Малюватиму для тебе вічно.
Хоч то сніг, дощ чи буря,
олівець триматиме мене залізно.
Аби тільки ти була поруч
Дивилась, слухала ти приютила б
Сіру, темну, водночас світлу
думку мою й акварель ту чарівну.

Ти як та квітка рожева
Комфортна, ніжна та тепла.
Щоб ще так посмішку мою чекало
Як не життя твоє?
Як не слова з цих мрійливих вуст,
що жагу до існування дають
Та нарешті еліксир від смутку несуть

Єлизавета

я все розумію, але ти дурний.
відкрий свої очі, рашисте тупий.
невже вам насправді, вбивати людей
приносить лиш тексти тупих геть пісень.

поглянь ти на очі змарнілих людей,
на очі невинних маленьких дітей.
не маєм страждати, не хочем ревіти,
ми хочемо успішки й плакать від сміху.

що ми вам зробили? ми мирно жили.
не чули, не бачили всі ті жахи.
ми мріяли, думали, чули пісні.
а тепер ми маємо з дому піти.

зрозумійте ви вже, що щоб не було,
ми будем завжди найсильніший народ.
І весь світ підтримує нас лиш тому,
що ми не впустили свинячу орду.
що землю свою ми міцно бороним,
а ваші містяни лиш ротом молотять
мег мартін

Знаєш, я здається падаю
Повільно, боляче та різко.
Та я навіть не знаю,
через що саме зникаю.

Порожнеча всередині мене палає,
та нічого їй вже не допомогає.
"Я би померла тут"
Але що мене тримає?

Розумієш, я навіть не знаю
ні колір, ні пісню, на слово
яке подобалось би мені.
Що це таке взагалі – подобатись?
Чи скаже хтось мені
Як це дізнатись.
Єлизавета

Я так боюся при тобі плакати
Не хочу я нічого поганого сказати
Так боюся бути вразливою
Боюся відчути себе жахливою

Не таку ти мене тоді покохав
І нічого поганого проти мене не мав
Ти полюбив мій кепський характер
Полюбив волосся яке роздував вітер

Пам’ятаю як на руках при людях носив
Як на балконі при мені сигарету палив
Ти не був на мене по справжньому злим
В моїх очах постав чоловіком великим

Я завжди була така горда й незалежна
Однак відчула, що любов є безмежна
Що любити мене можна просто так
Ходити і зрізати для мене перший мак

Ти мене притуляв, від грому захищаючи
Ніжно до мене наляканої розмовляючи
Я ховалась до тебе, не тільки від бурі
Ти не давав мені бути більше в зажурі

Як шкода, що ти бачив мої гіркі сльози
В душі моїй панували тоді люті морози
Ти моє бідне й нещасне серце відігрів
І так палко до своєї душі пригрів

Я не буду більше так гірко плакати
Буду тебе вірно та віддано чекати
Кожного теплого дня, кожної темної ночі
Бачити будеш мої великі й щасливі очі
Лілія Шило

Кохала, кохаю і буду кохати,
Шукаю ті очі, і буду шукати,
Наркотик ти мій, залежність й отрута,
Бажаю вживати її, хоч кожну секунду.
Усмішку твою мрію бачити завжди,
І погляд невинний, який так мене вабить.
Вуста ті солодкі, і руки прекрасні,
Хочу щоб брали мене всю і одразу.
Поцілунки гарячі, і шепіт на вушко,
Кохала, кохаю, та забути я мушу.

Сонце

навряд чи вже забуду
твої очі, твою щирість
кохання наше на весні
але ж ті літні сльози

осінні грати божевільні
вже не має більше шансу
що ж ти відчувала, люба
це не привід бути поруч

я повторювала щоразу
я жартувала про країну
я покохала непритомно
я вбивала себе й життя

пориви бути поруч
неповага і кохання
збиті руки та думки
та навіщо ж це тобі
Дарʼя Черенкова

Осінній дощ, погода мінлива,-
А я закохана, а я – щаслива.
Все небо вкрите чорними хмарами,
А ми з тобою коханням маримо.

Холодний дощ навіє смуток,
Я хочу з тобою про все забути.
В нас під ногами шумить опале листя,
А наші долі навік сплелися.

Осіння злива така невчасна, –
З тобою щаслива, – любов прекрасна !!!
Алла Яценко

Стук коліс і захід сонця,
Це шлях до мрії – квиток в долоньці.

Кохання, відстань і ностальгія,
Зустріч з тобою, любов, ейфорія.
Ніжні обійми, палкі поцілунки,
Довгі розмови і подарунки.

Емоційне прощання, квиток у руці
Сильні обійми, сльоза на щоці.

Знову дорога, буденність звична,
Все сіре навколо і апатичне.
Дзвінки у мережі, у вайбері чати
Як важко без тебе світанки стрічати.

… і знову сигнал тепловоз подає, –
Без тебе не можу, Кохання моє!
Алла Яценко

Тебе мені подарувало літо,
Немов з небес послав тебе Господь.
Бо лише ти зумів отак зробити,
Щоб запалав в очах моїх вогонь.

Тебе мені подарувала доля,
Обійми теплі,ніжні поцілунки…
З тобою хочу разом і назавжди,
Навіки у твій погляд потонути.

Без тебе вже себе не уявляю,
Ти став для мене рідним й дорогим.
Здається,що це сон і я літаю,
Але кохаю, замість сотні слів.
Марічка Корень

Коли на світ з’являється дитя,
Мати леліє,береже, плекає.
Усю любов серденька віддає,
Яку лише у світі цьому має.

Летять роки-дитя у світ іде,
В саду вже знову зацвіла черешня…
Від бід молитва мами береже,
Та знов і знов додому лине сердце.

Не порівнять нізчим оту любов,
Ні з гомоном полів,ні з піснею діброви.
Вона єдина на усій землі,
Навік єдине материнське слово.

Де б не була-додому лину знов,
Бо там чекає біля хати мама.
Від бід оберіга її любов,
Вона для мене найрідніша і бажана.

Нехай мов річка пролетять роки,
Перецвіте черешня у садочку…
Але ніколи не відпустиш ти руки,
Ти скажеш:-"Я з тобою,моя дочко!"

Вклонюсь тобі низенько до землі,
За ту любов,яку не порівняти.
Ти знай,що я тебе люблю,
Рідненька й найдорожча моя мати.

Марічка Корень