сумую дуже за тобою,
і ніби всі зійшли вітри.
до поки ніч підвладна мною,
я бачу твої дивні сни.
і день захмареним притоком,
з пронням сонця у руках,
затопить світ одним лиш кроком,
а я залишусь у думках.
вогнем запалені зірниці,
як зорі розквітають знов.
розплющивши від сну зіниці,
оговтаюсь від гулу й сов.
дива чарівні бачу чітко,
але не роздивлюся вже.
бо ти стрілаєш дуже мітко
і не врятувати вже мене.
твій погляд став для мене скарбом,
а очі діамантами в пісках.
не буде слово моє марним,
пам’ять ляже у кістках.

д.п

Чому це так
Чому я злий такий
Нічого вроді і не сталось
Але ж я злий
Бо не так сталось, як гадалось
Хотів одне, отримав інше
Хотів ось це, отримав «фе»
Михайло

Пропало все, що було тут між нами
Але ж нічого так і не було
Я любив тебе до нестями
А ти від мене відвернулась

З дня на день я думав лиш про тебе
Про ті очі,губи,про посмішку твою
Прошу поглянь хоча б на мене
І одразу посміхнусь

Надія довго не вмирала
Але вже кінець
Всьому прийшов кінець
Бо ти поїхала від мене
Поїхала ти назавжди

Михайло

Без тебе я
Як земля без сонця
Неможливе
Воно світле й тепле
Яке зігріває мене щодня

З кожним днем
Сонце все далі від землі
Від мене
Холод і сум, накрив усе
Що росло і розквітало

Пригадую тепер
Як дивлюся я на тебе
Й краса засліплює мене
І все на світі розквітає
Воно ж не дивно бо це сонце

І знаю лиш одне
Де б це сонце небувало
Якщо воно біди не знає
То й радість переповнює мене
Михайло

Кожної ночі я бачу море
Те море, як запах дитинства, любові
Те море, як присмак дитячих усмішок
Те море, найкраще, без всяких домішок
І бачу свій двір , і бачу там друзів
Сидим ми у дворі, п’ємо все теж смузі
Ми всі посміхаємось, ця дружба надійна
Незламна роками, така енергійна
І все це б було назавжди, всі ми разом
Але, хто б і знав, що прийде ця зараза
Ніхто уявити собі і не міг
Що ворог безжально прийде на поріг
Розкине нас всіх по містах, по країнах
І будем читати одні й тіж новини
Війна… Скільки ще нам зосталось терпіти?
Одна в нас мета, ми всі хочемо жити!
Без стаху, тревог, всіх цих пострілів, звуків
З веселим обличчям, не бачить ці муки
Щоб більше не бачить додаток «тривога»
І не читати «Прошу допомоги»
Я хочу одне , щоб єдині всі ми
Нарешті сказали проклятій війні:
Скоріш закінчись! Нам набридло , вже досить!
Нехай світ забуде, нехай він голосить
Про те, що не хочемо ми всі так жити
Про те, що ми люди, нас треба любити
Про те, що дитинство забрали в дітей
Про те, що не бачать сини матерей
Про єдність, про силу у нашій державі
Про те, щоб країна не знала печалі
Добру, варто бути у нашій країні
В незламній, квітучій, моїй Україні
І скоро ця буде палка перемога
І скоро всім друзям зустрінутися змога
І море не буду вже бачить у сні
Ці хвилі небесні, красиві й легкі
І я обіцяю побачать всі море
Те море, як запах дитинства любові
Те море, як присмак дитячих усмішок
Те море прекрасне, без всяких домішок.
Анна Шерстюк

Така красива, гарна, і смішна
Завжди коли коли її я бачу
Вона яскраве й тепле сонце
Що надихає, мене щодня

Здогадатись можна легко
Бо більше таких ніде нема!
З днем Валентина
Тебе….
Михайло

Загубитись, заблукати, забутись
і ніколи не повернутись.
Камбеків багато не буває,
але і це – не один із них.
Не плакати, не мріяти, не сміятись
та забути взагалі, як дихати.
Бути наодинці, з’їдати себе із зсередини
і ніколи нікому про це не розповідати.
Шаленіти, закохуватись з головою та віддавати всього себе
а потім знову вщент розбиватись, як наче вперше.
Намагатись скласти себе докупи,
проте в черговий раз опустити руки.
І не піднятись, не підвестись, не сцілитись.
Кричати з усіх сил та не бути почутим.
Здерти шкіру та ніколи не зрозуміти, що всередині.
Тонути та розуміти, що більше ніколи не вдихнути.
Пронестись по всіх спогадах із шаленою швидкістю
та не знайти, той справжній, щирий, чистий.
Чистий від болю, розлук, образ, недомовленостей,
проте такий омріяний і вічно бажаний.
Плакати, ридати та не мати змоги повернутись,
а потім змиритись і жити далі.
Та чи життя це?

Юлія Колега

Крокує одиноко літо синьооке
до осені залишився лише крок,
а поміж нас розлука , зима як вічна мука,
через туман і сльози не бачимо зірок.
До серця б пригорнути мені тебе
але життя чомусь не тим шляхом веде.
Крокує одиноко літо синьооке,
сумне, в сльозах у відчаю,
розгубленне зовсім
і від його самотності невистачає слів.
Мені б у твої очі дивитись і радіти
Але чомусь доводиться немов те літо жити.

Марина Жубрик

Ми забули, як вміємо мріяти.
І насправді як в житті треба діяти.
Як кохати, так ніжно і пристрасно.
Без думок і жалю за все скоєне.

Ми забули за посмішку в березні.
Нам так холодно й болісно в лютому.
Я тебе пригорну й укутаю.

Не кажи, що тобі вже не хочеться.
Не ламай вже раніше збудоване.
Все у нас ще попереду вір мені.

Ліка

Подаруй менi… нiжне кохання,
I скажи.., що ти любиш мене.
Ти мiй бiль, моя радiсть, зiтхання,
Не вiддам нiкому, нiколи тебе!!!

Подаруй менi… темнii ночi,
Пригорни.., до серця свого.
Подивись в моi лагiднi очi..,
Лише бачать тебе одного!!!

Подаруй менi ранки з тобою,
Поцiлунки твоi як "бальзам"
Обiймеш мене-залишусь "живою"
I не буде мicця… сльозам!!!

Подаруй менi… мiсяць i зорi..,
Шепочи лиш мое iм’я…
Ти далеко… А я у неволi..,
Бо без тебе… мене нема!!!
@Юля Котеленець.
Котеленець Юлія