Вечір.
Сонце заходить і світить жовте проміння.
Птахи співають на деревах біля озер,
Ми сидимо вдвох, і дивимося лише в очі.
Ти робиш розклад на таро,на кохання,
І чомусь вони вказують саме на тебе.
А я вже й не дивуюсь, тому, що давно відчуваю цей трепет..

Я читаю тобі книги,легкі ромкоми,під які можна заснути,
Але чомусь ти не спиш,слухаєш мій голос
Не вникаючи в текст,просто дивлячись.
Я продовжую читати,вставляючи свої думки,
А ти все так же слухаєш,додаючи декілька своїх слів.

Вже темно,я й не помітила як заснула.
Біля тебе.
На ковдрі.
Паралельно до просторого неба..

У глибині серця таємниця закута в милість,
Журба довго тліє,ховається в ніч.
Вона підстерігає в кутку і примружує очі,
Журба - це співачка,що плаче щоночі.

Просякнута болем,печаллю та смутком,
Але чи всі знають,що - вчителька мудра?

Яка вкладає в нас сили,розпалює вогник в грудях,
Породжує досвід,який бачить у ваших очах.
Навчає цінувати радість і щасливі дні,
Журба надасть вам крила,щоб піднеслись до неї ви.

Прикриє своїми коли очорниться небо,
Журба - наш поклик,який розвивається в серці,
Журба - подарунок, свобода і чесність.

Мамо,а правда ,що в чорта є два рога і хвіст?
Це правда,що завжди ходить він з вилами?
З цікавістю дитя мале спитало,
А мама подивилася на нього і чітко відповідь на це питання дала —
В чорта нема ні рогів,ні хвоста,
Він сидить в бункері,там кабінет обставив.
Мораль та совість? Незнайомі ці слова
Для масових убивств наказ складає.

Ми думали що це зірка падає з неба,
Тому довго дивились їй в слід і проводжали майже до кінця.
Ми думали що вона така яскрава -
"Я ніколи не бачила зірку з близька!"
Ми думали що виконає бажання,
Говорили по телефону і ти розказувала про них.
Ми думали що житимемо довго,
Та зірка впала прямо на твій дім..

Не пам'ятаю хто сказав,що покохати людину яка пише це найжахливіше що буває в житті.
Хтось скаже : «чому,це ж прекрасно,що вас поминатимуть десь у вірші! »
Але кожне слово,кожна образлива дія будуть написані там,
Тому стережіться і будьте особливо обачним докидаючи дивні слова.

Моя люба пані,
Я виконаю все, що ви накажете,
Я виконаю все,навіть помру.
Лиш перед цим дозвольте те зізнання,
Яке переверне стосунки всі мов гру..
- Дозволите?
- Що за питання? Дозволю звісно,кажи швидше лиш.

Тоді слухайте уважно і не перебивайте.

За вашу усмішку чарівну,таку привабливу й м'яку я перебила б пів країни,щоб бачити лиш вас одну.
За пір'ястий,крижаний дотик..хоч і холодний та розтопить те серце що б'ється в грудях,
Приглушений й ритмічний звук він замінив той серця стук.

- Але ж..

-Просила ж вас,не перебивайте
Я бачу що терпіння вже немає,
Тому скажу все коротко я вам.
Люблю я вас завзято й так зухвало,та лиш надію ви дасте навряд..

Її слова перебив сонорний дзвінок,
Як в сні та відповідь звучала,та не почув її ніхто..