Він підійшов до мене й запитав,
"Познайомимось?" – защебетав.
Одразу я відповіла,
"Щось голова так заболіла" – до виходу я поспішила.
"Стій, мала, ну не ламайся" – і за мною ув’язався.
"Мені ви не цікаві, я клянуся"
"Та підем на каву, як тебе? Ганнуся?"
"Молодий чоловік, ви мені не цікаві, і не піду я з вами ні на якую каву"
"Через роки не захоче, тебе таку вже ржаву,
І з таким підходом до життя, нікому не цікаву"
"Все ходи та пореви" – я направилась до хати, а він мабуть пішов до поради прислухатись.
nneveray

За правду нам треба боротись,
Правду нам треба шукать,
Без правди життя не вродливе,
А я знов іду блукать.
Блукать і шукать, ту правду вродливу,
Без котрої нема нам життя.
А люди ховають, ту птицю безкрилу
Що істину хоче нам показать…
А чи існує насправді та птиця,
Що долю усім роздає?
А правда одна,
Одна та сумна,
Не можем знайти ми її,
Не можем від неї й втекти,
Бо правда – це ми.
nneveray

Розбите серце у грудях,
яке не б’ється вже століття
сьогодні знову дало шанс
почути звук буття.
"Останній шанс", – я так подумав,
бо потонув в його очах
прекрасніше, яких не бачив,
а посмішка дала надію,
що знову стану я живим
й всміхнусь у відповідь йому.
Та не сьогодні, та не завтра,
в його очах не було блиску
лиш сум та біль, сильніший мене.
Тоді і дав собі я клятву,
що урятую його серце
й заклею пластирями рани
та буду поряд з ним назавжди.
Ліам Деві.

На кухні чай наш стине
Я зворушена щирістю мелодії душі
Ми в танці, лиш ти і я
І на вулиці вже без п’яти зима
Руки холодні, щоки горять
Падають твоєю любов’ю
Ми на самоті з тобою
Торкаючись душі, ми не бачимо світу
Втрачаючи розум, ми в хмарах далеко.

Yulislyn

ти усміхаєшся зранку?
тому що щасливий?
ти усміхаєшся ввечері тому що не щасний?
ти усміхаєшся зранку тому що ти повинен бути щасливий
ти посміхаєшся ввечері тому що ти звик бути щасливим?
ти усміхаєшся щиро? Чи тому що повинен?
повинен кому? кому ти повинен?
суспільство звик до твоєї вранішньої усмішки,
А ти звик до своєї не справжньої вечірньої?
Yulislyn

Як що би я була чімось не дуже суцільним
я би стала твоїм метеликом
я би навчилась говорити з тобою
а ти зі мною ?
як що би я була чімось не дуже суцільним
я би навчила тебе говорити зі мною
але, ти ж цього не хочеш..
як би я була метеликом
я би сплуталась у своїх власних крилах
до тебе ж не далеко летіти
але, ми на різних планетах..
як що би я була чімось не дуже суцільним
я би змінила нам планети
переставила все місцями
ти би був моїм метеликом..
тоді би ми вдвох навчились говорити.
Yulislyn

І чому про неї не пишуть листи?
я би був останній слухачем
тому що перші зазвичай її не слухають
вона співає на світанку свої молитви
я поклоняюсь навіть якщо не вірю в бога
я би був останнім слухачем..
я би перечитував її листи і знаходив у них якусь розраду
вона звернула на мене увагу?
тому що я почав молитись? чи став її останнім вічним першим сонцем на яке вона дивиться на світанку ?
Yulislyn

Твоєї душі тінь
Заплаче за вікном,
А дощ все дріботить,
Гуляють мрії сном…
Не зрозумієш знов:
Чому, навіщо, як…
Живе твоя любов –
Земного життя знак.
А сутінки буття
Вриваються у світ –
Твоїх надій чуття,
На схилі довгих літ…
Хай дощик крапотить,
Омиє тінь весни!
І в серці защемить,
Настануть дні ясні…
Така людська душа –
Розгойдує нудьгу,
Коли тече сльоза,
Обличчя на вітрУ…
А потім відійдеш
І знову сонця день,
Не знаєш, що знайдеш
Та чуєш звук пісень!
ND💗
Надія Холод (ND)