Йде лис по горі,
На сході червоному.
Йде лис до волі,
Серед степу широкого.
Йде лис до долі,
У лісі зеленому.
Втомлений, в неволі.
Крізь ворожу навалу,
І вогонь і воду.
Він нескорений стоїть,
У будь яку негоду.
Остап Горощук

Незабаром новий рік,
Тому вся родина зібралася разом.
Веселі дітлахи і чекають на подарунки.
Дорослі запалили гірлянди такі яскраві мов зірки на нічному небі.
Уся родина відчуває магію нового року.

Остап Горощук

Бл$ть,заплуталася я.
Сумую за тобою, а болію я ще ним…
Все не покидає він мої думки та сни ,
А тебе любила я також
Та може ще й люблю.
Не знаю…
Бо до нього наче я прикута,
Всіма вузлами назавжди.
А тебе люблю.
Напевно ще..
Та про рішення своє я не шкодую,
Відпустити мені тебе прийшлось.
Бо поїхав ти далеко,
А я без памʼяті живу
Та не впевнена що дочекаюсь.
Бо потребую я тебе…
Тут і зараз!
А не у вісні..
Ти пробач мене ,пробач…
Я дуже вдячна долі за це приємний час.
Коли гуляли ми дворами,
Та найщиріше ми кохали.
Багато болі принесла я тобі,
Та знаю, що пробачити не зможеш.
Вибач..
Це винна я.
Бо вчиняли так зі мною,
І дуже шкода ,що не цінувала я…
Твоєї щирої любові.
Дана

На полі битви кров текла,
Сотні тисяч ім’я не мали,
Життя померлих віддано
Для смерті,
Воїни вірно служили країні

Вільна, світ поглинає вогні,
Сльози долі і загублений час,
Ми мріємо про мир у серцях,
Щоб війна зникла з нашого
Світу враз.

Домівки стали погрибами,
Розірвані сімейні зв’язки,
Уразливі душі заповнені ранами.
Серця плачуть, не маючи
Жадних аналогів.

Вільна, світ поглинає вогні,
Сльози долі і загублений час,
Ми мріємо про мир у серцях,
Щоб війна зникла з нашого
Світу враз.

Але в наших серцях є сила,
Повстання добра, що багато
вартує.
Ми будемо співати про мир
І любов.
Йти разом вперед, дружно одна рука.

Вільна, світ поглинає вогні,
Сльози долі і загублений час,
Ми мріємо про мир у серцях,
Щоб війна зникла з нашого
Світу враз.

Нехай мир стане кольором нашого світу.
Нехай ніколи більше не зазвучать гармати,
Ми по стоїмо пліч-о-пліч,
Зруйнуємо стіни,
І насип-емо фундамент
любові, як знак миру.
Василь Марцінковський

Ти існуєш не своїм життям.
Забираєш його у чесніших,
Прикидаєшся білим ягням,
Та всю кров з своїх рук ти не зітреш.
Ти існуєш з обманом , в брехні.
Казки лиєш, а люди ковтають.
Божевільні вони є усі,
Ходять в церкву , а зло величають.
Ти існуєш , на жаль, досі ще.
Та недовго тобі залишилось .
Суд страшний вже до тебе іде.
Ми зі Світом до Бога молились .
Леся Дедишин

Ти знаєш, що ти – українець?
Ти знаєш про це чи ні?
У серці у тебе вільність,
Свобода й сміливість в крові.
У тебе у голосі сила –
Квітучая мова дзвінка.
За неї лягали в могили,
Із нею творили дива.
Ти , сину, славетного роду!
І знають тепер усі
(Бо правду не вкинеш у воду,
Вона не згорить у вогні),
Що Україна – всесильна,
І люди на цій землі
Є добрі, розумні і спільно
В майбутнє крокують собі.
Тож знаєш, що ти – українець?
Пишайся цим, сину, завжди!
Живеш ти в найкращій країні,
Цінуй все її і люби!
Леся Дедишин

Мені снилося , що ти прийшов
В нашу школу життя і науки .
Радість , шум, всі в обійми гуртом.
Сто питань, в учнів підняті руки.
Ти прийшов провести нам урок,
Може бути, що він найцінніший,
Вчиш любити життя не з чуток,
Боронити свій край Український.
Ти приніс нам кавун. Дивина!
Скільки символів, болю і щастя.
Діти їли, смачного плода,
А мені видавалось – причастя.
Серед шуму і сміху сльоза
Непомітно летить за сльозою .
Ти змінився. Змінило життя.
Досвід твій я вбираю собою.
Хочу в пам’яті все зберегти:
Кожне слово, емоцію, думку.
Щоб із вдячністю далі іти,
Треба спогади брати у сумку.
Треба всім пам’ятати війну,
Щоб би більше такому не статись.
Щоб любити країну свою,
І усім українським пишатись.
Мені снилося, що ти прийшов.
Вірю, знаю, що сон мій є віщий.
Бог з тобою й мільйон молитов.
Повертайся із миром скоріше!
Леся Дедишин

Рідне слово – моя сила.
З ним ростуть у мене крила.
Так стаю сама собою,
Коли рідним ніжнословлю.
Серденьку потрібне щастя.
Слово творить все, що вдасться.
Із любов’ю промовляю
Те, що рідним називаю.
Букви створюють бажання,
Дивотворять без вагання.
Неймовірно , феєрично
Мова мчить в мені оклично!
Леся Дедишин

Це – не привид вчорашнього дня
І не ангел , що мчить до людей.
Це – усе українське життя
Під ударом імперських ідей.
Це – не хмара, не явище див,
Не мара, феєрверк із зірок.
Заборонені бомби пустив
Ворог підлий на чесний народ .
Фосфор, гради із неба летять,
Гинуть люди, згорають будинки.
В боротьбі українське життя
Чинить опір вже рік без зупинки.
Леся Дедишин