Сначала ради интереса,
Потом из-за неверия
Потери веры в себя и в мир
Погряз я в грязной похоти,
Как подросток все новое познать хотел и взять для себя большей кусок пирога,
Скрыл факт я от других,
И от себя я правду скрыл,
Но считал я лучше и чистче всех других,
Но Мир давал знаки поломаному человечку,
И сам он знал что есть что большее чем только он и экран монитора,
И желания Знать найти источник Света взяло вверх,
И отвело от мрачных мыслей про бренность бытия,
И вот уже он искренне желает не терять связь из своей израненной Душой,
Кто то осудит а может и камень кинет,
Но так хотелось в те времена сочувствия,понимания и тепла.

30.11.23
Дмитро Васс

Вона пише вірші в рамках реабілітації серця,
Зовсім не п’є коньяку.
Чекає, доки втома, як отрута венами розіллється.
"Геть не місце чужому кийку в твоєму ніжному серці" —
так кричав вслід їй весь люд, тільки вона нікого чути не воліла.
— Даремно, — шепотів їй дух. Вдихни повітря. Розправ крила.

На кутику очей застиг сонячно – солоний промінь.
Реабілітацію скінчити не виходить.
Кров моя знову кипить у венах.
Хтось на вухо шепоче: " Пиши, бо так треба"

Знову все зламане. Реабілітація не рятує.
Але хтось нові рядки диктує.
Кава холоне. Я зорі рахую.
Слова сплітаються в катрени терпкі і трояндово – чарівні.

В рамках реабілітації я обираю любов і вірші – інакше спокою не буде геть в душі.
І поки дощ по вікнах б’є безжальні такти.
Я знову вчуся в кАтренах серце ховати.
Мовчання моє ніхто не зможе обірвати.
А таємниці лиш папір старий і рими будуть знати.
Реабілітацію чуттів вже час кінчати.
28.11.23
13:45

Єлизавета

А я без тями полюбила дощ

А я без тями полюбила дощ.
Холодний сильний дощ.
Холодні жовтневі вечори
Де я сижу, одна.
І чекаю… на дощ.

А дощ з ховає мої гіркі сльози на моєму милому личці.
І ніхто не побачить мене заплакану.
Ніхто не дізнається, що в мене на душі
І що я зробила не так.

Я босими ногами побіжу полями, ти тільки сліди мої знайди.
Мене знайди. О ту дівчину під сильним дощем з хвилястим волоссям.
Підійди до мене і ми разом будем стояти під дощем.
В навушниках буде грати пісня під якою будем цілуватися.

Де ми будем разом мокрі, але такі щасливі.
Де ми будем дивитися на одне одного і читати по очах те що думаємо, те що відчуваємо, те що болить.
Я буду поруч навіть в той сильний дощ, вітри, зливи прикрию тебе від них.
Тільки дозволь мені бути поруч, тримаючи тебе за руку міцно не відпускаючи тебе.
Бо тільки з тобою я полюбила без тями дощ.
Бойко Ангеліна

Ми стоїмо під дощем,
На вулиці нічного Києва
Я дивлюсь в твої очі…
І все , що я можу вних побачити —
Порожнеча, змішана з мільйонами незназаних тобою слів. Слів, від яких серце розібʼється на багато шматочків, які буде важко зклеїти.
Спів, від яких буде боляче не один день, місяць, рік.
Цей біль, буде зі мною все життя.
Хоча, знаєш, тепер в твоїх очах можна побачити, ще щось.
Сльози… І ти відходиш від мене, відпускаючи мою руку!
І більше не дивишся в мої очі….
Тебе більше немає, але біль… Яку лишила, є.
Я стою під дощем.
На вулиці нічного Києва.
І я, більше не бачу твої очі …
Іх немає, але біль як вони назавжди в моїй памʼяті.
І біль… Яку ти лишила мені, на згадку про себе?
dizkissy

Без тебе в грудях щось болить
Ганяє мов вітер волосся
Сльозу по щоці, а вона так бринить
І серцю забуть не вдалося

Той клятий момент, коли ти підійшов
І глянув мені прямо в душу
А ще поцілунок твій в губи мої
І все це забути я мушу

Я згадую часто, тебе і мене
Розмову одну, переписки до ночі
Відверті зізнання твої і мої
Він спогадів цих знову сльози на очі

Хотіла тебе я торкатись щодня
А ти уникав мене часто
Шкода, що це пізно усвідомила я
Було б не так боляче, і, мабуть, класно

Прийшов час сказати мені ці слова
І фраза тобі хай летить
Пишу, і кричу і не хочу на мить
Але все ж
Прощавай пан Роман, Хай щастить

Без тебе в грудях не болить
Ганяє мов вітер волосся
Усміхнений погляд, який так бринить
І серцю забути вдалося…
Анна Дячук

так багато нині христів на хрестах
синці зацілує злива
люба
зневажають лише невдах
ти для ременя надто красива
сильною
бути тривожно
залишимо право їм
парадигми сповідей снів молитв
збудували картковий дім
а проте
збудували
на камені
Анастасія Іванова

краса гострих ліній обличчя
так личить
холодній тобі
як світові личить нічна неприродна тиша
можливо ти трохи глибша
ніж ці мовчазні вірші
не ховай за волоссям ли́ця
ми приречені дихати
відчаєм
(відчай
на смак
мов кисень)
ти можеш змінити його на дим цигарковий
і таке інше
(світ оманливий
ти
направду
чесніша)
лишень
продовжуй дихати
і спробуй раптово
жити
Анастасія Іванова