Вибух… всередині вздригнулось…
Жах по обличчям проминув…
Дитина кинулась до мами,
Щоб страх її в мамі втонув.

До шиї сильно притискається
І тим на захист сподівається.
З нею єдиним хоче стати,
Їй так безпечніше із мати…

Мама її до себе тисне,
Тримає якомога міцно,
Хоч все чудово розуміє,
Так врятувати не зуміє.

Їй і самої дуже страшно,
Сама би кинулась до мати.
Та заспокоює дитину
І молиться, що горе мине.

Біжати, хочеться біжати,
Та страх не можна показати.
Себе в руках треба тримати,
Дитині спокій зберігати.

Так тиснуться один до одного,
В середині усе холОдніє.
В обіймах їх серце стискається,
Взаєм любові проявляється…

Час мине… майже заспокояться…
Життя звичайне в них продовжиться…
Та від новин у жах кидає,
Мати дитину пригортає.

Міцно до себе притискає,
І в тиші голосно ридає -
В іншому місці з-під завалів
Маму з дитиною виймають…

Дитина те не розуміє,
Від чого мати сльози лиє.
Наївно й лагідно втішає…
Інший жах сльози викликає…

20-01-2023

***
Тривога… вхід до магазину,
Стоїть ридаюча дитина.
Коляску з немовля тримає,
Міцно, із рук не випускає.

Підходять незнайомі люди:
«Що трапилось? Вас що, забули?»
Жінка виходить з магазину.
«Доню, плачеш чого ти, мила?

Ми ж домовлялися з тобою,
Солодощі куплю й виходжу.
На п’ять хвилин я відлучилась.
Чого ти плачеш, доню, мила?»

Десятирічна та дівчина
Відверто мамі відповіла:
«Тривога почала лунати…
Без тебе я боюсь вмирати…»

Хто чув слова дитини той,
Утриматись не зміг від сльоз…
Це був Дніпро… тиждень до цього
Ракета влучила по дому…

***

Мама на кухню, у кімнату -
За нею бігає по хаті,
І носить іграшки свої:
«Мамо, дивись гарні вони».

Мама сидить у туалеті -
«Я постою тут біля двері».
Мама працює - «Подивись,
Як склала іграшки свої».

В серцях не витримала мати.
«Ти можеш дати працювати!» -
За руку лагідно взяла:
«Мам, не кричи тихенько я.»

І винно дивиться на мати -
А та не може працювати,
Своєї почуття дитини,
Вона чудово розуміє.

П‘ять років їй зараз лише,
Жах свій так виражає ще…
Це був Дніпро… тиждень до цього
Ракета влучила по дому…

***

«Тягар навіки на душі…
Могло як статися це все?
Всього хвилинна неуважність -
Забув смартфон на тренуванні…

Тренер його додому взяв,
На інший телефонував:
«Заїдь і забери свій «фон».
Я вдома. Тут віддам його.

Будь ласка, швидше, бо сім‘я
На вулиці мене чека.
Збираємось ми погуляти,
Тебе чекаю, приїжджай ти…»

Спізнився… лише хвилин на десять…
На вічність… бо загинув тренер…»
Прощання… дружина, дві дитини…
Камінням відчуття провини…

Юначе хмарою страждає…
Він телефон свій проклинає…
Це був Дніпро… тиждень до цього
Ракета влучила по дому…

***

Коли рядки оці писались
Дніпро під вибухи здригалось.
Два тижні навіть не пройшло -
І знов жахалося Дніпро…

26-01-2023

Гримить, над Україною гримить…
Літак то в небі пролетить…
То гвинтокрил дахами мчить…
То мина на вуха свистить…
Зудять БПЛА, летять ракети,
Танки гремлять і трощать землю…
Артелерийський «мінус», «плюс»
Тягнуть кривавий гучний блюз…
То вибухи землю здіймають,
Все навкруги себе змертвляють.
Спустошення і руйнування
Гремлять як пекла покарання…
Гучне «Лягай!» зміняє стогін -
Поранені кричать від болю.
Біль цей розноситься країною,
Пораненими і загиблими…
Тил генератором трескочить,
Сигналами мозок морочить -
«Швидкі», «пожежні», «поліцейські»…
Мов апокаліпсис вселенський.
І, наче вишенька на торті,
Гуде повітряна тривога…
Тут навіть цвинтар не мовчить,
Горем щодня він голосить.
Гул кроків, плач, постріли в небо,
Гімн, крики розірвання нервів…
Зойк України більше й більше.
Гримить! Загинула в ній тиша.
Гучно думкИ навіть лунають,
Війни бо звуки заглушають.
Мольби зриваються на крик.
Здається, навіть Б-г кричить!

29-01-2023

Тримай свій, Україно, стрій
Залиш хандру і сльози.
Згадай якою ти була,
Коли прийшла загроза.

Як всі в війну тоді вступили,
Наче одна людина,
І як спіймали той кураж
Свободної країни.

Згадай, як єдністю вражала,
Байдужість проломивши.
І як з зацепеніння світ
Від єдності той вийшов.

Заздрість, захоплення тобою
Лилися тоді світом.
За честь велику раптом стало
Вважатись українцем.

Як свари тоді закінчились,
Як друзями всі стали,
І як жага перемогти
Світлом в очах палала.

Згадай про розпач ворогів
Від спротиву країни,
Як віддавали й віддавались
Заради Батьківщини.

Сльоза була на всіх одна.
Одне загальне горе.
І радість - «ворога бьємо» -
Єдиним пливла морем.

Згадай про лютий місяць лютий,
Той дух в собі тримай.
Шлях, до майбутнього що вів,
Ти свій не залишай.

17-02-2023