Колись і ви пізнаєте той біль…
Для вас уже це неменуче,
Коли кричать із-під руїн
Поранені, невинні душі!

Коли немає куди йти,
І знищено усе нажите…
Коли пощастило вижити,
Але незнаєш вже як жити…

А хтось навіки в тих руїнах
Від ракет російської орди
Спочив мовчки собі з миром
І з ненавистю до русні!

Куди ж стріляєте, "солдати"?
Там тисячі сімей живуть!
Невже такі ви скотиняки?
Невже вас вдома не чекають?

Відкрийте очі вже нарешті,
Не слухайте "бункерного діда"!
Немає гіршого на світі,
Як мати хворого "сусіда"!
Тетяна

Він так прагнув у небеса.
Хотів знайти за ними вічний рай.
Летів між хмар мов птах
Забувши що на землі є страх.

Він ліз у гору та не міг знайти.
Тому що ні один не знав,
Що рай є на землі
У цій порваній тишині.

Оступився він й упав.
Туди від чого так утікав,
Страх його окутав.
І приспав…
Тарас Четербух

На стіні незавершені картини
В очікуванні польоту ідей.
Але ті наче підбиті над хмарами
Прагнуть тепер до людей.

Розтинаючи хмари своїми крильми
В золоті світла каменем ринуть униз.
Наче зовсім безсмертні вони,
А зараз просто снами обплелись.

І пориви проміння вриваються на полотна
Намагаючись пробудити тих
Тепло життя вдихнути
Наче у дітей своїх.
Тарас Четербух

До пекла, друже, недалеко,
Хоч ніби вічно ти в раю,
Одна лиш мить – й ворожа спека
Тебе обгорне без жалю.

Та смійся ти у небо непокірне,
Якщо ще серце те гуде.
Тебе від пекла, неодмінно,
Одна любов спасе.
Максим Українко

Я дивлюся у хмуре віконце,
Сірий дощик вгортає стежки.
Чорна пляма на небі, як сонце,
Обмочила вечірні думки.

Падають, падають крапельки
Й розбиваються, мов давні роки.
Наче сни, я збираю всі клаптики,
Щоб відчути той запах весни.
Максим Українко

пробач за все моя любове
таке невинне й ніжне створіння
моя люба, що була мені всіх найрідніша
твоє тепло дароване —
я сприймала як найцінніше

натомість у серці своєму
я залишу тобі місце окреме
в якому житимеш тільки ти,
а не хто-небудь

ти згасла, разом з тобою і душа моя
чи памʼятаєш як колись
я дала тобі імʼя?

Світлана Ткаченко

(Притча про камінь і воду)

Він каменем був, ним і залишився.
Він водою був та витік весь.
Підтопив і камінь надломився.
Водою витік і каменем цілим не лишився.

Вода бігла потоками й грунтами,
Ковтаючи чужі куски води.
Та з сонцем до небес пішла,
А потім об камінь розбиваючись упала.

Стаючи невіданим й новим,
Забутим тілом увязненим в землі.
А камінь не старіючи лежав
Про втрачену частину нагадав

Та підлій тій воді він пробачав.
Вона ж молила воскресити
Та той просто у відповідь мовчав
З себе роки водою палою змивав.

Та через сотні сонць,
Пригорнувшись до грунтів,
Просто заліз під них
І ще вічність там сивів.

У спокої та темноті мовчав.
І сльози всіх всім пробачав.
Тарас Четербух

Пробач за все моя любове
Таке невинне й ніжне створіння
Моя люба, що була мені всіх найрідніша
Твоє тепло дароване —
Я сприймала як найцінніше.

Натомість у серці своєму
Я залишу тобі місце окреме
В якому житимеш тільки ти,
А не хто-небудь.

Ти згасла, разом з тобою і душа моя
Чи памʼятаєш як колись
Я дала тобі імʼя?

С. І. Ткаченко

ПригорнЕмся до тебе ,Вкраїно
Та тихенько розкажем про біль.
Незалежна Ти в нас і єдина,
Та сусід наш лютує, мов міль.

Ти розправиш,Країно, ще крила-
Й оживеш , коли ворог піде.
Жага помсти вкраїнців накрила-
Й Сильний вітер все зло розжене.

З Твоїм днем я сьогодні вітаю!!!
Незалежність – це перший твій крок.
Ти воскреснеш, Вкраїно , – я знаю
Бо у тебе є мужній народ!!!!.

Halya Zhan
Halya Zhan

«Думки вслух»
А знаєш ,в світі ідеальних то нема!!?
У кожного завжди своя дорога-
Так легко засудити нам у кого є біда,
Й не знаємо про біль сусідський та тривогу.

З порадами своїми поспішаєм ми,
Та завжди «правильні» даємо настанови.
Проте ніхто не знає , через які шляхи
Пройшла людина ця, порізавши всі ноги.

ШкодА, що легко так нам засудить когось :
«Чому він так зробив сьогодні, а не інакше?
Та , мабуть, з глузду зʼїхав , чи так мені здалось»
….Судити легко всім ,- судимим бути важче.!

Halya Zhan
Halya Zhan