Не цурайся,сину, рідної землі,
Прорости зернину мудрості й любові.
Ти працюй сумлінно на своїй землі,
І цінуй,як матір,українську мову.

Бережи,дівчино,вроду неземну,
За своє коріння ти подякуй Богу.
І люби,як батька,мовоньку свою,
Не цурайсь ніколи рідного порогу.

Бо усе,що маєм-це наше життя,
Рідна Україна -це колиска з льону.
І нема нічого кращого в житті
За безхмарне небо над усім народом.
Марічка Корень

Одягнуся вишиванку,ще й віночок одягну,
Заплету волошки в коси,заспіваю голосну.
Я-маленька українка,я-перлиночка добра,
В мене доленька привітна, України доня я.
Я прославлю край мій рідний,подарую всім любов.
Де б не була в дім мій рідний,повернуся знов і знов.

Марічка Корень

Як швидко плине час,
і інколи на сердці рани залишає.
Шкода, що не запитуючи нас,
все швидше промайнути він бажає.

Так хочеться його на хвильку зупинить,
насолодитись тим, кого ти так кохаєш.
І ось вона щаслива мить,
яку ти зупинити так бажаєш.

Як швидко плине час,
немов за обрій сонечко сідає.
І не запитуючи нас,
лиш спогади про себе залишає.

Вікторія Житар

Вона хотіла змінити себе,
Змінити свій стан,свою мову й волосся.
Змінити усе,що повʼязано з ним
Але доля гірка і пророча.

Вона фарбувала волосся собі,
І плакала тихо в подушку.
Ховала за усмішкою свій біль,
Який він приніс їй тієї ночі.

Вона любила сни пророчі,
Які їй снилися щоночі.
Вона хотіла бути з ним
І промовляла: «Я і Він»

Її життя одна печаль,-
Вона казала так щоночі
І плакала у самоті,
Фарбуючи своє волосся.
Когут Анна

Це літо буду пам’ятати вічно,
Ніколи не забуду його сліз,
Як ми прощались на лінійці вміло,
Не розуміючи,що це вже навіки.

Ми розійдемось,бо така у нас всіх доля,
Лінійка,випуск,атестат,медаль.
І вже останній вальс танцюєм вміло
Здавалось ніби вчора танцювали його раз.

Останній вечір ми проводим разом,
А на світанку розлетілись хто куди.
Вже універ,робота,повноліття,
Навіть не помітиш,як пройшли роки.

І в пам‘яті лише останнє літо,
І догадки куди ж вони пішли
Надіюсь ми зустрінемось за пару років,
Й поринемо всі разом у віки
Когут Анна

У мене ніколи не буде весільної сукні,
І батько за руку до вівтаря не поведе.
Всі ті дитячі мрії й сподівання,
Відлетіли птахом до небес.

Вже вальс святковий не станцюєш ти
І не постелиш вишитий рушник,
Всі ті дитячі мрії й сподівання,
Вже відійшли назавжди у віки.

Ти птахом полетів за небокрай,
Залишивши мене саму,
Цей світ такий нудний без тебе,тату!
Прийди ти хоч на мить сюди одну.

Я досі памʼятаю,ті дитячі мрії,
Як на весіллі ти танцюєш вальс.
Проте,життя таке не справедливе,
Залишило мене саму без тебе,тат!
Когут Анна

Сьогодні знову свято,
Яке я проведу одна.
Ти на ротації,у берцях ходиш
І мерзне вся твоя стопа.

Сьогодні знову свято,
Яке я проведу у самоті.
Усі підуть на свято до родини,
А ти моя родина на війні.

Сьогодні знову свято,
Яке я проведу у тишині.
Сумуючи піду до храму
І помолюсь за Мир на всій землі.

Сьогодні знову свято,
І знову проведу його одна,
Тебе коханий буду я чекати.
І дочекаюся тебе,ти знай!
Когут Анна

Час дитинства вже минає,
Лиш у двох про це ми знаєм.
Ніби сестри у дворі,
Ми співали,ті пісні.

Памʼятаєш,як колись
Готували все в скрізь.
Було весело та лячно,
Бо сміялися завчасно.

Ті моменти і ті фрази,
Які придумали,ми разом.
І ту фразу з фізкультури,
Памʼятати будем всюди.

Наша дружба на віки,
Навіть коли є розлуки.
Моя подруго найкраща!
Будь зі мною всюди.
Когут Анна