З Майдану ідуть батальйони.
Життя захищатиме мить.
Замінює чорне з червоним
Над жовтогарячим блакить.

Незване насунулось лихо.
Загрозу несуть вороги.
Розпалює вогняний вихор
Від гніву за долю думки.

У нашому краї спокону
Неправда розбурхує лють.
З Майдану ідуть батальйони.
І крицею люди стають.

Загроза об’єднує кожна.
Будемо своє боронить.
«Майбутнє програти не можна» –
Набатом у мозку бринить.

Надходить сувора година,
Один вибираємо путь.
Закличе до бою країна.
Майдан. Батальйони ідуть.

Сергій Южаков

Пульсує всесвіт. Темнота і світло
Ведуть танок у вирі пустоти.
Сузір’я барв складається палітрою,
Шматує тишу спалахом картин.

Як глибочінь безмежну осягнути?
Як знати сенси мрії і мети?
Можливість всесвіт бачити і чути
Стає колискою для безлічі світів.

Що було, те що є і те що буде –
Дороговкази для мети і мрій.
І те, що відбувається усюди,
Пов’яже всесвіт ланцюгом подій.

Почне рости і набирати силу.
Загине і відродиться, і знов…
Та нам, як елементам цього цілого,
Безмежність осягнути не дано.

За горизонт не глянути, границі
Чуття і звуків зупиняють крок.
Можливо нездійсненне не здійсниться,
Та ми не полишаймо спроб.

Потрібно йти, бо невідомість кличе,
Щоб зазирнути в таїнства красу.
Щоб стати до безмежності обличчям.
І там дізнатись про доступну суть.

Сергій Южаков

Ваше дзеркало. Відблиск зображень.
Галерея, що йде в далечінь.
Ні про що нам воно не розкаже,
Не поверне минулого тінь.

Ваше дзеркало. Змін неминучих
Не зупинить нестриманий плин.
Та поверхня, що зроблена штучно,
Є теперішнім давніх світлин.

Ваше дзеркало. В ньому побачиш
На поточний момент хто ти є,
Далі напрям для руху означить
Лише втілення волі твоє.

Ваше дзеркало. Істинні мрії
Нас звеличують помахом крил,
А сувора реальність розвіє
Дріб’язкові надії на пил.

Ваше дзеркало. Все розвертає
Середовищ і дійсності злам.
Як шукатимеш правду, гадаю,
З часом прожитим вирішиш сам.

Сергій Южаков

У землю блискавка, в небі грім,
Дорогою стукіт копит.
А серце тримає заданий ритм
І пульсом у скронях звучить.

За подихом подих який рік
Прибоєм шумить між скель.
Щоденно секундам веде лік
Життя, воно дуже просте.

Народження кожного є джерелом,
Шляхам же не має меж.
А часто у світі таке було:
Кінець настає теж.

Твоє існування не втрачений час.
Потрібне воно тут.
І швидко зі світу кожного з нас
Іти не спіши. Будь.

Сергій Южаков

Життя – розлогий лабіринт заплутаних шляхів.
Крокують люди врізнобіч, досліджуючи їх.
Для когось рух шляхом життя є пошуком мети.
Комусь по плутаних стежках важливо просто йти.

Оздобить кожен коридор намисто із дверей.
Один із входів мандрівник для себе обере.
Таємні двері в майбуття скасують дії до.
І кожна з них відкриє шлях у інший коридор.

Час плине і штовхає нас зробити вибір свій.
Десь треба ключ, а десь трансфер не потребує дій.
Не все, що легко нам дано, веде до перемог.
Немає тут простих шляхів (із пункта в пункт – стрибок).

Зв’язок з минулим – нить тонка. Надія на повтор
Минути знову лабіринт, та стережись потвор.
Уважним бути повсякчас потрібен певний дар.
Тут кожного чекає тінь: свій власний Мінотавр.

Все швидше хочеться пройти, та поспіх губить нас.
У битві протилежних сил важливіший баланс.
Біжиш крізь морок стрімголов, мету не пропусти.
Знайди її, а як не зміг, то спробуй просто йти.

Сергій Южаков

В’ється димок,
багаття догорає,
Сідає сонце,
вечір у росі,
Туман у дим
потроху запливає,
Сюрчить цвіркун,
літають комарі.

Вже прохолода
падає на плечі,
Не замовкають
жаби в болотах…
Із попелу картопля,
ніби з печі,
Війнула
ароматом у руках.

19.11.2023.

Зубко Ганна

Корабли на песке недосказанных фраз,
Неоконченных дел, недописанных писем
Только кратким мгновеньем мелькнут мимо нас
И уходят, как тени не прожитой жизни.
1996

Сергій Южаков

Уходишь ты опять, а, значит, – ожиданье.
Морозный первый день, и первый свет в окне.
Душа моя поет: сегодня на прощанье,
Как первая звезда, ты улыбнулась мне.
1995

Сергій Южаков

Стены без окон и люди без лиц –
Горсти песка на засохшую память.
Мы проложили десятки границ,
И в этих границах запутались сами.

Кадры скупые немых кинолент ,
В прошлое канув, вернулись обратно.
В этот сюжет о безмолвии стен
Мы родились, чтоб сниматься бесплатно.

Стены без лиц и души без окон
Смотрят в пространство слепыми глазами.
С детства плетем мы бессмысленный кокон,
Кокон границ, а, возможно, и саван.
2002

Сергій Южаков

В своїй задумі
похилились лози,
Осінь пішла
і сум заполонив,
Трава погнулась —
вітер приморозив,
І кущ калини
вже не веселив.

Шуміли з вітром
очерет, осоки,
У гаю ясен
жалібно скрипів,
А із птахів лиш
чувся крик сороки,
Вздовж берегом
розкотисто летів.

В воді здавався
зілля кущ букетом,
Слід на болоті
вибився-прилип,
Блукали хвилі
поміж очеретом,
Ніби здригалися
на жалібний той скрип.

Струмок стікав
у річку, хлюпотіла,
Пінилася між
вербами вода,
А на горі
під вітром тріпотіла
Груша стара,
беззахисна, одна.

18.11.2023.
Зубко Ганна