Чи душа геть зачерствіла,

Вже волосся посивіло.

Люди на людей не схожі:

Кругом морок, пітьма, сльози…

На одному боці бомби,

Вирви, міни, катакомби…

Скрегіт куль, кров пахне різко!

Де межа життя!? Навіщо!?

Інший бік: ворожий, сірий…

Поліцай оскаженілий,

Поливає міста градом,

Підло бреше, нутро гада!

Третій вимір єврозона,

Тут надійна охорона,

Ситі люди та багаті…

Підіймають десь плакати…

Сторона четверта, вперто,-

Не втручається відверто.

Вміє карти помішати,

Вигідно усе продати…

Дивний, давній, східний Світ –

Аравійський переліт.

Поділились люди Миру

На чотири різні цілі:

Хтось живе, хтось виживає…

Хтось жирує…

НАС ВБИВАЮТЬ!

П’ятий вимір невмирущий!

Око Бога всевидюще!

За всім Світом споглядає!

Душу кожного впізнає!

УСІ СЛЬОЗИ ПРИГАДАЄ!!!

Люди сарана з літерою “Z”,

Мізків в них нема,

Там один омлет.

Створені потвори для

збирання душ,

Біомаса сіра, керівник їх вуж.

Люди сарана – знищують міста,

В чому сенс, для чого!?

Просто так – орда.

Не чіпляють плачі, не щемлять серця…

Примітивний мозок – люди сарана!

Знаємо їх добре, декілька століть,

Відчуття інстинкту: вбив, украв, обід.

Почавили діток, викрали харчі…

Зґвалтували жінку, розстріл і в кущі.

По дорозі в лігво вкрадене тягнуть,

Хваляться дружинам про свій славний труд…

Радіє сімейство, сарана уся…

Смс-розмови бачить вся Земля!

Люди Світу взнали, маски всі сповзли –

Бережіть кордони від люду сарани!

Ти прозрієш російський народе!

Буде пізно, а може ще ні?..

Ти так легко забув про свободу,

Поклонився в уклін сатані!?

Проростають лиш перші росточки –

У свідомості зомбі твоїй,

Будуть плакати всі твої дочки –

Братовбивця, страждай, не стогни!

Час Союзу Радянського сплинув,

За рахунок ти наш жирував,

А тепер ти один, наче злидень,

Бо занадто собі забажав.

Ти віддався в ярмо добровільно,

Не достатньо розсудку тобі.

Ми розквітнемо – будемо вільні!

Ти ж довіку прогрузнеш в багні!

Задивилась у небо Берліну…

Я шукаю там схожий мотив…

Як живеш ти моя Україно?

Чи почула пташиний ти спів?

Не почула, сирени волають.

Кажуть друзі: “Лютує сатрап…”

Хаос, відчай його накриває:

Не по плану пішло, все не так!

На ТБ розіграв маски-шоу…

З білорусом всім бреше в лице!

Не врятує тебе хитра змова –

Правду вітер у Світ рознесе…

Все дарма, злобний карлик,- зневіра,

Знають німці про підлість твою!

Всі сприймають тебе наче звіра!

Ти покинеш із люду сім’ю!

Бачать істину люди в Європі,

Не сховаєш ти морду свою!

Українська Весна тішить око…

Рідні люди, я вами дишу!

Я залишаю Україну рідну,

Кругом мелькають блокпости…

Як кадри зі страшного фільму,

Часів Великої Війни…

Мовчить моя душа і плаче,

Ще раз не пройдений урок.

Історія ніщо не значить –

Людина не дала зарок.

В наш час черговий фюрер виліз,

У бункері на шанс чекав…

Складав криваву, злобну підлість,

Момент атаки підібрав.

І в котрий раз іде по колу –

Історія війни людська:

Кругом знущання, ріки болю…

Бо Світом править сатана!?

Міняються лише сторіччя,

Немає значення прогрес…

Якщо не вивчимо уроки –

Чекає всіх земний регрес!

А в небі так курликають птахи…

Провісники натхненної Весни…

З очей своє волосся приберу,

Я витру сльози, з пам’яті зітру!

Я ще в тривозі, скоро стане ніч…

Та чую серцем я пташиний клич!

Так журавлі курликають між хмар…

Сум пропадає, манять звуки чар…

Хоч вибухом здригнулася Земля,

І страхом ціпеніє вся рідня –

У небі, десь, курликають птахи –

Провісники щасливої Весни…

Холодний вітер знову налетів,

Не можу підібрати рядки слів.

Так поривається моя душа…

Так серце лине до птахів, Весна…

Прокидаюсь вночі, ще дрімота…

Душу давить безжальна скорбота…

Де я є!? Ще жива, виживаю…

Буду далі, чи ні, ще знаю.

Ніби Світ догори обернувся,

Може це лише сон…я проснуся…

Паралельності вимір вражає!

Може буду, чи ні, ще не знаю.

Наче час на Землі зупинився,

Це, як кадри з кіно,- душа кличе…

Я жар-птицею знов обернуся,

Чи покину цей Світ, чи лишуся?..

Тиша в небі…зорі я не бачу,

Не лунають птахи – туги паща…

Думки мозок весь час роздирають;

Сенс життя, де ти є – Господь знає!

Ох, Росіє: не брат, не сестра…

Чи тужила за нас душа!?

Чорна хмара, небесна накриє –

Не злетиш, відпадуть твої крила!

Це початок: не плач, не стогни…

В тебе путінський вождь в голові,

Разом з ним всю розплату тримай!

Ох, Росіє: не плач, не ридай!

І реве, і стогне Дніпро…

Українська Весна…Розцвіло…

Зацвірінькали в небі птахи…

Ми злетіли, а ти у багні!

Це розплата за кожну сльозу:

За тридцяті, як їли траву.

Ти пройдеш наш кровавий шлях,

Українська душа, наче птах…

Духи роду, всі предки волають,

Справедливості хочуть, благають!

Ти отримаєш все і по вінця,

За кроваву сльозу українця,

Ох, Росіє: не плач, не стогни!

Пришла карма: прощай, пропади!

“Борітеся і поборете!” –

Ці вічні, пророчі слова…

Шевченко наш, ти знав наперед!

Боліла вкраїнська душа…

Докладно тобою описана –

Москвинська загроза чуми.

І з болем так гортаються

Сторінки цієї війни.

Отож, бо піднімемо голови –

Нащадки самого Творця!

Ми зможемо! Переможемо!

Доб’ємо із пекла вужА!

І збудеться, як написано:

Ми Воїни Світла, Весни…

Під крилами Ангелів встоїмо!

Згорить вся чума у вогні!…

Лукашенко не “батя”- ти зрадник!

Білоруська земля, як заказник.

Ти дозволив нас взяти в кільце –

Тож тримай на подяку слівце!

Ти наступний зі списку проклятих,

А ми здатні навалу втримати!

Невідомо твоїй голові –

Збереже нас Господь на Землі!

Наші воїни, люди, солдати –

Переможемо! Є що втрачати!

Найдуховніша нація в Мирі,

Не покине нас Бог, бо ми щирі!

Долетить і до тебе привіт –

Зі свинцю надшвидкий переліт:

За Костопіль і за Полісся,

За наш край, за нашу пісню!