Якщо б мені сказали словом, що більше я не зможу вже ніколи.
Якщо б дали мені скласти промову, і вільно промовляти її знову.
Якщо б у мене були права як у жінки, маленькі плечі та голос маючий ніжні відтінки.
Якщо б я вільно могла говорити, не соромлячись минулої своєї сторінки.

Промовляю до себе я постійно: «Що не влаштовує тебе в свої подобі?»
Відповідь була швидка, і знову ж таки для когось вона залишиться бридка.
Я відчуваю себе нею, кохаюсь і кохаю як вона, і почуваюся добре нею.
Проходячи повз алею квітів, застелю поле дикою орхідеєю.

Шлях мій подолати не кожний сповна, доля моя зацькована і нелегка.
Вже немає на що чекати, ймовірно я буде це долати.
Я – жінка, давайте вирішувати це я буду сама, дарма використовуєте свої пусті слова.
І тільки вдалині видніється постать моя, напів схилившись, відчуваючись молившись.
Невгасима і неотразима спина моя, вкриваючись дикими квітами, серцем відчуваю, все ж таки я «вона».

Демʼяна Дама

Мене важко полюбити, мене важко зрозуміти
Тобі важко зрозуміти, чого ж моє серце так кортіло
Воно не хоче поцілунків, сексу, бридкості не хоче…
Воно хоче визнання, натхнення, ввічливості просе.

Я все думаю, чому я поки дихаю, не бачу очей твоїх оксамиту…
Все просто, тебе не існує на цьому світі, чи то я вже перебрала з віскі.
Казав ти мені «таку як я ніхто не полюбе» мабуть правду казав.
Так це душить мене досі, досі подивись мої ноги босі.

Я біжу до тебе, поволі згадуючи ту теплу осінь.
Нам не вдалося прожити її разом в твоєму місці, ми розійшлись
Навіки розлетілись у мареві розсипались, пісками стали ми.
А моє серце все до тебе просить.
Демʼяна Дама

Все це життя, відчуваю себе ніяково.
Коли ти приходиш все в вкривається румʼяно кольоровим.
Цікавість вмить загорнула мене, цікаво дізнатися що ховаєш в руках.
Червона троянда – пристрасть моїх очей.

Ніби пальцями по струнах, ти у розшуках її.
Ми ніби створені дві особистості, втілюючи мрії та можливості.
В якому лісі ти зірвав її? З якого саду ти вкрав червоні троянди ці?
Це те що обʼєднує зараз нас, давай станцюємо наш останній вальс.
Свіча погасне знов як в перший раз, знову зіграєш у свій сарказм.

Все вкривається румʼяно-червоним, досить, гаразд!
Чи мало нам було фраз, чи мало нам було в перший раз?
Витончена настільки вдосконалена, вʼється, рветься, тягнеться до серця.
Твоя червона троянда, блаженна біля мого серця.

Вкрившись її зеленими пагонами, румʼяними пелюстками, витягнусь до неба я.
Стану навесні майорить, червоною трояндою мене назвіть.
Демʼяна Дама

В темряві духмяний дим, за ним виступають сльози.
Сльози стікають на землю, на небі сунуть грози.
Твоя рука на серці, стискає мою шкіру.
Я прошу тебе мати міру, ти прийняв іншу солодку віру.
Я признаюсь тобі щоб відчайдушно закрити двері виміру.

Ніщо не зрівняється з тобою, ніщо не зрівняється з тобою.
Тільки ти сам, ти сам зрівняєшся з собою.

Повільно стиснувши мої груди, спокусою несамовитою до болю.
Відірвати я її не зможу, кричатиму щоб продовжував керувати мною.
Щось знайоме відшукаю я в цьому, спробою стати твоєю подобою.
Відірвавши руку твою, стисну я в своїй, і тихо я промовлю те наскільки це все не важливо.

Ніщо не зрівняється з тобою, ніщо не зрівняється з тобою.
Твоє серце особливе, твої руки такі важливі.
Твої очі такі прозорі, я шукаю в них ранкові зорі.
Твій запах не сплутаю ніколи, він особливий, ти пахнеш морем.
Твої думки незрозумілі, але наскільки вони вразливі.
Ніщо не зрівняється з тобою, ніщо не зрівняється з тобою.
Ранкові зорі не зрівняються з тобою.
Чорне море не зрівняється з тобою.
Мої думки не зрівняються з тобою.
Запах інших не зрівняється з тобою.

Розриваючись навпіл, кидаючись під потяг, ти у спогадах.
Стрімко по руках тече кров моя гірка, ти у спогадах.
На мотузці повисла я доля мабуть моя така, ти у спогадах.
Таблетки на підлозі, забагато було дози, ти у спогадах.
Він у спогадах моїх, ніхто не сміх чи гріх.

Є на світі щось прекрасне, але цьому світу далеко до тебе.
Ніщо не зрівняється з тобою, щось прекрасне в тобі, ти світило цього світу.
Ніщо не зрівняється з тобою, ніхто не стане тобою.
Ніщо не зрівняється з тобою, ніхто не поверне тебе, це щось знайоме мені до болю…
Демʼяна Дама

Я ще досі зберігаю спогади про тебе в своєму телефоні.
Ти не уявляєш як боляче мені від твого монотонного тону.
Як боляче від того що більше я не почую його, мабуть вже ніколи.
Тремтять мої руки від того, що тебе вже не побачу за стіною.

Якби не кривава війна, в березні не побачились би ми ніколи.
Бентежно я подобу твою шукаю, у себе вдома тихо я чекаю.
Той стіл за яким ти сидів, те ліжко в якому ти спав, той чай який нас зігрівав.
Вже пройшло більше року, спогади не дають мені покою.

Я так часто визираю із вікна, щоб побачити те як ти гуляєш.
Знаєш мені подобається те як ти йдеш, а я все буду лижеш ждать.
І скільки би сліз не було пролито, як все ж таки твою подобу зачаровану розгадать?
Вона ж така незрозуміла, несамовито буду її шукать.
Демʼяна Дама

Я – це ти, ти – це я,
Одне коріння, одна Земля!
Любов не знає свого краю,
Вона у Всесвіті вітає.
Гуляю містом, посміхаюсь…
Краплинок пелюстків торкаюсь…
В думках з тобою…почуття…
Один лиш раз на все життя!
Відчуєш йойкіт, відгукнешся,
У нашу мрію повернешся:
Де все рожеве, в перламутрі,
Де біль і зрада вже відсутні.
Я знаю, твоє серце б’ється,
У спогадах чуттів торкнеться…
Хай цілий Світ тобі шепоче,
Твоя душа до мене хоче!

Любов не знає свого краю,
Вона у Всесвіті вітає…
ND💕
Надія Холод (ND)

Слава! Слава Україні!
Та її народу,
Що життя не пожаліє
За свою свободу.

Слава! Слава цим героям!
Яких совість кличе…
Добра слава їм повсюди
Та на віки вічні.

Слава! Слава тобі, Боже!
За їх славні долі…
Хай і пам’ять їм і шана
Не зійде ніколи!
Аля

Герої України –
Її світлі обличчя!
Безстрашне кожне серце,
Найкращий кожен з них!
Герої України!
А всі герої – вічні!
Хто кинув виклик смерті
Уже – все переміг!

Герої України –
Сини і доньки наші,
За мужність та відвагу,
Замало просто слів!
Усі – святі від нині!
Ми зараз мовчки краще
Їм віддамо повагу
Й вшануємо усіх.

…
Аля

УКРАЇНА, УКРАЇНА…
Золоті слова свободи
Вільно б’ється кожне серце
І не побороти!

Кожна мрія, кожна думка,
Погляд, вчинок, діло –
Наша віра, наша Вічність,
Наша справжня сила!

УКРАЇНА, УКРАЇНА…
Скільки в слові тепла й світла!
З часом стало все на місце
Все в тобі розквітло:

Кожна мрія, кожна думка,
Погляд, вчинок, діло –
Наша віра, наша Вічність,
Наша справжня сила!
Аля

Двадцять п’яте листопада. П’ятниця.
Вже вечоріло, на душі було тяжко.
Тато знову не відповідає на дзвінки,
Мама хвилюється, не знаходить собі місця.
Я намагаюсь не думати про гірше,
Тримаю всі думки та емоції при собі.
Відволікаю себе усим чим тільки можу,
Доречі, дякую тобі, що допомагав мені.
Вісім вечора. Стукіт в двері.
Мама відчиняє, радіє брату. Обіймає його за плечі.
Поряд з ним командир бригади.
Я знову відчуваю щось погане.
Він починає говорити, мати відправляє мене перестиляти постіль,
Видно, не хоче щоб я чула розмову.
І я ухожу, йду робити сказане,
І здогадуюсь про що та розмова.
Повна хата людей. Я стою з ними на кухні,
Слухаю слова брата та не вірю їм.
-Він загинув на полі битви, ще в вівторок.
Трусяться руки, дідусь починає плакати,
Майже не падаючи на коліна.
Я ще тримаюсь, бо повинна бути сильною.
Бо єдина, кому не можна плакати.

Аредель