В обіймах вітру,
з посмішкою сонця,
Під супровід
пташиних голосів,
Підходить день
до кожного віконця,
Не підійшов
до мого, не посмів.

За ним, як знав,
журба моя сховалась,
Дуже поранена
душа її, болить,
Про те, що плакала,
нікому не зізналась,
Нема кому,
та й совість не велить.

Вітер війне
ще подиху краплину,
А сонця промінь
сльози обітре,
Та забіжить
в червону горобину
І жартома
в вікно моє моргне.
10.08.2023.
Ганна

Ця історія розпочинається в невідомому світі, в країні під назвою Айландія. Вона розташована десь по той бік горизонту, де сплітаються сонце і мряки, де кожен ранок збуджується казковими забарвленнями, і кожен вечір підносить до неба зорі, наче множину обіцянок. Тут живе наш герой, молодий письменник-підліток на ім’я Адам.

Події цієї історії розгортаються в часи війни. Айландія потонула в хаосі, а її мешканці жили у страху та надіях на краще. Адам був не винятком. У свої 18 років він відчував велику втрату та безпокій, не тільки через війну, але й через свою власну таємну сутність – він був геєм.

Одного дня, під обгорілим небом Айландії, Адам вирішив виїхати у пошуках безпечної пристані. Він обрав місце, яке стало його другою домівкою, і назвав його "Любовністан". Тут він почав життя "з чистого листу". Він знайшов роботу і почав навчатися в університеті, розцвітаючи під сонцем незалежності та вільності.

Одного дня на університетському корпусі Адам зустрів Еріка. Цей хлопець був як свіжий вітерець, який вніс в його життя радість і надію. Ерік був мрією, якою Адам не міг поділитися навіть з найближчими друзями.

З Еріком вони проводили безкінечні години на березі озера, обіймаючи одне одного та розмовляючи про мрії. Адам відчував, що це те, що йому завжди не вистачало – істинна любов і спільний шлях. Вони стали нероздільними, і в їхньому об’ємному світі не було місця для страху та сумнівів.

Але доля нещадно грає свою гру. На роботі Адам познайомився з Олексієм, своїм керівником. Цей чоловік був яскравим, рішучим та завжди впевненим у собі. І хоча Адам не сподівався, що це може статися, його серце почало битися швидше при кожній зустрічі з Олексієм.

Одного дня, Олексій запросив Адама на побачення. Вони вирушили у ресторан і випили гласні вина, які розвіяли всі залишки сумнівів та робили майбутнє яскравішим. По закінченню вечора, вони вирішили провести ніч разом. Адам відчував, що це може бути щось особливим, і його поцілунок з Олексієм був власним актом відчайдушності, але й надії на щасливе майбутнє.

Але час від часу, коли ми робимо вибір, ми не завжди впевнені в ньому. Після тієї ночі Адам відчув сильну душевну боротьбу. Він вирішив взяти паузу у відносинах з Еріком, щоб дати шанс своїм почуттям до Олексія. В цей час його світ став нестабільним і хаотичним.

Але життя рідко буває казкою. Відносини з Олексієм розцвітали, а потім вмирали. Адам зрозумів, що його серце належить іншому, і він вирішив повернутися до Еріка. Але тепер Ерік вже не був готовим прийняти його назад. Його серце було зламано, і Адам розумів, що втратив найцінніше, що коли-небудь мав.

В житті Адама було багато темряви. Він відчував себе самотнім, втративши батьків та друзів, і тепер втратив любов свого життя. Нервові зриви та внутрішня пустка стали частиною його щоденного життя. Він навіть задумав про те, як завершити своє життя.

Але в серці Адама ще залишалася іскорка надії. Надія на новий початок, надія на зміну, надія на те, що життя може бути казкою, навіть у таких темних часах. І, можливо, коли-небудь, Адам знайде свій щасливий кінець у цій чужій країні, де він знайшов свою справжню себе та, можливо, свою справжню любов. Але ця історія залишається незавершеною, як казка, яка продовжує розкривати свої сторінки перед нами, адже життя – це завжди найбільша загадка і пригода, яку ми можемо пережити.
Дімітро Лісовий

Я покохаю вас мов ту молитву, я покохаю вас не мов той страх, що опановує мене що разу, що я намагаюсь зайти в той божий храм, бо кохати вас то є помилка то є дуже великий гріх, янгол не має вклонятися дияволу, та мій зрозуміти цього не встиг, його щоразу пробиває струмом, як ви з’являєтесь занадто близько, коли торкаєтесь мене без сорому та страху, коли говорите що диявол теж вміє кохати, я мала би дати вам відповідь мала би відмовити та пити що дня святу воду, каятись перед господом, та бути розп’ятою на хресті, та натомість я знову вам дурницю відповім, я буду кохати вас навіть дияволом, тільки б ви кохали мене так сильно як своє пекло, він тихо підійде й опале подихом шию й так само тихо скаже у відповідь, з лукавою посмішкою, СОРОМ!!кохайте мене не дивлячись ні на що мій янгол, я збережу вас від тих молитов, бо навіть коли впаде саме пекло я буду тихенько й спокійно спати, спати у ваших ніг!!
Евеліна

Війна між країнами нашою і ворожою.
Чутно звуки гармат та дзвін шабель,
Тулумбас кличе козаків до бою.
Тупіт з під копит коней на полі,
Постріли піштолів на усю долину.
Булави грохотять і земля під ними здригається.

Лежить кобза під дубом,
Козаком втрачена.
Калина на ній намольована.
Біля маку,
На полі бою.

А козаки днями ночами не сплять,
А бороться за свободу нашого народу.

Остап Горощук

Я сердитий на друга був:
Все виказав, і гнів минув.
Ворог мене сердив не на жарт:
Я мовчав, мій гнів зростав.

І я поливав його крізь страх,
Ночі й дні в своїх сльозах:
Гнів під глузом загоряв,
Хитру підступність набирав.

І він ріс і вдень, й вночі.
Доки не вродив яскравий плід.
Ворог його сяйво взрів.
І він знав, що плід був мій

І в мій сад прокрався він,
Коли ніч покрила тінь;
Вранці бачу я цю мить:
Мій ворог мертвим під деревом лежить.
Вільям Блейк

Задивлюсь в чорнобривці на клумбі,
Вересневі, осінні дні…
І згадала роки свої юні:
Рідна матір…їх сіяла ти…

Пригадалась мелодія вічна,
Українська, чудова Весна…
Проводжала мене в путь барвистий,
Пролетіли миттєво літа…

Час минув… вже я мамою стала,
Помолюся за діток своїх…
Огортає проміння ласкаве,
Так осяює сонце всіх…

Тиха туга в душі причаїлась,
Чорнобривці в матусі, в руці…
Я на клумбу з балкона дивилась,
Проводжала дитячі роки.
ND💞

Надія Холод

Мама: Син- це найрідніше
слово в усім білім світі,
немов музика звучить у
сяйві софітів.
Син: Ні, найкраще слово
"мама", таке рідне,
близьке, яке я мовляю з
самої колиски!
Мама: Сину, ти вже став такий
дорослий, такий
мудрий, сильний,
такий впевнений в
собі,але будь ти
пильний, бо життя готує
нам всі випробування,
у яких беремо участь, як
в оповіданні.
Син: Мамо, люба, не
хвилюйся- впораюсь з
усім я, бо я маю
найдорожче- це моя
сім’я.
Ти найкращий мій
товариш, а не лише
мама,
ти- це головна
підтримка, як залізна
брама.
Мама: Дякую, мій
найдорожчий, за твою
довіру,
за найголовні слова і я
маю віру,
що ти будеш в цім житті
крокувати вільно,
крокувати впевнено й
зовсім недоцільно,
озираючись назад
поглядом в забутнє, йти
завжди лише вперед-
вперед у майбутнє.
Син: Мамо, стану я взірцем у
всьому, як ти мене
вчила, я не підведу тебе,
бо маю вітрила, сповнені
любові, ласки і немов би
у тій казці- переможу я
усе- бо люблю тебе
понад усе!
Мама: Моє серце- це є ти, ти
завжди зі мною.
Щоб завжди лиш мирне
небо було над тобою!
Оля Мукосій

Розмова з сином

Мама: Син- це найрідніше слово в усім білім світі,
немов музика звучить у сяйві софітів.

Син: Ні, найкраще слово "мама", таке рідне, близьке, яке я мовляю з самої колиски!

Мама: Сину, ти вже став такий дорослий, такий мудрий, сильний,
такий впевнений в собі,але будь ти пильний, бо життя готує нам всі випробування,
у яких беремо участь, як в оповіданні.

Син: Мамо, люба, не хвилюйся- впораюсь з усім я, бо я маю найдорожче- це моя сім’я.
Ти найкращий мій товариш, а не лише мама,
ти- це головна підтримка, як залізна брама.

Мама: Дякую, мій найдорожчий, за твою довіру, за найголовні слова і я маю віру,
що ти будеш в цім житті крокувати вільно, крокувати впевнено й зовсім недоцільно,
озираючись назад поглядом в забутнє, йти завжди лише вперед- вперед у майбутнє.

Син: Мамо, стану я взірцем у всьому, як ти мене вчила, я не підведу тебе, бо маю вітрила, сповнені любові, ласки і немов би у тій казці- переможу я усе- бо люблю тебе понад усе!

Мама: Моє серце- це є ти, ти завжди зі мною.
Щоб завжди лиш мирне небо було над тобою!
Оля Мукосій

Десь в глибині засіла та відраза, що ненависть схиляла до людей, я їй кричав не треба так одразу, слова жаркі сприймати день у день. Наперекор моїм словам буркоче, та що ти тямиш в полум’ї тих слів, вони в мені засіли так охоче, без роздумів ковтали серця хліб, і я зникав, по троху забувася, всі перестали чути скрежет ніг, я зупинився, крила я розправив, і не вагаючись до неба полетів.
Холодный вітер тіло все окутав, не чув від тоді, ті жаркі слова, не бачив люду, не любив від тоді, воно і добре, тільки небеса.
Рустам Богушевич

Хтось кохає сині очі, в них він бачить океаны, тоне, плаває, пірнає, він наївний без омани.
Хтось кохає гарне тіло, він немов скульптуру бачить, кожну лінію кмітливо, він по своєму зазначить.
Хтось, аби не кожен другий, так сопиться, ДУПА, ГРУДИ, скаже мавпа не розумна, що не бачить той натури, дивовижної, крихкої, гарної немов картина, люблять форму, люблять звірі, аби хто, та не людина.
Не люблю я, бо нікого, але щось то полюбляю, унікальний погляд в зорі, хід думок в який пірнаю, як по списку очі, личко, гарне тіло, влучні жарти, дівчину харизматичну, яку важко відшукати, а якщо б писала вірші, мої очі би палали, не знайшов такої статі, не знайшов, своєї дами.
Рустам Богушевич