Місто. Центральна його площа.
Звичайне йшло мирне життя.
Майже нічого не казало,
Що десь в країні йде війна.

Сонце. Ранок у день відходив.
Йшло свято першого причастя.
Збуджені діти і батьки.
Літало поруч з ними щастя.

Група військових, їх автобус.
В ньому музичні інструменти.
Звичайна справа, бо в суботу
На площі можуть йти концерти.

Хтось площею по справах йшов,
Хтось там гуляв, просто стояв.
По магазинах хтось ходив,
Хтось голубів там годував.

Площа тонула в різних звуках –
Гомін дітей, говір дорослих,
Весела музика десь грала…
Взагалі мирна обстановка…

Та раптом звуки надломилися.
І завмерло все навкруги….
На площу винесли труну,
А в ній загиблий командир…

То нерозумному здається,
Що в Україні є міста,
Куди б жорстокою ступнею
Не завітала би війна.

То виносили не труну –
Війни осколок виносили.
Який вражає біллю місто,
В якому не було обстрілів.

Ніхто не з ким не домовлявся,
Та площа встала на коліна.
Горе на площу завітало
Й сльози на очі накотило.

І стало миттю зрозуміло,
Навіщо були інструменти.
Заграла інша музика,
Не буде тут концертів.

Все виглядало начебто
На площу винесли святого –
Усі стояли на колінах,
Молились й поклонялись Б-гу.

Кожний, на площі хто стояв,
Здавалось, прощення просив
В того, хто за своє життя
У смерті інших відкупив.

На думку йшлось біблейське щось
З спокутою Христа –
В труні той, хто заради інших
Віддав своє життя.

Військові, як апостоли,
На поховання там чекали.
І всі, хто розумів, що сталось,
Голови з вдячністю вклоняли.

Всі на відспівування встали.
Спів голосно звучав
Від кожного, хто на тій площі
У той момент стояв.

Труну прощатись не відкрили
(Були на то причини!),
Наче боялись, що воскресне,
І зможе улетіти.

Труну відвозити почали.
Знов площа на колінах.
Здавлене горло, сльози
Знов всіх там полонили.

Закінчилось все. Відвезли.
Мов магія пропала.
З того, на чому зупинились,
Справи свої почали.

Хтось площею просто пішов,
Почав знов хтось гуляти,
І магазини знов ожили,
Продовжив хтось стояти.

Дитячий і дорослий гомін.
Голуби знову їли.
І потягнувся площею
Чарівний запах миру…

І з площі той уходив біль.
Його там поділили.
Той біль, який героя вбив,
Хто був там, уносили.

Поділений не може вбити,
Не забере життя,
Але він безперечно вплине
На міста майбуття…

29-05-2023
Е.В. Рей

«Київ тримайся!», «Київ ми з вами!» –
Коментарі ллються у телеграмі.
«Київ вже місяць спати не може,
Обстрілюють місто майже щоночі.»

«Ми із Херсону. В нас також стріляють!
Кожного дня місто наше вбивають!»
«З вами! Тримайтесь! Біль і ваш відчуваємо!»
Кожного дня тиші й вам ми бажаємо!»

«З вами Дніпро, Сарни, Дрогобич…
Тримайтесь усі! З вами ми поруч!»
«Тернопільська область. Ріднесенькі, тут ми!
Тиші і спокою! Біль ваш відчутний.»

Рівне… Полтава… Хмельницький не спить…
Одеса, Черкаси – й там Київ болить.
Рим і Мадрид, Нью-Йорк, Тель-Авів…
Світ поділяє український біль…

«Боже, благаю, хай повернеться
Тому, від кого метал на нас ллється.
Хай розгорнуться ракети в росію.
Плодів їм від того, що вони сіють.»

«Коли контрнаступ той вже розпочнеться?»
«Як воно бахкає! Дах весь трясеться»
«Вперед Україно!.. Хай здохне русня!..» –
У «телеграмі» своя йде війна…

«Відбій. Слава Б-гу. Ще можна поспати.
Годину залишилось відпочивати…»
«Слава і дякуємо ППО
За те, що ще трохи ми поспимо…»

02-03-2023
Е.В. Рей

Наша ненависть не вигадана нами,
Вона складається із каменів подій,
З трагедій тих, що души вивертають,
Із пережитих нами відчуттів.
Із міст, які синонімами жаху стали.
Цивільних масово вбивали там містян,
На серці викарбовано їх назви,
Їх біль навіки залишається всім нам.
Буча, Херсон, Дніпро і Краматорськ,
Кременчук, Вінниця, Славʼянськ і Маріуполь –
Не просто вже це не назви міст,
А тих подій, що в них в війні відбулись.
Ненависть наша з міст, які в історію відправлені,
В яких земля червоним віддає.
З їх іменами: Соледар, Бахмут і Марʼїнка, –
По Україні майже всій могили є.
Із міст, в яких збились з рахунку обстрілів,
Немає бо для нескінченності числа:
Київ, Чернігів, Харків, Миколаїв і Одеса,
Нікополь, Марганець… Там вбивства, не війна.
Із вибухів ракет наша ненависть,
Що долетіли, й з тих, що збило ППО.
З зруйнованих, з пошкоджених будівель,
З підвалів, перетворених в житло.
Із понівечених і обгорілих тіл,
Із полонених, виживших і вбитих.
З батьків, яким не бачити дітей,
З жорстокості дітей осиротілих.
З розлучених, з зруйнованих сімей,
З сварок, із викресленої заживо рідні,
З друзів, що стали миттю ворогами,
Не поділивши сторони в війні.
З слуху, що кожен звук із вибухом рівняє,
З жаху в душі та із очей в сльозах,
З усього, що творить війна із нами,
З усього, що росія принеслА.
Щодня ненависть у війні міцніше,
Щодня вона гартується в вогні…

Цензурно можна тільки це і розповісти
Про обстріли, що сталися в Дніпрі.

27-05-2023
Е.В. Рей

Все ближче й ближче підʼїжджає.
Душа всередині тремтить.
Сімʼю магнітом відчуває,
Попереду його летить.

Передчуття як насолода.
Сюрпризом їде до сімʼї.
Душа гуляє з нею поруч,
Хоч не зустрів він ще її.

І ось сімʼя. Зустріч. Обійми.
В них спокій й мир, і в них життя.
Так втопленик ковта повітря,
Щоб повернутись до буття.

Як феєрверк минає зустріч –
Зупинка щастя і покою…
Знову тремтить, бо відʼїжджає.
Знову розлучені війною.

28-05-2023
Е.В. Рей

Якась слабка російська мова,
Не вигадала вона слів,
Якими б зміг я описати,
Потвор, сидять що у кремлі.

І в українській теж у мене
Запасу слів не вистачає.
Кляну останніми словами,
Та якось слабко виглядає.

Дивна якась природа мови.
Як вийшло так – не зрозумів.
Потвори ці давно існують,
Але немає на них слів…

26-05-2023
Е.В. Рей

Яких тільки випадків в війні не буває –
Навіть хлібина солдата спасає.
Куля пробила і бронь, і тканину,
Та не змогла ще пробити хлібину.

Як спротиву символ країни всієї –
Воюють усі, усією землею.
В війні вся природа – ліса і поля,
І хліб повстає на захист життя.

20-05-2023
Е.В. Рей

Фантоми повстануть після війни,
Їх звали раніше містами.
Будівлі, розірвані на шматки,
Окроплена кровʼю земля там.

Життю там не буде за що зачепитися,
І смерть безробітною буде,
Безплідно гулятиме там пустота –
Безумства війни приблуда.

Там звуків не буде живих, лише вітер
Чіплятиме мертве із дзвоном.
Звучатиме спОлохом будь-який скрип:
«Не повторіть це ніколи».

Там вбили комусь батьківщину малу,
Залишивши тільки памʼять,
В якій наче вигадка марою житиме –
Тим містом гуляла радість.

Місту тому жити в спогадах тільки
Людей, що ту радість відчули.
Сльоза з їх очей онукам на памʼять,
Щоб про війну не забули.

16-05-2023
Е.В. Рей

По одному місту з ним ходив.
Проводив з ним у чергах час.
Сварився, мирно говорив,
Можливо десь відпочивав.
Не він мене не знав, не я.
Ми взагалі з ним не знайомі.
Однолітки ми з ним були,
Зростали в одному районі.
Тепер про нього знаю я.
Він захищав мене. Загинув.
А я тепер його боржник,
Той, в небо що кричить спасибі.
Своїм життям заборгував
Вже не одному у війні.
Як важко буде віддавати
У мирному житті борги…

30-06-2023
Е.В. Рей

***

Боягузтво на війні буває різне
Пряме і непряме, і навіть грізне.
Хтось каже: «Не піду я воювати,
Поки на фронт не підуть депутати.»
А хтось: «Пішов би, але на мені сімʼя.
Якщо піду їм загублю життя.»
«Я взагалі не вмію воювати,
На фронті тільки буду заважати.»
Хтось каже: «Як призвуть – піду» –
Обходячи повістки за версту.
Багато інших аргументів є в житті,
Щоби не опинитись на війні.
Але пусті слова то все,
Щоб виправдовувати боягузтво у себе.
Є й ті, хто відчайдушно рветься на війну.
Кричить: «Зубами буду глотку гризти ворогу»
Але від звуків обстрілу сміливість вся зникає,
І блідість боягузтво покриває.
Та що з усіма ними відбувається,
Коли на фронті бути їм трапляється?
Ніяк не можна все це зрозуміти,
Бій поки їм не доведеться пережити.
На фронті взагалі то неважливо,
Чи боягуз всередині ти, чи сміливий.
Відповідальністю своєю визначаєш,
Насправді що собою ти являєш.
Відповідальністю за тих, хто збоку, попереду, позаду,
За тих з ким в захисті стоїш та йдеш в атаку,
За тих, хто і тебе теж прикриває,
Збоку, попереду і тил твій захищає.
Тут неважливо ким був ти на гражданці,
Сміливий, боягуз, спеціаліст чи дилетант ти.
Важливо, щоб той, хто поруч, на тебе розраховувати міг,
Не зрадив щоб ти, з бою щоб не втік.
Фронт обнуляє все, що ти до цього говорив.
Використовується інший вимір – підвів чи не підвів.
Не в мʼязах і не в розумі на фронті справа,
А в тих, попереду хто, зліва, ззаду, справа.

29-06-2023
Е.В. Рей

О побратимах о своих
Вам расскажу историю.
Но вымышленными позывными
Их имена прикрою я.

Сократ, Гунн, Финн и Рыба.
Все абсолютно разные.
В пехоте вместе мы служили,
На «ноль» ходил не раз с ними.

Сократа звали мы «малым»,
Ведь в девятнадцать лет
Мало кто может заслужить,
Чтоб звали его «дед».

Да дело даже не в годах –
Мозгами молодой.
И взгляд на жизнь и поведение
Наивны у него.

Гунн был весёлый очень парень.
Лет двадцать пять ему.
Из Польши прибыл защищать
Он Родину свою.

Лет пять прожил он в Польше,
Имел карту поляка,
Но все ж решил – его война,
Приехал воевать он.

Финн жесткий был. За главного.
Нами руководил.
Лет пятьдесят до этого
Он на земле пожил.

Внуки наверно у него.
Я толком и не знаю.
Поговорить об этом времени
Мы так и не сыскали.

С Рыбой вообще я не общался.
Он мне пришел на смену.
До тех событий, что пишу
В отпуске он был неделю.

Финн рвался в бой. На штурм хотел.
Не мог он без движения.
«Движение – жизнь», – он говорил
И рвался в наступление…

Ходил попеременно с ними
На самый самый «ноль».
Фронтальная позиция
Нашей передовой.

Позиция – то громко сказано.
Больше одно название.
Яма, блиндажик. Невозможно
Ей штурма удержание.

Дежурная она была,
Врага встречала первая.
Держаться помогала ей
Родная артиллерия…

Помню последний раз ходил
С ребятами я на позицию.
Прошло довольно все спокойно,
Смогли мы возвратиться.

Снарядами нас крыла арта,
Летели «камикадзе»,
Дроны гранатами швырялись
И ядовитым газом.

Попыток штурма – всего две.
Не очень-то усердных.
Родило радость это в нас –
Враги наши подсели.

Отбыв свой срок, на удивление
Мы тихо отходили.
Нас россияне артиллерией
Даже не проводили.

Вернувшись получил приказ
Прибыть в подразделение,
С которого ушел в пехоту,
Чтоб быть в войне полезнее.

И Финн тогда спросил меня:
«Хочу ли я уйти?»
Ответ был: «Да,
Но я хочу, чтоб было без обид».

«Да, прекрати. Все всё увидели:
Каков ты, кто ты есть.
В любой момент тебя
Принять готовы здесь».

И вот отправился обратно,
Откуда уходил.
Герои моего рассказа
Позицию блюли…

Недели не прошло, как мне
На видео прислали,
Как позывными тех ребят
Снаряды подписали.

Я был уверен, что ребята
Были в гостях у арты,
И лично сами россиянам
Подарки подписали…

Настал час мены для меня
На новом месте тоже…
Я узнаю, в живых что нет
Больше моих героев…

По неизвестной мне причине
Им фланги не прикрыли.
Врагов пятнадцать человек
Тогда их окружили.

За всем там наблюдал наш дрон,
Помочь все были б рады,
Но в этот день все не срослось –
Закончились снаряды.

Блиндаж закидан был гранатами.
Потом в упор добили.
Навеки на посту остались
Они в братской могиле.

На той позиции в лесу
Лежат теперь ребята.
Вину пытается загладить
Их именами арта.

Родным не посчастливится
Ребят тех схоронить.
Позиции могилою
Для них придется быть.

Героями останутся
Тем, кто в войне их знали,
Кто позывными ихними
Снаряды подписали…

Если б не перевелся,
Я б с ними тогда был…
Сижу сейчас и думаю:
Рад ли тому, что жив?

Не радостно мне что-то,
Во мне что-то погибло.
Что-то легло там рядом
С ними в одну могилу.

Я будто бы как кот –
Потратил одну жизнь,
И думаю сейчас,
Как дальше с этим быть.

Раз Б-г меня оставил,
Значит не все я сделал,
Возможно, у меня
С ним общие есть цели…

Пишу больше для тех,
В тылу сейчас кто ноет,
Что от войны устал,
Что очень тяжело мол.

Расслабятся хотят
Выпить и закусить.
Хочу чтобы узнали,
Как достаётся жизнь.

Чтоб помнили всегда
Глоток свой совершая,
Что кто-то ради этого
В момент сей погибает.

Финн, Гунн, Сократ и Рыба
Погибли для того,
Вкусил еду чтоб кто-то
И совершил глоток…

Как нас на передке
Тыл этим раздражает!
Кто тут не побывал,
Тот вряд ли понимает…

26-06-2023
Е.В. Рей