Ось і завершилась осінь,
А за віконцем сніжить:
Грудень прийшов стоголосий –
Лютий, холодний і злий…

Зникло пожовкле те листя,
В’яне під снігом трава,
Лиш непохитна берізка
Стогне у полі одна.

Чути як вітер скрегоче
В шибки до мого вікна,
Я ж бо заплющую очі
Й думкою там де весна.

Бачу прозорі деньочки,
Чую я спів солов’їв,
А як розплющую очі –
Видно лиш люті сніги.

Сумують очі блакитні,
Скотилась солона сльоза.
Шкода, що завершилась осінь,
І тільки почалась зима.
Людмила Повар

Чи цінував ти мене так-як я тебе?Чи згадуєш?Чи плачеш?Чи сумуєш?
Розбите серце правди не знайде.
А я любила і цінила дуже.Чуєш?
Розмова до двох ночі-просто мова?
Нічого більше?Просто потік слів?
Я всеодно чекаю тебе знову.
Чекаю,дивлячись на дим слідів.

соня

А верби плачуть?
Верби плачуть
Росою зранку,чи сльозьми вночі
А верби бачать?Бачать щастя?
Чи бачать її сльозі золоті?
А верби чують?
Чують пісню?Що я співаю для її
А я співаю,хоч і знаю що ти не любиш ті пісні
Я під вербою напишу вірші
Вірші,для тебе-про сумну вербу
Я обоходив вже пів планети – знаю,таку як ти я точно не знайду.
Соня

Я день сьогоднішній для успіху відкрию:
Всі двері навстіж, хай зайде!
Я скористаюсь шансом, я зумію!
Фортуна мою долю не мине!

Всі перешкоди залишилися позаду,
До переможного кінця я мчу, вперед!
Попереду лише заграва…
Мій час настав, це той момент!

Ніщо й ніхто мене не спинить,
Я знаю ціль, йду до мети.
Усі буденні потрясіння –
Я оминаю у житті.

Бо поклик переможний кличе,
Хай сонце сяє і веде…
Я мчу до тебе, моя Зірко!
На крилах вітер пронесе…
ND💗

Прогулянка в чаті життя

Фото Олексія Сироватка
Надія Холод (ND)

Я день сьогоднішній для успіху відкрию:
Всі двері навстіж, хай зайде!
Я скористаюсь шансом, я зумію!
Фортуна мою долю не мине!

Всі перешкоди залишилися позаду,
До переможного кінця я мчу, вперед!
Попереду лише заграва…
Мій час настав, це той момент!

Ніщо й ніхто мене не спинить,
Я знаю ціль, йду до мети.
Усі буденні потрясіння –
Я оминаю у житті.

Бо поклик переможний кличе,
Хай сонце сяє і веде…
Я мчу до тебе, моя Зірко!
На крилах вітер пронесе…
ND💗

Прогулянка в чаті життя

Фото Олексія Сироватка
Надія Холод (ND)

Несамовито, як скажені, до білизни
За хлопців наших стиснули ми кулаки,
За пацанів, які пішли у контрнаступ
За землі України і за нас тут.

Нас попросили тиші і мовчати,
Не обговорювати, про контрнаступ не писати.
Тиша. Не інформує жодне офіційне джерело,
Та в кожного в тилу своє у контрнаступ вже пішло.

У кожного є ті, в атаку хто пішли,
Хто ввечері і зранку пишуть, що живі.
За кого моляться, і на кого чекають,
І рідними не рідні називають.

Не треба жодних нам підтверджень владних,
Щоб знати, розпочався контрнаступ.
Температура фронту нам самим відома
Крізь тих, хто в трунах повертається додому.

Побільшало. У війні зміни відчуваються.
В війні без смерті не перемагається.
Все розуміємо, мовчки тому за хлопців кулаки тримаємо.
Їм вижити і вдачі ми бажаємо…

11-06-2023
Е.В. Рей

Пʼять кілометрів на броні.
Дрібниця, це не дуже довго.
Це майже так, як до війни
Щоранку їздив на роботу.

Що, поле мінне? – Маячня.
Попереду поїде трал…
Поїхали… все… бережи нас…
Хай, пощастить сьогодні нам.

Вже ми десь поруч… Як там вчили…
Вже мабуть ворог бачить нас.
Мить почалась – життя в прицілі…
Але й прийшов атаки час.

Вперед… лише ще кілометр
Треба крізь той приціл пройти.
Взяти і втримати позиції,
Щоб хто позаду підійшли.

Ось, обстріл! Бій! Косять снаряди!
Жатва у смерті почалась!
Йдемо вперед, йдемо в атаку.
Вже близько, в нас зʼявився шанс…

Смерть шквалом обстрілу літає,
Обходить поки навкруги.
Біжу до того, хто стріляє,
Хто бачить мене у приціл…

Броня підбита. Повертаємось.
До їх позицій не дійшли.
Але то не відхід – атака,
Мотаємо її круги.

Ні, не сьогодні, мабуть завтра
Дійду до того, хто стріляв.
Хочу його обличчя бачить,
Його несамовитий жах.

Мені потрібно туди далі,
Пройти крізь нього, крізь приціл,
Туди, де в глибині минуле,
Де розташований мій дім.

І потому я повернуся
В приціл побачитись з ним знов,
Якщо до завтрашнього ранку
Доживемо в бою ми вдвох…

13-06-2023
Е.В. Рей

Ми біженці війни – в ній інших не буває.
Життя минуле ми покинули своє.
Просимо миру ми, як їжі зголоднілий,
Якому голод наче звичка вже.

Ми біженці війни – бо біжимо від неї.
Знайти бажаємо ми затишні місця.
Забутися, війни щоб не торкатись,
Але наздоганяє нас вона.

Ми біженці війни – нове життя шукаємо
В світі новому, де для нас все чужина,
В світі тому, який не уявляємо,
В який ми біжимо, в який жене війна…

06-06-2023
Е.В. Рей

Пустим поглядом дивиться у пустоту,
Його очі мов чорна діра.
В тій дірі завмер час назавжди,
Там минуле без майбуття.

Там побачити можна вчора.
Те, що постріл ракети вбив.
В тому вчора було і горе,
Але й щастя було поруч з ним.

В тих очах спогади про минуле,
Про загиблу онуку свою.
В тих очах відчай, біль і прокляття
Тим, почав хто цю кляту війну.

Він сидить. Поруч тіло онуки
Під фольгою тонкою лежить.
З місця зрушитися він не може,
Рідних смерть у ньому болить.

Його відчай ніхто не почує.
Від тяжіння застряг крик у ньому.
Біль вагою, як чорна діра,
Не дає звуку вийти на волю.

Ллється мовчки від нього прокляття,
Відбивається в небесах,
Звідки смерть прилетіла в онуку,
І куди він її проводжа.

Він сидить, відвернувся від світу.
Сльози тонуть у чорній дірі.
Повернутись в минуле бажає
Там де щастя, де всі ще живі…

03-06-2023
Е.В. Рей

Як виглядає вдалий день в війні?
Спокій коли не маєш навіть у ночІ,
Коли дратує майже все, втома долає,
Та навкруги усі, хто так тебе кохає…

А що таке невдалий день війни?
Коли додому йшов… та він згорів…
Шукав дружину, а знайшлося тіло…
На руки взяв дитину… схолоднілу…

05-06-2023
Е.В. Рей