ти з плутону я з задзеркалля
ми в паралельних площинах мила
за милю
я чую твій сміх
(та ти
на жаль
не смієшся
(
хоча залишаєшся дивом
звідки у вас на плутоні
квіти?
чому у нас в задзеркаллі не
проростають
крила
коли
хтось
задихається?
моя любов задихається
(вона так хотіла мріяти!)
я ніколи не вимовлю
бо ти навчена це не слухати
й на плутоні
квіти
сховає
сніг
задзеркалля
зруйнують
тріщини
а ми в паралельних площинах
мила
нас розділяють не милі –
всесвіти
Анастасія Іванова

ти могла обирати:
стати богом або намагатися впасти
планети зім’яті скручені
люди стиснені
ти навіть не зможеш піднятись
високо ширяють чужі стерв’ятники
роздягають зі шкіри застиглі кості
кров перегони грає
не ріж
кольорові вени
краще
бліду
аорту
навпроти порожні соти
ти забула дорогу додому
(!не знала!)
якщо на голгофі розп’яли бога
твій дім це можливо
до неї
шлях
викарбуй спосіб втратити сонце:
‘не вір не проси не бійся не плач’
і твій світ біло-сірий
тьмяніє тьмяніє
втрачає
пам’ять
залишає параліч
і м’яку
розумову
хибу
(contra spem spero)
ауч
Анастасія Іванова

напиши маслом думку мою наостанок
заший рот своїм упередженням
(вгорни марлею)
твої почуття непідйомні
і я не повстану
я на бетоні – камінь
ти на бетоні – паросток
поміж тріщин
моєї
рани
зраджуй собі якщо хочеш
але зрадивши нам
випробовуй порохом кремінь
(кременем випробуй
авеля)
каїн
ти чув про небесне царство і храми?
ти чув про вічне життя й боже ̶в̶і̶л̶ь̶н̶і̶ ̶̶жественні драми
я маю секрет про який не відає бог
про який не відає мама
кресли себе в пентаграму
кресли бо я
ЧУЮ
ЛИШЕ
ДИЯВОЛА
Анастасія Іванова

блідо-жовта тривожна вигадка не лякає
(можливо
трішки)
хтось таки справжній
та світ програє уяві
перша й остання ява: попіл замість землі
і в роті ростуть гриби
ядерні
кохай колисай цей морок
що кохав колисав тебе
(!та не спи!)
бог відмовлявся від нас надто часто
відмов же йому
і ти
марно мірою мріяти
мрій про безмірний мир,
марена
шанс бути кулею (з кулею) в оці
зростає
в геометричній прогресії
гнити в своїй землі краще
аніж
цілувати
ікони
агресора
не страшно не боляче – весело
війнами вірити
в землю
майбутнього,
хоресе,
роде,
велесе
все…
Анастасія Іванова

ми не стільки із каменю
скільки хочемо ним здаватися
ти шипами обплетена
я обплетена
ранами
це наші довічні хрести
обрані змалку стани
я знаю що це не минає
що біль з нами скоро
станеться
воруши очима
мовчи губами
(читай: світ не дізнається)
можливо ідея зламатися вдала
можливо я зовсім тебе не знаю
(ти не сказала мені
своє справжнє
ім’я
?)

скоро осінь закінчиться
буде зима
і тихий
холодний
вдих
Анастасія Іванова

я бачу тебе у слідах від кави
і в кожній надривній ноті
ти кривавими нитками ріжеш
краще ніж я
ножами
нема гіршого стану
аніж
безсилля
(відсутність влади)
цей сум загортає тіло у ковдри
і
простирадла
ти – лід яким я обпікаю пальці
і горло
і осінь
нас не врятує
як не врятувало
літо
бо ти – гірка та м’яка
безодня
на твердому солодкому
моноліті
Анастасія Іванова

мені дихати важко коли я дивлюсь на тебе
дзвін у вухах та мушки в очах
тіло ватяне
твоє тіло – мармур
(я так хочу щоб ти не залишила
мені вибору)
слів мабуть не підібрати
й справа не у красі
(хоча в ній напевне!)
ти мов космос глушиш мої вдихи-видихи
і сигнал не сягає
неба
я тебе залишу у пам’яті
(виточу з мармуру)
як би ти
не просила
іншого
я так звикла бути у відчаї
давай потанцюємо
іще
трішки
допоки не зморить
мене
гіпоксія
Анастасія Іванова

я хочу тонути у цьому бруді і на асфальті ним малювати контури
тіл які там розкладалися
душами
назовні гнилими органами

я хочу надріз від горла до пупа і засипати сіллю дороги крові
море в нас протікає мов трубами
так колихається
чуєш його?

я хочу без змоги дихати
чути твій пульс
допоки
не
знепритомнію

ти можеш не роздягатись не вабити навіть не рухатись

НЕ
ЗАКРИВАЙ
ОЧІ

ти – назовні нутрощами

розклади себе на асфальті раною
я буду твоїм
контуром
Анастасія Іванова

крила крий королю кролем
кріль стрибає майже як птах
червоні троянди
туз
трефи
хотів
йому випадала
пікова
дама
білі троянди фарбуй
чорним
чорний
стікає
кров’ю
з очей
крий королю
шаховий хід
ферзем
мат
став
конем
і турою
сірі мов шкіра мов вош мов меч
фігурами в колі танцюють тіні
ти їх не бачиш
немає
меж
для твоєї
сліпої
̶д̶у̶р̶о̶с̶т̶і̶ ̶
віри
полум’я ломить тобі все тіло
ключка – фламінго
а м’яч –
їжак
крутиться вертиться
з певним
спіном
електрон
у божих
руках
(це радість
це сум
це гнів
це не страх)
кріль стрибає майже як птах
крила крий королю кролем
тобі випадала
пікова
дама
мені випадав
туз
трефи
Анастасія Іванова

ми далекі від платонічності
це кохання у вищих своїх проявах
залишає плями від рук та зубів
натхненної ніжності
твоя ніжність розливається в мені
гематомами

говори і дихай крізь мене
стань на ще один дотик ближча
направду нас розділяє
багато кроків
та мало
міцної
тиші

я мрію бачити твою душу іншою
розгорнутою гарячою прілою
ми били робили ями і вигини
не торкаючись
ні губами ні тілом
ані
долонями
Анастасія Іванова