Наді мною пливуть не кити,
А люди та їх коти,
Автівки, дерева й хати,
Дороги, дамби, мости…

А піді мною – дно,
Знаю його давно.
Випливем все одно:
Іншого – не дано.

(с)

P.S. Вірш присвячено катастрофі на дамбі Каховської ГЕС.
Катерина Нікода

Моя муза, це сум
І вона не гарна
Не така як в книжках
Не така як на устах

Вона боляче мовить
Боляче б’є
Знесилює душу
Та серце моє

Позбутися не хочу
Я звикла уже
До цієї музи
Що вбиває мене

Із нею прекрасні
Виходять вірші
Але не довго ми будемо
Разом на листі
Арія

Колись ти зрозумієш
Що мене вже нема
Дам я тобі зараз підказки
Чому я пішла

Гірко було жити
Ти зрозумієш
Як дихати важко
Та коли руки німіють

Від сонця не радію
Вночі більше не сплю
День став такий сірий
Що хотілось в петлю

Всередині ламалося
Щось дуже болюче
Це моє життя
І надія твоя

На очах я помирала
Але з усмішкою
Щоб ти знав яка я гарна
Коли навіть болю

Напевно ти розумієш
Чому я пішла
Але більше не зрадієш
Моїм очам

Вибачатися нема сенсу
Біль не пройде
Але знай, ти не винен
Я сама в себе є
Арія

Ти воїн світла,ти воїн миру.
Ти так втомився, щиро вірю.
В твою втому, спрагу, біль і рани.
Біль за побратима , за невинну дитину …
Я кожен день, кожну хвилину.
Буду молитись за Вас- соколи!
За невидимий захист, за душевну рівновагу…
Я Вірю! Вам важко…
Не так хотіли жити…
І те що вже минуло, ніколи не вернути!
Але я Вас Благаю!!!
Тільки живіть і повертайтеся додому !..

Філіп Тетяна

Сенсу немає в житі
І знайти не дано
Ні цілі, ні мрії знову
Як очікувалося давно

Бути примарою довго
Не звикати цей раз
Я звикла бути тіню
Та ховатись вночі образ

Виливати почуття не складно
Але потім боляче збирать
Як не бачу сенсу жити
Так не бачу як вмирать

Може це життя таке і буде
Тоді сенс і є, щоб помирать?
То чому б не кінчити одразу?
Та заново почать

Чи страх, чи кохання
Не дає піти
У почуття надії
Смертної тишини

Говорити можу багато
Про бажання ці темні
Але мало я робити
Можу для життя собі

Чи то легше, чи то страшно
Я не розумію досі, так
Але знаю чого хочу
Тут я впевнена, отак

Зупинитися не хочу
Але не хочу йти
Але сенсу бути тута
Я не бачу без мети

Віднайти мети не хочу
Складно мати її в собі
Без сил ступати рівно
Я не зможу довго за нею йти

Останнє, щоб хотілось
Це довго мовчати
Бо мовчання моє
Має сумний кінець
Арія

Боже великий, Всемогутній.
Я благаю тебе, дай їм сил.
Захисти і збережи життя кожного Воїна-Світла!
Дай їм міць і загартуй їхній дух- проти пітьми, проти тієї саранчі, що спустошує все на своєму шляху.
Дай щоб кожний захисник повернувся до своєї домівки, своєї сім’ї, своїх батьків і дітей.
Щоб настав мир і розквітла наша ненька…
В пам’ять кожному загиблому воїну, жінці, дитині, кожній людині.
Я вірю і знаю- Добро Перемагає!
Але якою ціною?
Скільки загублених душ,-
Скільки розбитих сердець,-
Скільки калік і сирот, –
Скільки спустошених земель…
Боже! Прости! І благаю захисти!

Філіп Тетяна

Твій погляд.
Я закохалась в нього.
Він був такий як: темний, тихий ліс.
Ніколи не було у ньому сонця,
чи може й інших фарб якихсь.
Ти так дививсь мені у ввічі, що серце виривалося з грудей.
Слова там були точно лишні,
бо в нас була та сама,
зорова, дуель.
Я закохалась в твої очі.
Бо ти дивився, як ніхто.
Той перший і останній погляд.
Назавжди буде в пам’яті обох.
Ти б знав, як же я хочу повернутись
в те місце, час, де тільки ми.
Та мрія ця житиме зі мною,
як і у Роуз Дьют Б’юкейтер колись!
Садовчук Дарія

Скільки крові пролито було?
Наших батьків й дідів…
А скільки ж в землю полягло,
Митців, поетів різних?
Їх всіх убили за їх думку,
За мову, віру та народ.
А головне, про це усе
Подбав «любимий,
братский наш народ»!
Ці кати убивали тисячі людей,
Розстрілювали, голодом морили.
А зараз кажуть: «У вас же нет поетов, художников великих»
Хоч ці гнидоти інтелегенцію усю
Розподілили, кого привласнили,
Кого добили…
Та то й не дивно, бо той хто проти
Влади йде – миттєво ворогом стає.
Ці душегуби не лише Дорогоцінний час в нас вкрали,
А ще й життя людей забрали
Степанчук Анастасія

Скільки ще часу мені глушити почуття?
Скільки ще мовчки дивитись та страждати?
Ні, і це не про себе зараз я, а тих хто може лишень в душі кричати.
Можливо, біль чи голос другорядний. Їх зводить з вірного шляху.
Та все ж є ще сім’я та друзі, які підтримать можуть в хвилину будь-яку.
Ні, йому це вже не допоможе, бо саме через них він помирав щодня. Вбивав в собі бажання, хобі. Усе робив як йому лишень мовляв. І ціль поставлена в його думках, втрачала сенс, не бачила буття. Нема того прориву, драми, що дадуть поштовх до існування нового лиця.
Нема тієї підтримки та опори, без яких важко все пройти й не впасти як у перший раз.
Ти сильний і це знаєш добре Довірся тільки своїм почуттям.
Я впевнена життя-це коло. А радіус у ньому ти який ніколи вже не знайде другого кінця .

Садовчук Дарія

А ти лише друг.
Напевне лиш так і не більше
Хоч знаю, ти кохаєш мене.
Проте в мене до тебе лиш дружні амбіції
Так, знаю,боляче. Чути тобі це в лице.
Хотіла листом, але ні, це б було вперше.
Ми ж не в 17столітті живем.
Я знаю,тягнула час довго і ти встиг покохати мене.
Та все ж я повторююсь ти для мене не той з ким танцювати у Wedding day.
Не бачу в тобі я коханого, милого й любого знай.
Ти лише друг і крапка, для мене лиш так пробачай.
Садовчук Дарія