Живем і мрієм,
Мрієм й вмираєм..
І кожен раз одне і теж.
Спочатку школа,універ,
Робота потім й пенсія.
Життя пройшло ,
" І що тепер? "
Тепер чекаєм смерті.

Ти знаєш..хочеться невпинно жити
Та не звичайне щоб було життя.
Щоб було ніби в фільмах чи в тій книзі..
Чи може про принцес як в тих віршах,
Що стали сильними або знайшли свій шлях.

Ти знаєш.. хочеться невпинно жити,
Але життя підводить і не раз..
Хотіла бути ніби в фільмі я,чи в книзі,
А вийшло тут якесь лиш небуття.

Хотіла бути сильною і шлях знайти свій,
Все вийшло навпаки..й не сильна я..
А шлях заплутаний як лабіринт невдач всіх,
Мені потрібна була біла полоса..

Настане час і буде все як в фільмі,
Настане час й для сили та удач..
Шляхи розплутаються,й буде все як в мрії,
Яку в дитинстві склала дівчинка мала ....

Ну що ж..
Питання маю лиш одне я.
«Як можу я прикрасити ці дні?»
Які здаються ну дуже нудними
Сумними і тужливими усі..

Я можу відповісти лиш про себе,
Читаю книги.. це для мене все..
Якщо читати то здадуться дні ці,
Коротші й веселішими ніж є..

Хоч ледве бачу після них, хоч щось я ,
Але щасливою стаю я хоть на мить..
Поглиблюю життя своє в світи ті,
Й відчути можу я в книжках путь свій..

Війна..так дивно жити звично,
Немов не було болю і образ..
Немов усе що сталося,нелогічне,
І люди що живуть у дивний час..
Радіють,ходять у кафе й театри,
Живуть..так звично ніби це усе,
Наснилося,й уві сні цим вічнім,
Все добре й не болить уже..

Спостерігати дивно так це збоку,
Коли батьки забрали за кордон..
Коли ти мучишся від жалю і думок тих :
"Чому вони?За що всі ці мороки?"
Здається іноді таким несправедливим,
Що вони мертві,а ти все живеш ..
Що в світі усьому цьому білім
Чомусь жива ти й це життя живеш.
Але війна така вже тобі звична,
Що не здається дивною вона
Болюча? Так,але вже не боїшся,
Бо не тебе одну торкнулась ця війна..

Настав той самий знаменитий день,
Дзвінок останній, кінець року й школи.
Зібрались вчителі всі ,і батьки ,
І діти,і уже випускники..

Наділи форму й зачіску зробили,
Книги всі здали і настав вже час..
Прощатися з учителями рідними,
Й поплакати про той хороший час.

Відправляться уже в життя доросле,
Хтось піде вчитись,а хтось працювать.
Але за туалетом не покурять,
І весь урок на парті не просплять..

Зустрінуть вони труднощі й образи,
Які життя доросле принесе.
Але воно лиш тільки почалося..
Тому потрібна посмішка удачі,
Потрібна й віра в те,що буде мир й добро..

Небо сьогодні сонячне й красиве..
Майже прозоре,якщо придивитись.
Проміння сонячні гуляють по камінню,
А вітер теплий віє над подвір'ям.

Сьогодні тихо,лиш птахи співають..
Десь зрідка зустрічаєш ти людей.
Летять птахи,як дні ті пролітають,
Щасливим першим,літнім днем ..

Не вкладайте сенсу у вірші,
Не робіть із них комедію чи драму.
Напишіть про щирість у душі,
Про стан свій,або небо напишіть.

Не читайте віршів про кохання..
Написаних в емоціях своїх,
Заплачете гіркими ви сльозами ,
Через щасливі миті,й кращі дні..

Вірші про день,вечір і ніч складайте
Не про хлопчину й дівчину малу.
Коли не стане їх, спогад болючим стане,
Й залишитесь самі з тими віршами..

на папері вона тонка
а в житті вся у сколах і тріщинах
я малюю її при свічках
а кохаю о темній опівночі

невагомо торкаюсь щоки
невагомість - то шлях до довіри
а під ранок шепочу вірші
хай ще спить , моє стомлене диво

відганяю від неї туман
їй в тумані ввижаються привиди
мов хлопчисько радію дощу
золотому дощу її хтиви

я чекаю її розмов
бо ж для неї розмова не просто
знаю певно - не слів потребує любов
а цілунків в шовкове волосся

пам'ятаю , що кава у неї міцна
що без цукру , але із цукеркою
і що спить вона мов дитя
і не дивиться у люстерко

на малюнках моїх вона
вся тонка, порцеляново - ніжна
а в житті так далеко близька
що я вивчив напам'ять всі тріщини...

2022 рік