Чуєш Спиш? Ну спи собі.

Поки спиш чаша твоя до дна вже іде

Розлив вино в ній, а що залишилося те віддав за дарма.

Вино чи кров не важливо вже.

Все вилилося та багрянцем ріки залило.

Прокинься та подивися на чашу свою поки пізно не стало і зовсім пустим ти не залишився.

Та багрових вод із рік не спробував
Дмитро Л

Від тіні забутих рутиною Предків
Вийшли вони, демони зла
Як сіли на коні , під Знаменами червоними,
І народи погнали Показуючи зблуду добра.
Посіялись манкурти, Краєм імперським,
Показуючи лживі сади в Раї Едемськім.
Та в імперії тріщина Велика з’явилась,
Як вона появилась, так і у Морі часу втопилась.
Та не встигли Передихнути як нова Орда,
Зі сходу в лоно рабства Всіх збира..
Голод і мори і інші були Біси
Українську мову чорти Пробували убити,
Проте мова витримала, а Чорти ні.
Довгождана свобода З’явилась ,
Але ні …
Не справжня свобода а Лжива ,
Воля виявилась мінлива..
22 роки обід і нарікань
Безстрашний народе Наказую
ПОСТАНЬ!
Десять років боротьби з Демонами зла,
Всюди у нас пошуки Добра, але повсюди Імла..
Орда з конів пересіла на Танки,
С#ки із середини Розкрадали гуманітарки .
Та за нами прірва ні Кроку Назад.
Вдосталь попереду Заховано засад.
Федоляк Юрій

Війна стількох забрала, не злічити…
І як тепер усім навчитись із цим жити?…
Як, матері, старесенькій без сина ?
Малесенькій дитині без родини?…
Як пояснити дітям де їх, тато?
Чому пропавших безвісти вже так багато?
І як життя розставило всі корективи
І те важливе що було, вмить стало не важливе?
Не замете осіння віхола думки листками
І не зарубцюються ніколи на серці в мами рани…
Ми не забудем і ніколи не пробачим!
Не будем інші, але буде все інакше!
Заквітне мальва, зацвіте калина
Й у щасті буде жити Україна!
Щасливі люди в вільній і міцній державі
І буде мир і запанує спокій поміж нами.

Людмила

Чуєш Спиш? Ну спи собі,
А поки спиш чаша твоя до дна вже їде,
Розлив вино в ній, а що залишилося те віддав за дарма,
Вино чи кров не важливо вже,
Все вилилося та багрянцем ріки залило
Прокинься та подивися на чашу свою поки пізно не стало і зовсім пустим ти не залишився,
Та багрових вод із рік не спробував.

Невже злякався слів моїх, а ти не бійсь,
Нехай кров кипить, а вино парує,
Запам’ятай дорогі назад немає,
Минуле міф, а майбутнє ще не розкрита легенда,
Важливий тільки цей момент тож нехай вино кипить а кров парує.

Дмитро Л. Васс

Цінуй життя, воно одне,
Як не крути, воно складне.
Живи радій і посміхайся,
Живи як хочеш, не цурайся.

У чому сенс твого життя ?
Можливо виростить дитя ?
Можливо заміж видать дочку ?
Можливо завести собачку ?

У когось сенс – це є кар’єра,
У когось це нова прем’єра.
Для когось сенс – це є гульба,
У інших це є боротьба.

Для мене сенс моя сім’я,
Для мене сенс це є здоров’я.
Для мене є ліса, поля,
Для мене є вода, земля.

Для мене сенсом є свобода,
А ще це українська врода.
Сенсом є всі почуття,
А в чому сенс твого життя ?

Черноус Вікторія

Пам’ятаєш цей момент з дитинства,
Коли сидів годинами та дивився на цвіт,
Пам’ятаєш ту легкість в такі прекрасні моменти,
Пам’ятаєш те відчуття коли злилося в один момент,
Коли є ти та тільки цей момент,
Ту тишу таку мовчазну, але й настільки ж голосну,
Ні не пам’ятаєш так згадай та побуть наодинці з цим,
В тебе стільки справ говориш, коли ж мені слухати,
Так всього одна така проста дія, але тисяча відмовок,
Дім, робота, сім’я, а хто сказав тобі що при чому не можна бути собою,
Можливо найбільш саме це потрібно тобі в ці важкі часи
Просто бути собою просто слухати тишу,
І нехай світ почекає.
Дмитро Л.Васс

Пам’ятаєш писав про кров і вино,
Пам’ятаєш писав про ріки з багрянцем,
Пам’ятаєш писав момент дитинства твій прекрасний,
Прочитав ти їх що ж з тобою стало після того?
Краще стало чи навпаки зле,
Як серця стук на це відбив.

Раз серця стук і кров з вином він змішав,
Два серця стук і сумно можливо стало за долю рік,
Три серця стук і спогад мимоволі милий з дитинства пролетів,
Чотири серця стук думка промайнула, а не сплю чи часом я,
Ну що як себе ти відчув добре чи зле,
Німа відповідь на вустах.

Дмитро Юрійович

Гуляє рептилоїде весілля,
Сто тисяч заплатили за тортА…
А в другому кінці кроваве гілля,
Хлопчина віддає своє життя.

Салюти розриваються довкола…
Зірки естради своє горло рвуть…
На Сході захищають сини волю,
Їх матері навколішки встають.

Не дорікайте люди, не рахуйте гроші!
Бо, що накрали – того їм не жаль,
Гарцюють, як в кожусі воші!
Подивишся на це – печаль…

Бо підсвідомість рептилоїда відома:
Накрав, нажерся, виспався..обід…
Не відчуває у душі оскоми –
За безнадійність витрачених літ!

Живуть інстинктами, як всі тварини,
Хоча дали їм тіло, як в людей,
Пожнуть з "лихвою"за свої провини!
Не знайдуть вихід із глухих дверей!
ND🤍
Надія Холод

Чому я пишу про пробудження ти спитаєш,
А я у відповідь скажу,
Мені набридло крутитись в колесі,
Чвари, Війни, Голод, Смерть.
Що з за колесо таке,
Іде важіль з написом стоп.

Колесо це тільки біди принести готове,
Де ж в його вічному крутінні,
Світло те про яке всі так говорять красиво.

А я сказати хочу воно в мені, в тобі воно,
Но бачити ми впритул не хочемо,
А воно ближче чим всі думають,
Тільки над собою владу взяти й воно вже тут.

Владу над собою взяти та іти,
Іти й назад не повертати,
Очі на правду в сьому світі відкрити,
І там в кінці шляху важіль потаємний з написом "Стоп".
Дмитро Юрійович

Люблю Я Україну моя це Батьківщина
Бо тут моє коріння і вся моя родина
Люблю блакитне небо, засіяні поля,
Ліси, степи, і гори бо це моя земля
Люблю Я Чорне море і український Крим, Карпати, Київ і Донбас
Бо Я тут рідний син
Єдина й неподільна велична Україна
Ніщо її не знищить відновляться руїни
Люблю сади її вишневі, Шевченка і Дніпро широкий
Люблю її Я в радісну годину Люблю коли в моїй душі неспокій
І хоч часи настали криваві і важкі
Її Я не покину у самі темні дні
Ніяка зла орда не завоює Україну
Допоки б’ється і живе відважне серце її сина
Левко