Я тебе покохала, як тільки побачила.
Лиш, можливо, не зразу призналась собі.
Нічого такого в житті я не бачила,-
Тепер всю любов подарую тобі.

Я тебе покохала за ніжність і ласку,
За щирі, безмежні, палкі почуття.
Хай буде любов наша схожа на казку
І безтурботним наше життя.

Хай буде шаленим наше кохання,
Твердим як граніт стане воно.
Хоч доля готує випробування
Життєва стежина – міцне полотно.

В нім кожна подія – це візерунок
І кожна сльоза не буває дармА.
Для мене коштовний ти подарунок
Подібних у цілому світі – нема.
Алла Яценко

Я тебе завжди хочу торкатись,
Шалено і ніжно з тобою кохатись,
Ловити твій погляд, дивитися в очі,
Тепло твого тіла відчувати щоночі.

Гарячі обійми і лагідні руки,
Пристрасть, бажання, солодкії муки,
Любов до знемоги і насолода,
Взаємне кохання, молодість, врода.

Я хочу з тобою пройти всі дороги,
Забути про розпач, біль і тривоги.
Здійснити всі мрії, потаємні бажання,
Щоб тільки міцнішало наше кохання!
Алла Яценко

Я не можу без тебе і дня,
Я не можу без тебе й хвилини,
Бо для мене – ти ціле життя.
Ти моя кохана людина.

Ти моє щасливе життя,
Ти мої безкраї простори
В нас на двох єдине серцебиття,
В нас на двох радість і горе.

Ми з тобою розділимо все:
Наші плани, мрії, бажання.
Ритм життя нас на хвилях несе
Під вітрилами з нашим коханням.
Алла

Я відкриваю шафу з купою листів,
Листів яких я так тобі і не показала,
Бо я ніяк не можу наважитись,
У мене просто сміливості не вистачає,
У тих листах я зізнавалась тобі,
В коханні, болі, та стражданні,
Я не знаю, що тепер робити з ними мені,
І кожен лист я думала пишу востаннє,
Але я не могла зупинитись,
Писала тобі їх кожного дня,
Казала, що відправлю їх,
Але сміливості не вистачало,
У тих листах я писала все те,
Що зараз відчуваю я до тебе,
Не знаю можливо і настане день,
Коли ти отримаєш їх від мене,
Знаєш вже немає сил,
Я так хочу тобі зізнатись,
Але не можу, не знаю як,
Я так боюся осоромитись,
Я написала близько ста листів,
У них писала майже все однаково,
Бо коли я писала то ставало легше мені,
Мабуть весь біль на лист передавала,
Ти знаєш я вже давно кохаю тебе,
При зустрічі з тобою я тікаю,
Ну не вистачає сміливості у мене,
І це моя кара я це знаю,
Та може я колись все ж таки,
Наберуся сміливості і підійду до тебе,
Віддам свої листі у твої руки,
І вмить втечу від тебе,
Я знаю це не правильно,
Ось так тікати нічого не пояснивши,
Але мені так буде легше,
Мені так буде легше жити,
Я не знаю як ти відреагуєш,
Але чомусь боюся твоєї реакції,
Боюся, що ти не захочеш,
Не те щоб брати, а й читати їх,
Та ще цього моменту не настало,
Не знаю напевно до нього,
Я напишу ще листів багато,
Які так і будуть в шафі валятись.

Анастасія

О, Оріон! Світи довічно!
Дорогу людям простели!
Всесвітня зірка, промінь світла,
У вічність душу загорни.

Твій світоч,- розсип діамантів,
У серці спалює сумне,
Зустрінуть люди мирні ранки,
Тінь відійде,- усе мине…

По горах стелеш перламутром,
Переливаєшся в тонах…
Росток надії у майбутнє,
Лунає йойкіт в Небесах!..

О, Оріон,- ти зірка щастя!
Серед мільйонів світлячків…
Настане час…минуть напасті!
Ти мрія, зіткана зі снів…
ND💞
Надія Холод (ND)

Вона була тою, кого не хотіли любити,
Бо завше з’являвся хтось краще, миліше.
Вона була тою, кого не любили хотіти,
Бо завше хтивість ставала синонімом тиші.

Я балакала з нею, навіть коли не бажала.
І слухала думи, читала вірші її, бачила плач.
Я балакала з нею, коли вона щиро кохала.
Але кохала не того і не ту, чуючи вічно: "пробач…"

Такою дивною жити, я чудувалася кожного разу,
Коли та уявляла і грала ту утопічну виставу.
Такою самотньою бути, я пам’ятаю кожну ту фазу,
Коли вона хотіла у гору, маючи лиш баюру плюгаву.

Гадки не маю, за що їй були усі прожиті муки і біль.
Вона і не ангел, і не світла, як хмара, це правда.
Відки не знаю, черпала духовності мила відтіль,
Коли погребли справедливість, залишивши зраду.

Отож була і залишилась не зрозумілою вона.
Страхів, проблем і паніки був вагон і цеберка.
Дивлюсь на неї і не розумію, чому то ніби я?
А потім бачу, що то так і є. Це я дивлюся у люстерко.
Loona Cygne Noir

Життя на стільки цікаве, ти навіть не уявляєш

З кожним днем щось нове

Може сльози, а може сміх

З кожним днем є щось нове

Виходьте всі!

Виходьте з минулого

Живіть сьогодні!

Лише цим дивним днем

Лише сьогодні!

І ви побачите все те, що маєте

Живіть без надії та очікувань чогось

Живіть так, як цього хочете ви

В цьому житті нам дали все, лише не всі знають це

Час, це одне що закінчується

Він швидко йде!

З кожним днем ставайте сильнішими, не давайте часу на сум і на поганих людей

Це допоможе!

І знайте тільки одне, життя є цікаве!
Віталій

І знову дорога,дорога й війна!
І знову вона залишилась одна…
Прощальні обійми і смуток в очах,
Така важка ноша на її плечах.
додому.
Хто рідних не чекає додому.Той не розуміє тривогу і втому.В них день наче місяць,а може ,і два.
А як не подзвонить-рятунку нема.
Ще хлопцем пішов -його вірно чекала.
А потім йому нареченою стала.
І знову розлука,розлука сумна…
Тепер чоловіка чекає вона.
Ще зовсім дитина в – очах все життя.
А в серці велике ясне почуття.
Героями сміло ми можемо назвати ,І тих хто вірно уміє чекати.
Anastasia

Життя на стільки цікаве, ти навіть не уявляєш

З кожним днем щось нове

Може сльози, а може сміх

З кожним днем є щось нове

Виходьте всі!

Виходьте з минулого

Живіть сьогодні!

Лише цим дивним днем

Лише сьогодні!

І ви побачите все те, що маєте

Живіть без надії та очікувань чогось

Живіть так, як цього хочете ви

В цьому житті нам дали все, лише не всі знають це

Час, це одне що закінчується

Він швидко йде!

З кожним днем ставайте сильнішими, не давайте часу на сум і на поганих людей

Це допоможе!

І знайте тільки одне, життя є цікаве!
Віталій

і знову я сумую у кімнаті,
не чути шуму й гомону у хаті,
а я сиджу, заплакана, в сльозах..
чому все так? чому все так?
і знову я не можу все прийняти,
хочу змінити все, не спати.
та втямити потрібно річ одну,
в житті все скінчується, і швидко
час плине і не чекає хвильку, лиш щоб подумати мені.
сьогодні сміх і радість, втіха,
а завтра знову сум і крига
прийняти все потрібно, і одразу
бо потім легше будеш засинати
і сни не будуть мучити тебе.
Владислава