-
вона не носить ліфчики і не фарбується
сама купує квіти й з кремом тістечка
опівночі
під світлом лампи й місяця
лаштує обладунки свої
лицарські...
Місяць: Вересень 2023
Улюблена цифра – шість
-
улюблена цифра - шість
улюблений колір - чорний
за щастя сказати "мій"
і чути "моя" до скону
***
-
Хризантеми пізні не весніють,
Хризантеми пізні не цвітуть -
Літо бабине пелюсткою леліють,
Літо бабине у осені крадуть.
Збайдужілі ранки, зимні роси
теплих днів люб'язність не збагнуть -
Сонечко, руде хлопчисько босе,
вірні квіти вгору підштовхнуть :
"Сміливішим будь, рудоволосе!
Хай іще сьогодні нам радіти
в погляді осінньому розкосім
нетривкому бабиному літу."
О переговорах с россией
-
Никак россии не понять,
Что с нами происходит.
Жизнь та, что разрушают нам,
Нас к миру не приводит.Мы жалуемся, что все плохо,
Война уже достала,
Но не хотим переговоров,
Борьбу все продолжая.Россия ищет перспективу,
Все больше жизнь ломая,
Природу нашу до конца,
Никак не понимая.От горя, что нас окружает,
Физически нам больно,
Но изнутри мы твердые,
Сломать нас невозможно.Мы все уже почти как глина,
Та, что в огонь попала, -
Становимся лишь только крепче,
В огне том не сгорая.Мы выжженные изнутри,
Практически пусты,
Чувства и сострадание
В нас испепелены.Но это делает нас тверже
И заставляет жить,
Держатся, не сдаваться,
Стремиться победить!Мы 8 лет переговорами
Лишь только унижались.
Боясь войны, мы 8 лет
Россию ублажали…Мы мир просили нам помочь -
Над нами издевались.
И вместо помощи реальной
Нас в чем-то обвиняли.«Мински», «нормандские форматы» -
Пустая болтовня.
Итогом унижений наших
Стала теперь война.Гордость и горе не позволят
С россией примириться.
И пусть мы все истощены,
Но мы продолжим биться!..28-11-2022
Рушійна сила нашої втоми
-
Війною виснажені, себе черпаємо із дна.
Втома зʼїдає всіх, на всіх одна.
Не живемо - ноги переставляємо,
І бруд війни через себе ми пропускаємо.Майже не можемо ми вже дивитись
На те, доводиться із чим нам жити.
Емоції і відчуття однакові,
Дійсність сприймається ніяково.Майже готові впасти і не встати,
Готові майже вже програти,
Та є одне, що нас в війні єднає,
На бій що навіть мертвих підіймає.НенАвисть це - вона вперед штовхає,
Відновлює, підтримує, збирає.
Не зупинитися нам не дає, не впасти,
Не дозволяє духом занепасти.Ми ненавидимо, як люблять в житті раз.
Несамовита до нестями пристрасть в нас.
Сильніше в світі відчуттів немає.
Втому вона, лише вона долає.Вона вирішує всі чвари поміж нами,
Лише вона питань не викликає.
Війною цю ненависть росія розпалила,
Зараз вона наша рушійна сила.Ненависть ця любовʼю не стає.
Чорна вона, та нас вона не вбʼє.
Штовхати себе будемо зубами та повзти.
Таких як ми, вже не перемогти.11-09-2023
страждати я мушу
так болить мені,
так пече.
відчуття яскраві,
але не відчуваю себе
живу в апатії
і думки в тобі
серце волає,
а ти в забутті
світ ненавиджу
і ту розлуку між нами
я мовчання тримаю,
не здожену тебе словами
тільки гірше,
так, я не холону
де слово «наше»?
знову я тону
провина моя,
це добре я знаю
досі є твоя,
у минулому блукаю
розтопчи моє серце,
продай мою душу
додай в рану перцю,
страждати я мушу.
Тиха Аліса
Думки
Мої думки мов океан бездонний,
Незвіданий, холодний та сумний,
Цей океан забруднений настільки,
Що в ньому завмирає все що є.
Здається, ніби, та до чого він тут.
Цей вірш про думу твою?
Чи за океан забруднений людьми?
Та тільки я не бачу тут різниці,
Бо врятувати це, лиш можеш тільки — Ти.
Катинський Денис
Поки,ти, мене чекаєш вдома…
Поки,ти, мене чекаєш вдома я стою біля воєнкома, бо на вулиці клята війна і моя українська лють вже дуже зросла. Але,ти, не бійся, жди закінчиться тривога і буде наша перемога,
Бо рятують ЗСУ наш дім, український прапор, а також гімн.
І як казав нам наш дід,що Херсон- це український заповіт.
Не зламати нас нікому, клятим воргам дамо відбій і хай відходяться у бік. І як склалась вже так доля, приймемо її і будем впевнені,що буде наша перемога і як почуєм ці слова, всі разом ми закричим- урааа!
Зем’янська Ольга Іванівна
1.1
Як мені? Яким воно є?
Пекучим, яскравим, жовто-гарячим,
та водночас ніжним, теплим та нашим.
Минає швидко без часу
Опіки довгочеканні лиш лишає.
Чую осінь за вікном.
Холодний вітерець та знову…
Знову ти приходиш сном,
але ти лишайся.
Як мені? Яким воно є?
Сміх та посмішка твоя –
прекрасні.
Очі та волосся твоє –
мрія серця мого.
Вона сидить, зайнявши цілу душу
Але ти не переймайся.
Душа моя, хоч і не існує
Попри все тебе відчує.
Як мені? Яким воно є?
Листі потроху вмирає,
вдихає та знову до землі повертає.
А серце приклад не бере
А серце та не оживе.
Кисню не має, хоч під шторм піди
Лиш з тобою оживає,
якось відчуває та кохає.
Поезія – то не моє, але
Але з’явилась ти.
Квіти дарувати – то не моє, але
Але твоє тихе "дякую".
Уяви тільки, дотики – то не моє, але
Але це ти.
Як мені? Яким воно є?
Ти тихо промовиш лежачи на кухні
"Я тебе люблю".
Чии скучила я?
Ні
Та то брехня, тому якщо прямо
Скучила я.
Єлизавета
Думки
Мої думки мов океан бездонний,
Незвіданий, холодний та сумний,
Цей океан забруднений настільки,
Що в ньому завмирає все що є.
Здається, ніби, та до чого він тут.
Цей вірш про думу твою?
Чи за океан забруднений людьми?
Та тільки я не бачу тут різниці,
Бо врятувати це, лиш можеш тільки — Ти.
Катинський Денис