,

Зробили вибір – то тепер пітьма!

Нас Михаїла сурми: кличуть, звуть!

Ми переможемо, закінчиться війна!

Смак життя…дещо він притупився,

Ніби час в дану мить зупинися…

Що робити, де йти – хіба знаю…

Я у вітру, що дме запитаю.

Бо він в горах високо літає,

Крізь пучини морські виринає…

Не зупиниться, не спотикнеться!

Через хмари з грозою несеться!

Вітре-брате, відкритий всі дороги,

Забери всі душевні тривоги,

Прожени із сердець людську тугу,

Більш не можуть терпіти наругу!

Він почує, осипле листвою…

Ніжним цвітом бузковим, вербою…

Спинить біль, який душу колИхав,

Ясний місяць засвітить, знов втіха…

Ніхто вже не боїться вас – проходить:

Ні атомних істерик, ні погроз…

Не усвідомили ви істину – так шкода,

Розплату ждіть, всі підете під знос!

Зі свистом куль обвалиться система,

Прийде початок вашого кінця,

Залишиться одна дилема:

“Та як же так, за що, біда!”

Свинячі виски у кремлі лунають…

Хай істерія атомна ричить,

Та путінський терор нас злякає,

Бо маємо Небесний щит!

І хоч хвилюється уся Європа:

Від агресивних, атомних погроз –

Це лиш слова, як та полова,

Не боїмося – підете під знос!

Не страшно, бо кінець відомий,

Довірили ми Господу себе!

Запам’ятай Росіє – наша перемога!

Архангел Михаїл нас проведе!

Вже лелеки прилетіли з далини,

Бо відчули дихання Весни…

Взнали стежку в рідний дім,

Лине небом український клин…

Бо почули серце матерів,

Тут лунає рідний спів і

дзвін…

Закружилися лелеки над гніздом,

Задзвонили дзвони над селом!..

Мову мелодійну впізнають…

В наші душі спокій  принесуть…

Так кружляють вільно, наче сном,

Відганяють біль своїм крилом!

Відступає туга і печаль,

Хоч живе ще український жаль,

Але серце мріє про Весну,

Перемогу: світлу і рясну!..

Прощай Росія непомита!

Ти у крові: уся, по лікті!

В проклятті будуть твої діти!

Прощай Росія непомита!

Залишилась ти з мавзолеєм,

Хай надихає тебе Ленін.

Нехай комуна сіро-чорна

Тебе охороняє сповна!

Тепер сибірські всі простори,

Усі багатства: ріки, гори…

Китаю будеш віддавати,

Тебе у рабстві буде мати!

Горітиме у тебе шкура!

За братовбивство – куля “дура”.

Владики карми все згадають,

За душогубство покарають!

Бо ти уся оскаженіла,

Вже не злетиш – відсутні крила.

Ти ідола собі створила,

Тепер жди пекла – ти ж просила!