Як не впасти в безодню, коли ти за крок…
Коли ти як риба хапаєш повітря ротом
Коли на спині мішок
І гаряча зола за воротом

Як не впасти в безодню, коли ти мати
Коли не належить собі самій
Коли маєш про когось дбати
І маєш вийняти з себе сотні Марій

Як знайти хоча б щось, там де болить
Де відкриті ятрять рани
Як відшукати себе хоч на мить
Коли тобі кажуть "люблю мама

Ліна Гончарова

Слабкий, проте не через втому,
Слабкий до хрусту у кістках,
Слабкий учора та сьогодні,
Слабкий неначе в кайданах,
Хоч серце лине десь угору,
Бажає усмішок в очах,
Холодний розум б‘є до долу,
Не помічаючи прекрас.
За що б не взявся все дарма,
Адже страхи зїдають мою душу,
А раптом ні? А раптом не моя?
А раптом сяду у калюжу?
А як не вийде? А якщо вийде все не так?
Як бути потім і що скажуть люди?
І кожний раз – оці слова,
Ножем я ріжу в своїх грудях.
Слабкий, адже не зміг сказати:
«За тебе ліпшої нема»,
Лише мовчав, а мав кричати:
«Без тебе я не мав життя!».
І замість того, щоб тримати,
Втонути прямо у тобі,
Курив й дивився, як зникає,
Знайомий силует в пітьмі.
Слабкий…Слабкий настільки, що огдидно,
Коли дивлюсь на дзверкало у ванній,
Блюю від себе адже бридко,
Що не мав щастя, а лиш знак питання.

Марк Задунай

Я не буду вмовляти, не буду чекати.
Я не вмію любити, мені набридло страждати.
Я не буду плекати мрії чорно-білих фантазій,
І щоразу тікати від своїх відображень.

Я загубилась у снах, а дні летять наче птахи,
Яких я давно вже не в силі спіймати.
Визираю в вікно та боюсь визнавати,
Що ядерний гриб я не в силі спіймати…
Та світлом надії знову все запалає,
Надія жива, адже вона не вмирає.
Jessica

А погляд дівочий, невинний, щасливий

Впіймати його-секунди момент
Заклякнеш від нього, як той монумент
Любити до смерті-його аргумент
Та віра її-забраклий фрагмент

Не бачив ніколи такої краси, томись незворушно тепер до весни…
Не втопить у сухості повінь страшна
Не спалить теплом холодна зима
Продовжиш стояти, чекати весну
І нікому з тебе зігнати росу

А погляд дівочий, невинний та щирий
Втомився за час, котрий був безвірий
Та прийде невдовзі чарівна весна
Розірве кайдани, без слів голосна
Ігор Бабій

11.07.2023

Відчула я блаженну насолоду.
Затанцювала з вітром із полів…
Тепер гуляю вільна, на свободі,
Посеред моря жовтих колосків…

Жнива попереду чекають.
Колосся золоте покине рай…
Здійнялася у небо аж до хмари –
Птахів родина, їх домівка гай…

Прогулянка моя триває…
Чорниць достатньо наберу.
Родом з дитинства, спогад поєднає,
Дарунків лісу у долонях принесу.

Летять роки, все стрімголов несеться…
В захопленні душа від світу чар!
Ця мить життя…і защемить, так серце!..
Живемо один раз і це наш дар!..
ND💗
"Прогулянка в чаті життя"💌
Надія Холод (ND)

Всі троянди літа я в букет зберу…
Кольору любові, бо я так живу!
День липневим сонцем
осліпив мене,
А що буде далі – буде головне!

Прогуляюсь в лісі, зберу липи цвіт…
Стало трохи жарко,- сонячний привіт!
Вітер листям в’ється, радість на очах…
І душа сміється,
бо пропав весь страх!

Десь заметушились між дерев пташки…
Трохи причаїлись…я, наче у сні…
Кольорова казка навкруги дзвенить,
То природи маска, чарівлива мить…

Треба повертатись, забарилась я,
Та не відпускає казка лісова…
Наскладаю в пам’ять файлів сонця дня…
Коли буде сумно, їх відкрию я.
ND💗
Надія Холод (ND)