Прийшла до нас тяжка хвороба.
Втрачаються людські життя.
Вона пристала, як реп’ях, їй-Богу.
І важко відчепити так.
росія – це хвороба людства.
Вона нагадує про себе повсякчас.
Хвороба ця лікується насправді,
Але потрібен час.
Анжеліка Василенко

Сидить в окопі тихо воїн.
Думає про своє життя.
І тільки чує, щось летить…
Лягає швидко навмання.
І кожен день, він як останній.
І кожен раз прощається з життям.
Але він не боїться вмерти.
І мріє про щасливе майбуття.
Анжеліка Василенко

Подаруй мені усмішку,
Щоб світилися очі мої.
Подаруй мені пташку,
Щоб цікавими були ночі мої.
Подаруй мені щастя вперемішку з любов’ю.
Подаруй мені ласку,
Щоб насолодитись тобою.
Анжеліка Василенко

Його очі – смарагдове море.
Світла усмішка так чарує.
Милуюся ним, коли він щось говорить.
Так люблю, як він шуткує.

Я його покохала в п’ятнадцять.
Розлюбила… Чи розлюбила?
Просто треба було прощатись,
Та любов мене ледь не згубила.

Врешті, склавши думки до купи –
Я вирішила, що треба піти.
"Прощавай мій любий,
Нас чекають різні світи".
Анжеліка Василенко

Не спав вночі,
Дивився на зорі ясні.
Щось промовляв вночі,
Щось писав на руці.

Серед ночі, десь у глибині,
З’явилися нові зорі.
Ясні, голосні, ясні, рясні,
Щось говорило на весні.

Зорі ті, ясні, голосні,
Промовляючи до мене.
"Зоре, шлях словно каміння,
Виблисково на письмі.

Озорі, ясні,
Не зрозумію величі ваших тіл ясних,
Дрібязких і тонких.
Люди говорять різне,
Але зорі все одні.
Дьоміч Володимир

Look at me from time to time,
find the answer in my eyes,
they telling more than any poets,
And more than any empty poem.

I want to be your muse,
And attract your view
I lure you with my singing
And with my stunning feeling

I want to lure you
Like no one before
Worse than others
Allure to your core

I’ll be a beacon
Inter deep oceans
To give you a seal
To fail your emotion

And when you come to me
Youʼll understand – I’m star in the sky,
So high in the sky
And you can not fly

So just do not cry.
Лікіанна

В сімейці моїй немає звичайних людей,
Всі ми дикі собаки,
Агресивні не маючи снаги тримати себе у руках,
Ми кусаємо і деремось.

Хтось ненавидить себе до нестями,
І коли кров хлеще із рани ,
Він давить на ще не заживші шрами,
Більше крові рівно більше болі,
Ось такі наші реалії кволі .

Хтось зривається на всіх поволі ,
А потім той причиняє собі ж ,більше болі ,
От такі у нас прояви любові ,
Ніхто не побачить наші неволі ,
Бо все це лишається тільки в нас у домі .
Депресивний поет

Привіт, кохана знаєш я в порядку
Про тебе сни мені тут гріють душу…
Прошу не плач і бережи малятко
Заради вас живим вернутись мушу

Листи писати зовсім не умілий…
Слова зв’язати не дає тривога
Ти не журися, бачиш я вцілілий
І пам’ятай за нами перемога!

Пробач кохана… знаю тобі страшно
Та тільки з вірою за нас молись,
Допомогай по змозі кому важко…
Люблю тебе… й благаю бережись.

Кругом знаряди і ворожі танки…
Минає в пеклі кожен день за днем
Та скоро всі прокляті окупанти-
Підуть у слід за руським кораблем

Кацапа кров’ю землю оповити
І не здригнуся я під вибух міни.
Ти лиш не плач бо обіцяю жити
Хто як не ми відновимо руїни?!

Бо ж скоро перемога, мила…
Та заживемо в мирі без тривог
Навіки буде вільна Україна.
За нами правда і за нами Бог!
Валентина Білоус

Кохайте, люди, поки час не плинув,
Любіть, тоді коли болить нестерпно.
Радійте, люди, поки смуток не поглинув
Обіймайте, тоді коли це виглядить дотепно.

Не зважайте, люди, на дотепність,
Забудьте про розмитий макіяж.
«Викинь з голови свою буденність,
І хутчіш біжим з тобой на пляж»

Цілуйтесь, люди, як в останній раз,
Любіть, неначе це у перший раз.
Зізнавайтесь у коханні, хоч в десятий раз,
Обіймайтесь, ніби завтра вже не буде «нас»
Лікіанна

Кохайте, люди, поки час не плинув,
Любіть, тоді коли болить нестерпно.
Радійте, люди, поки смуток не поглинув
Обіймайте, тоді коли це виглядить дотепно.

Не зважайте, люди, на дотепність,
Забудьте про розмитий макіяж.
«Викинь з голови свою буденність,
І хутчіш біжим з тобой на пляж»

Цілуйтесь, люди, як в останній раз,
Любіть, неначе це у перший раз.
Зізнавайтесь у коханні, хоч в десятий раз,
Обіймайтесь, ніби завтра вже не буде «нас»
Лікіанна